24. Дві тенденції в історії перекладу

В історії перекладу існують дві тенденції: 

1. Вільний переклад (переклад за смислом, за змістом, смисловий переклад)

2. Буквальний (буквалістський) переклад (розрахований на відтворення форми тексту)

Розвиток перекладу розпочався з Древнього Риму. Відбувався у формі вільного перекладу. Тому коли давньоримські перекладачі працювали з древніми текстами, вони їх переробляли на зрозумілу аналогію латинської мови. Цицерон «Про ораторів найкращого готунку» (присвячено ораторському мистецтву).  Існували різні підходи до перекладу (Хьюго Фридрих On the Art of Translation): - завоювання (не порушуючи мовні норми) - суперництво (мета перекладу полягала в тому, аби перевершити оригінал) - збагачення (запозичення, введення нових слів, конструкцій) Після античного періоду, у якому домінував вільний переклад, іде християнський – буквальний переклад. У цей час панівна літ-ра – релігійна. Світська літ-ра фактично перестає існувати. Головна книга – Біблія, решта – книги релігійного змісту. Так як Біблія вважалася недоторканною книгою і кожне її слово має бути збережене при перекладі, це і спричинило перехід від вільного до буквалістського перекладу. ХVI – початок реформації. Мартін Лютер – переклад Біблії на німецьку мову. Для нього важливі були норми німецької мови, хоча він намагався перекладати буквально. «Послание о переводе и о заступничестве святых» («Письма переводчика») Мартіна Лютера поклали початок повернення до перекладу за змістом. XVII – XVIII – епоха класицизму, розквіт вільного перекладу. Перекладачі робили переклади відповідно до канонів класицизму, щоб підвищити їх популярність. У цей період перекладалися твори античних авторів, а також Шекспіра та Сервантеса.

25. Суперечка про можливість перекладу: передумови, зміст, сучасне трактування.

Передумови: кінець епохи абсолютизму; панування філософії ідеалізму; романтизм, реалізм. ХХ століття ознаменувало новий підхід до перекладу: уважність до першотвору; намагання з’ясувати авторський намір; повне відтворення тексту-оригіналу перекладу. ХХ ст. ознаменувало початок зростання якості перекладу. Починає формуватися песимістичне ставлення до можливості здійснення адекватного перекладу взагалі. У цей час і з’являється суперечка про перекладність. ЇЇ сутність: адекватний переклад здійснити неможливо. Вільгельм фон Гумбольдт казав, що у перекладача є два можливих варіанта: повністю відтворити оригінал у перекладі (що буде порушувати норми мови перекладу); може орієнтуватися на мову перекладу (оригінал буде спотвореним). Олександр Потебня – ідея про національну своєрідність кожної мови. В мові відбувається те, як кожен народ бачить світ, мислить. Мова пов’язана з нашою свідомістю. Неможливо однією мовою відтворити своєрідність іншої. Пресупозиція – бачення автором тексту, його догадки. Імплікація – вилучання прихованого змісту. Кожен текст існує у нескінченній кількості варіантів. Теоретична дискусія – суперечки про перекладність.  Аксіома перекладу: В процесі перекладу певна частина інформації обов’язково втрачається та з’являється щось таке, чого в оригіналі не було. Сучасна лінгвістика трактує суперечки про перекладність так: існують окремі явища, які підпадають під назву «перекладацькі труднощі». Дуже часто в тексті те ябо інше явище не можливо перекласти – «каламбур» - гра слів, побудована на полісемії (одне слово має декілька значень) та омонімії. Якщо перекладач не переклав якийсь каламбур, якість перекладу від цього не погіршується.

26. Головні напрямки розвитку теорії перекладу: літературознавчий, лінгвістичний, культурологічний. Теоретичну частину лінгвістики перекладу становить лінгвістична теорія перекладу. Загальна теорія перекладу - розділ лінгвістичної теорії перекладу, що вивчає найбільш загальні лінгвістичні закономірності перекладу, незалежно від особливостей конкретної пари мов, що беруть участь в процесі перекладу. Положення загальної теорії перекладу охоплюють будь-які види перекладу будь-яких оригіналів з будь-якої вихідної мови на будь-яку іншу мову. Загальна теорія перекладу складає частину лінгвістичної теорії перекладу, поряд з приватними теоріями перекладу, що вивчають лінгвістичні аспекти перекладу з однієї даної мови на іншу дану мову, і спеціальними теоріями перекладу, розкривають особливості процесу перекладу текстів різних типів і жанрів, а також вплив на характер цього процесу. Загальна теорія перекладу дає теоретичне обгрунтування і визначає основні поняття приватних і спеціальних теорій перекладу. Приватні та спеціальні теорії перекладу конкретизують положення загальної теорії перекладу стосовно окремих типів і видів перекладу. Лінгвістична теорія перекладу є, ​​в першу чергу, дескриптивною теоретичною дисципліною, яка займається виявленням і описом об'єктивних закономірностей перекладацького процесу, в основі яких лежать особливості структури та правил функціонування мов, що беруть участь в цьому процесі. Інакше кажучи, теорія перекладу описує не те, що повинно бути, а те, що є, що становить природу досліджуваного явища. Разом з тим на основі опису лінгвістичного механізму перекладу виявляється можливим сформулювати деякі нормативні (прескриптивні) рекомендації, принципи і правила, методи і прийоми перекладу, дотримуючись яких перекладач може більш успішно вирішувати завдання,яке стоїть перед ним.

Літературознавчий	Мовознавчий
20-30 ті роки XX століття Займався вивченням художньої літератури – це є його недоліком. Досліджувалось багато різних проблем.	50 ті роки XX століття Переклад здійснюється засобами мови.