
- •Методичні вказівки
- •«Системне програмування»
- •5.05010201«Обслуговування комп’ютерних систем і мереж»
- •Рецензія
- •Тема 3. Мова програмування Assembler ……………………………..……..135
- •1.1. Історія розвитку мов системного програмування Питання для опрацювання
- •Методичні рекомендації
- •1. Класифікація мов програмування
- •2. Розвиток мов системного програмування
- •Студент повинен
- •Питання для самоконтролю
- •Історія виникнення мови програмування с
- •2. Сфери застосування мови програмування с
- •1. Двійкова, вісімкова та шістнадцяткова системи числення.
- •2. Формати представлення чисел у різних системах числення.
- •3. Стандарти представлення чисел зі знаком.
- •Формати з плаваючою комою
- •Векторні формати
- •Приклади
- •Студент повинен
- •Питання для самоконтролю
- •Література
- •Питання для опрацювання
- •Методичні рекомендації
- •Приклад:
- •2. Керуючі послідовності
- •1. Види логічних операцій, які виконуються в комп’ютері.
- •За структурою
- •За типом запису даних
- •За архітектурними особливостями
- •За формою подання даних
- •Залежно від часу виконання операцій
- •Залежно від реалізації мікроалгоритму
- •Пристрій управління
- •Операційний пристрій
- •Регістри
- •2. Алгоритми виконання логічних операцій.
- •Побітові логічні операції
- •Бітові зсуви
- •Бітові операції як основа цифрової техніки[ред. • ред. Код]
- •Студент повинен
- •Питання для самоконтролю
- •Література
- •Питання для опрацювання
- •Методичні рекомендації
- •Студент повинен
- •Питання для самоконтролю
- •Література
- •Питання для опрацювання
- •Методичні рекомендації
- •Порядок використання вбудованих функцій під час написання програм.
- •2. Порядок практичного використання багатовимірних масивів під час створення програм.
- •Студент повинен
- •1. Порядок задання і створення масивів структур.
- •2. Порядок практичного використання масивів структур під час створення програм.
- •1. Створення динамічних масивів за допомогою вказівників.
- •2. Передача аргументів процедур та функцій з використанням вказівників.
- •3. Використання масивів вказівників.
- •Студент повинен
- •Питання для самоконтролю
- •1. Головні означення та властивості теорії графів.
- •Зображення графів на площині
- •1. Порядок переходу у графічний режим виводу інформації.
- •2. Функції для побудов геометричних фігур.
- •1. Базові поняття об’єктно‑орієнтованого програмування (ооп).
- •2. Успадкування та поліморфізм.
- •Практичні прийоми програмування з використанням об’єктів.
- •Студент повинен
- •Питання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 3. Мова програмування Assembler
- •3.1. Спеціалізоване використання регістрів процесора Intel 8086 Питання для опрацювання
- •Методичні рекомендації
- •1. Спеціалізоване використання регістрів даних.
- •2. Спеціалізоване використання регістрів-вказівників.
- •3.2. Способи адресації пам’яті у процесорах Intel 8086
- •1. Регістрова адресація.
- •2. Безпосередня адресація.
- •3. Пряма адресація.
- •4. Непряма адресація та її різновиди.
- •Питання для самоконтролю
- •1. Особливості роботи з відеорежимами.
- •2. Порядок задання кольору для виведення даних.
- •1. Функції для керування роботою послідовного порту
- •2.Функції для керування роботою паралельного порту
1. Створення динамічних масивів за допомогою вказівників.
Вказівник — це символічне представлення адреси. Він використовується для непрямої адресації змінних і об'єктів.
В мові С++ є операція визначення адреси — &, за допомогою якої визначається адреса комірки пам’яті, що містить задану змінну. Наприклад, якщо vr — ім’я змінної, то &vr — адреса цієї змінної.
В С++ також існують і змінні типу вказівник. Значенням змінної типу вказівник є адреса змінної або об'єкта. Нехай змінна типу вказівник має ім'я ptr, тоді в якості значення їй можна присвоїти адресу за допомогою наступного оператора:
ptr=&vr;
В мові С++ при роботі з вказівниками велике значення має операція непрямої адресації — *. Операція *дозволяє звертатися до змінної не напряму, а через вказівник, який містить адресу цієї змінної. Ця операція є одномісною і має асоціативність зліва направо. Цю операцію не слід плутати з бінарною операцією множення. Нехай ptr — вказівник, тоді *ptr — це значення змінної, на яку вказує ptr.
Опис змінних типу вказівник здійснюється за допомогою операторів наступної форми:
<тип> *<ім'я вказівника на змінну заданого типу>;
Приклад1. Опис вказівників.
int *ptri; //вказівник на змінну цілого типу
char *ptrc; //вказівник на змінну символьного типу
float *ptrf; //вказівник на змінну з плаваючою точкою
Такий спосіб оголошення вказівників виник внаслідок того, що змінні різних типів займають різну кількість комірок пам'яті. При цьому для деяких операцій з вказівниками необхідно знати об'єм відведеної пам'яті. Операція * в деякому розумінні є оберненою до операції &.
