59. Фактори вибору організаційної структури управління на різних стадіях життєвого циклу.

1 цілі і задачі стадії життєвого циклу організації (виживання, прибуток і прискорене зростання, формування конкурентоспроможності, захоплення ринку, збалансований ріст, формування іміджу, збереження прибутку і утримання ринку).

2 Становище організації на ринку (відсутність конкурентів, поява конкурентів, переділ торгових кордонів, закріплення на ринку, боротьба за збереження торгових точок).

3 Політика управління розвитком організації(розширення виробництва,підвищення цін для збільшення прибутку,зниження витрат виробництва,оновлення продукції і сервісу).

4 Спосіб планування(емпіричне,довготермінове,екстраполяційне).

5 Домінуючий тип влади(примусу,стимулювання,традиційна експертна,харизма).

6 Домінуючий стиль керівництва (авторитарний,демократичний,ліберальний).

7 Спосіб керівництва(одноосібні, невеликою групою не звільнених осіб,виділеною групою,колегіальне керівництво, керівництво з традиціями,агресивне керівництво).

8 Тип керівника (новатор,опортуніст,консультант,співучасник,об’єднувач,держаний діяч,адміністратор).

9 Самосвідомість організації(організація зосереджена на собі,місцевого або національного значення, самозадоволена,самокритична).

10Характерна риса організації(бойовитість,цілеспрямованість, гнучкість, підтримання, статус-кво,здатність до перемін).

Аналіз дозволяє відповісти,яку організаційну структуру вибрати - плоску або лінійну. Керувати великими організаціями централізовано не можливо (оптимально існує 5-7 рівнів управління).Плоска структура дає право приймати рішення тому керівнику,який найближче стоїть до проблеми.

Децентралізація стимулює ініціативу і дозволяє особі уточнювати себе з організацією.

В міру розвитку організації по життєвих циклах,можна рекомендувати такі структури:

На етапі росту доцільно використовувати лінійно-функціональну структуру а не лінійну у зв’язку із збільшенням масштабів діяльності, тобто кризою лінійної структури , яка є гальмом у рості організації.

На етапі зрілості коли становиться необхідним розвиток самостійності і під приємності низових структур, на зміну лінійно-функціональних приходять дивізіон альні структури,які еволюціонують як регіональні, продуктові з орієнтацією на споживача із наданням первинним підрозділам самостійності у вирішенні виробничих, маркетингових завдань, управління персоналом. Дивізіональні структури формуються як підприємницькі,бюрократичні одиниці, надані правами самостійно вирішувати питання стратегічного і тактичного управління виробництвом, маркетингом, персоналом і власними фінансами, підприємницькими одиницями і між функціональними командами.

Таке розширення веде до кризи контролю і демократичного стилю керівництв, до формування груп, що бажають виходу із складу організації.

Відповіддю на кризу контролю є реструктуризація організації, скерована на відновлення управління і емерджентості системи управління шляхом використання штабних структур, структур з централізацією економічних функцій, а також перехід у випадку загрози відділення – до лінійно-функціональних і лінійних.

Висновок: раціональними по етапах життєвого циклу є такі організаційні структури управління:

на етапі народження організації – неформальна і лінійна структура;

на етапі росту організації лінійно функціональна і дивізіональна;

на етапі зрілості – дивізіон альні структури з підприємницькими підрозділами і між функціональними командами,проекті і матричні структури;

на етапі старіння – штабні структури, структури з централізацією економічних функцій лінійно-функціональні і лінійні структури.

Планування організаційної структури над функціями , тобто особливим видом діяльності, який виражає напрям або стадії здійснення цілеспрямованої дії на зв’язки і відносини людей у процесі виробництва і управління ними цілеспрямовану дію на об’єкт виробничого–господарської діяльності здійснюються за допомогою системи функцій управління як комплексу взаємозв’язаних у часі і просторі видів діяльності організації .

Особливості функцій управління:

функція – це завжди спеціальний обов’язок, який визначає необхідність наявності у працівника відповідних теоретичних знань і спеціальних практичних навиків;

функція –визначений службовий обов’язок, який дається тільки для одного працівника або декількох осіб; це залежить від обсягу однорідних робіт і характеру самої функції ;її ступені поділу і кооперації при її виконанні ;

функція має завжди підпорядковуватись визначеній цілі. Яка досягається в залежності від конкретного результату. Це дає змогу реально оцінювати про їх відповідальність .Результати як об’єктивний показник до заданої цілі досягається протягом усього періоду виконання функцій.

Автаркії підрозділів,тобто замкнутості служб,відділів і підрозділів на власних завданнях у відриві від цілей і інтересів суміжних структур і організації в цілому;

Несумісності особи з функцією,коли індивідуальні здібності не дозволяють виконувати посадові обов’язки.

Абсолютизація бюрократії – надмірного контролю над процедурами. Технікою обміну,методикою обробки інформації,поведінкою співробітників.

Слід зазначити,що відповідність функції названим особливостям служить підставою для ухвалення конкретних чурних груп ,незалежних робочих груп, груп з реалізації процесу, а також окремих менеджерів із зв’язку зі споживачами.