20.Український іконопис - специфіка, особливості, історія, значення

Вважається, що іконопис в Київській Русі зародився після її хрещення князем Володимиром у 988 році. На Русі не було ікон, так як країна була язичницькою, люди молилися духам і божествам за допомогою святилищ. Містичні сили і божества зображувалися у вигляді фігурок з дерева, каменю. Слово «ікона» має грецьке походження і перекладається, як «образ». Спочатку ікони завозилися в Русь з Візантії, Болгарії та Греції. Культ поклоніння іконам був офіційно дозволений в церквах на VII Вселенському Соборі у 787 році. Перші зображення на іконах мали символічний характер через потреби ховатися від гніву язичників. Школи іконопису організовувалися найчастіше при монастирях. У монастирі ченця ніхто не відволікав від роботи, і він міг створити шедевр в умовах обмеженого простору. Люди вірили, що ікони зцілюють від недугів, допомагають в життєвих справах.Сьогодні найдавнішими збереженими іконами вважаються Холмську і Володимирську ікони Божої Матері. Перша датована 1259 роком і зберігається в місті Луцьк в Музеї волинської ікони. Володимирська ікона привезена до Київської Русі як подарунок князю Київському Мстиславу Великому від Константинопольського патріарха у 1131 році. Сьогодні ця ікона зберігається в Третьяковській галереї в Москві - її перевезли сюди в 1395 році для захисту міста від Тамерлана-завойовника. Саме ці дві ікони стали прототипами-орієнтирами для початків українських іконописців, а засновником першої такої школи, київської, вважається митрополит Іларіон. Одна зі шкіл перебувала при храмі Святої Софії, друга - в Печерському монастирі. Серед найвідоміших особливо виділяється ім'я Алімпія ієромонаха Київського Печерського монастиря. Згідно з церковними свідченнями, Алімпій досяг такої майстерності, що був здатний намалювати і позолотити ікону всього за кілька годин. Ще одним відомим іконописцем тих років був Григорій. До київської школи майстрів належить ряд робіт XI-XIII століть, серед яких ікона Ярославська Оранта (зберігається в Спасо-Преображенському монастирі в Ярославлі, Росія), ікона Устюжского Благовіщення (Третьяковська галерея в Москві, Росія).З найшанованіших ікон, що дійшли до нас з глибини часів, є ікона Богородиці - Єлеуса (привезена з Візантії), її також називали Володимирською богоматір'ю. Сьогодні вона зберігається в Державній Третьяковській галереї в Москві. Традиції київського іконопису впізнаються і в інших школах - Галича, Володимир-Волинського, Суздаля, Новгорода і Володимира. Іконопис в Україні розвивався згідно з церковними канонами. Основою для образів найчастіше служила липа. В період XI-XII століть з'явилися яскраво виражені національні особливості. Український іконопис від російської, грецької та інших православних шкіл відрізняли «м'якість» малюнка, наявність теплого кольору червоного золота, наявність рослинного орнаменту. Крім того, у українців є свої «улюблені» святі. Наприклад, особливо сильно вшановується Богородиця. Ця любов відбилася на її образах - вони м'які та ніжні. Одна з найвідоміших українських ікон присвячена князям Борису і Глібу. Вони стали першими руськими, прирівняними до лику святих і вважаються мучениками. Кольори підбиралися також не просто так. У іконопису кольори носять символічний характер. Примітно, що самим «улюбленим» кольором іконописців був синій, його відтінок - блакитний, колір неба, де за віруванням християн живе Бог. Фіолетові тони застосовувалися для вічної ночі у пеклі. Проте основним кольором на іконах залишається жовтий (золотий) - колір сонця. У іконописі цей колір зветься «асистом». Тональності давньоруських художників навчили живописці з Візантії. До XIV століття фарби були яскравішими. Проте вже до XVI століття церква повернулася до темних тонів, а в XVII столітті в них почала проглядатися чорнота. Приблизно в XI столітті широкого поширення набула книжкова мініатюра як окремий випадок іконопису. Такі книги так само, як і перші ікони, створювалися за образом і подобою Болгарських і Візантійських ілюстрованих книг. У бібліотеці Ярослава Мудрого зберігалися сотні творів,серед найдавніших збережених книг з ілюстраціями «Остромирове Євангеліє» (XI століття), «Ізборник Святослава» (1073), «Бучацьке Євангеліє» ( XII століття), а також ряд інших книг. Коли в 1240 році хан Батий практично зрівняв Київ із землею, майже всі українські школи іконопису перемістилися на Західну Україну, в Галич. Масово ікони в будинках почали з'являтися тільки у XVII столітті, під час розквіту українського козацтва. Саме в XVII-XVIII століттях новий сплеск популярності цього виду мистецтва породив нову течію в іконописі - народну. Це стало досить унікальним явищем у православному світі, так як в інших державах малювання образів святих непрофесіоналами вважалося святотатством і їх оскверненням. Однак творчий розвиток майстрів загальмувався з процесом індустріалізації. З'явилися верстати, здатні створювати кольорові копії - вони друкувалися на папері, автоматично наклеювалися на дощату основу, штампувалися. Дешевий спосіб масового виробництва відтиснув народних умільців на дальній план. Другий жорстокий удар майстрам дістався від радянської влади. Більшовики знищували ікони, репресували майстрів і духовенство. Хто встиг втекти від сталінських репресій, працювали до кінця своїх днів за кордоном.У наші дні є всі передумови для відродження однієї з найкрасивіших українських шкіл - школи іконопису.