Вказівники використовуються для роботи з масивами. розглянемо оголошення двовимірного масиву:
int mas[4][2];
int *ptr;
Тоді вираз ptr=mas вказує на перший стовпець першого рядка матриці. Записи mas і &mаs[0][0]рівносильні. Вираз ptr+1 вказує на mas[0][1], далі йдуть елементи: mas[1][0], mas[1][1], mas[2][0] і т. д.;ptr+5 вказує на mas[2][1].
Двовимірні масиви розташовані в пам’яті так само, як і одновимірні масиви, займаючи послідовні комірки пам’яті
ptr |
ptr+1 |
ptr+2 |
ptr+3 |
ptr+4 |
ptr+5 |
mas[0][0] |
mas[0][1] |
mas[1][0] |
mas[1][1] |
mas[2][0] |
mas[2][1] |
Посилання (reference) являє собою видозмінену форму вказівника, яка використовується в якості псевдоніму (другого імені) змінної. У зв’язку з цим посилання не потребують додаткової пам’яті. Для визначення посилання використовують символ & (амперсант), який ставиться перед змінною-посиланням.
Змінні типу посилання можуть використовуватися в наступних цілях:
замість передачі у функцію об’єкта за значенням;
для визначення конструктора копії;
для перевантаження унарних операцій;
Приклад 2. Використання посилань. #include // cout int main() { int t = 13, int &r = t;// ініціалізація посилання на t // тепер r синонім імені t cout << "Початкове значення t:" << t; // виводить 13 r += 10; // зміна значення t через посилання cout<<"\n Остаточне значення t:" << t; // виводить 23 return 0; }
В даному випадку ми використовували посилання в якості псевдоніму змінної. В цій ситуації воно називається незалежним посиланням (independent reference) і повинно бути ініціалізоване під час оголошення. Такий спосіб використання посилань може призвести до фатальних помилок, які важко виявити через виникнення плутанини у використанні змінних.
Інше застосування посилань — можливість створення параметрів функції, які передаються за допомогою посилання, при цьому перед цим параметром ставиться знак &.
Приклад 3. Функція з параметром-посилання. #include // cout void sqr(int &);// прототип функції int main() { int t = 3; cout << "Початкове значення t:" << t; // виводить 3 sqr(t); cout<<"\nОстаточне значення t:" << t; // виводить 9 return 0; } void sqr(int&x) { x*= x; }
Динамічним називається масив, розмірність якого стає відомою в процесі виконання програми.
В С++ для роботи з динамічними об’єктами використовують спеціальні операції new і delete. За допомогою операції new виділяється пам’ять під динамічний об’єкт (який створюється в процесі виконання програми), а за допомогою операції delete створений об’єкт видаляється з пам’яті.
Приклад. Виділення пам’яті під динамічний масив. Нехай розмірність динамічного масиву вводиться з клавіатури. Спочатку необхідно виділити пам’ять під цей масив, а потім створений динамічний масив треба видалити. … int n; cin>>n; // n — розмірність масиву int *mas=new int[n]; // виділення пам’яті під масив delete [] mas; // звільнення пам’яті …
В цьому прикладі mas є вказівником на масив з n елементів. Оператор int *mas=new int[n] виконує дві дії: оголошується змінна типу вказівник, далі вказівнику надається адреса виділеної області пам’яті у відповідності з заданим типом об’єкта.
Для цього ж прикладу можна задати наступну еквівалентну послідовність операторів:
… int n, *mas; cin>>n;// n - розмірність масиву mas=new int[n];// виділення пам’яті під масив delete [] mas;// звільнення пам’яті …
Якщо за допомогою операції new неможливо виділити потрібний об’єм пам’яті, то результатом операції newє 0.
Іноді при програмуванні виникає необхідність створення багатовимірних динамічних об’єктів. Програмісти-початківці за аналогією з поданим способом створення одновимірних динамічних масивів для двовимірного динамічного масиву розмірності n*k запишуть наступне
mas=new int[n][k]; // Невірно! Помилка!
Такий спосіб виділення пам’яті не дасть вірного результату. Наведемо приклад створення двовимірного масиву.
#include #include int main() { int n;const m=5; cout<<"input the number"; cin>>n; int** a; //a - вказівник на масив вказівників на рядки a=new int* [n]; //виділення пам’яті для масиву вказівників на n рядків for(int i=0;i<n;i++) a[i]=new int [m]; //виділення пам’яті для кожного рядка масиву розмірністю nxm for(int i=0;i<n;i++) {for(int j=0;j<m;j++) cout<<a[i][j]<<" "; cout<<endl;} for(int i=0;i<n;i++) delete [] a[i]; //звільнення пам’яті від кожного рядка delete [] a; //звільнення пам’яті від масиву вказівників getch(); return 0; }</n;i++) </endl;} </a[i][j]<<"></m;j++) </n;i++) </n;i++) </endl; </n;i++) </endl; </endl;