
- •1.Поняття "культура" та сфери її виявів. Функціональна роль культури в суспільстві.
- •2.Особливості розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення.( Пиши что думаешь исходя из периодизации!!!)Періодизація “Історії культури України”.
- •3.Джерельна і наукова база історії української культури. ?? нигде не могу найти
- •5.Культурно-історичне значення племен Трипільської культури. Надо дописать историческое значение!
- •6.Вплив на історико-культурний розвиток слов’ян кочових племен, що заселяли територію сучасної України. Культура кіммерійців, скіфів та сарматів. ??
- •7.Культурно-історичне значення грецької колонізації Північного Причорномор'я.
- •8.Характерні риси язичницької культури південно-східних слов’ян.
- •9.Історичні умови розвитку культури Київської Русі. Запровадження християнства (988 р.), його значення для розвитку культури.
- •10.Виникнення східнослов’янської писемності. Книжна справа.Епіграфічні та книжні пам’ятки Київської Русі.
- •11.Перекладна та оригінальна література Київської Русі. Літописання. Бібліотеки.
- •12.Зародження і розвиток освіти Київської Русі. Природничі та математичні знання.
- •13.Взаємозв’язок усної народної творчості Київської Русі з розвитком музичної творчості. Билини.
- •14.Розвиток матеріальної культури Київської Русі. Художнє мистецтво та ремесла. ??
- •15.Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі.
- •16.Занепад культури Київської Русі у період монголо-татарської навали. Характеристика соціально-культурної ситуації в Галицькій і Волинській землях у XII—XIII століттях.
- •17.Розвиток освіти, літератури та книжної справи в Галицько-Волинському князівстві.
- •18.Особливості розвитку архітектури, живопису і художніх ремесел у Галицько-Волинському князівстві.
- •19.Специфіка соціально-політичної і культурної ситуації в українських землях в польсько-литовську добу. Православні братства і їх роль у історико-культурному розвитку українського народу.
- •20.Розвиток української освіти в польсько-литовську добу.Братські школи. Початок українського книгодрукування.
- •21.Розвиток української мови та літератури в польсько-литовську добу.
- •22.Архітектура й містобудування, живопис в польсько-литовську добу.
- •23.Особливості розвитку української культури другої половини XVII-xviiі ст.
- •24.Реформування церкви та освіти у другій половини XVII-xviiі ст.
- •24Реформування церкви та освіти у другій половини XVII-xviiі ст.
- •25.Роль Петра Могили у формуванні українського національного культурного середовища та відновленні культурних пам’яток Києва.
- •26.Наука у другій половини XVII-xviiі ст. Розвиток філософських ідей г. Сковороди, ф. Прокоповича.
- •27. Українська література та книгодрукування у другій половини XVII-xviiі ст.
- •28.Барокова архітектура та образотворче мистецтво в Україні у другій половини XVII-xviiі ст.
- •29. Розвиток українського музичного та театрального мистецтва у другій половини XVII-xviiі ст.
- •30.Особливості розвитку освіти у хіх ст. Товариство “Просвіта”.
- •28.Барокова архітектура та образотворче мистецтво в Україні у другій половини XVII-xviiі ст.
- •29. Розвиток українського музичного та театрального мистецтва у другій половини XVII-xviiі ст.
- •30.Особливості розвитку освіти у хіх ст. Товариство “Просвіта”.
- •31.Наука на українських землях у хіх ст. Праці з історії України. Природничі науки
- •32.Наукове товариство ім. Т.Шевченка, його творчий доробок.
- •33. Нова українська література хіх ст. Становлення української фольклористики як науки.
- •34. Архітектура та містобудування в Україні у хіх ст.
- •35.Українське музичне та театральне мистецтво у хіх ст.
- •36. Розвиток українського живопису у хіх ст.
- •37.Особливості розвитку культури України на рубежі хіх-хх ст. Роль суспільно-політичного руху в процесі поширення української національної ідеї.
- •38.Демократичні тенденції розвитку освіти на початку хх ст.
- •39.Українська наука початку хх ст. Нові технічні відкриття, та їхнє впровадження в Україні.
- •40.Нові тенденції українського мистецтва на початку хх ст. (неоромантизм, експресіонізм, авангард). Революційно-демократичний напрям в українській літературі.
- •41. Чинники розвитку культури України в 1917‑1920 рр.
- •42.Особливості еволюції української освіти у 1917-1920 рр. Стан розвитку науки.
- •43.Мистецтво України 1917-1921 рр.: театр, музика, образотворче мистецтво та архітектура.
- •44.Розвиток освіти у 20-30 рр хх ст. Кампанія з ліквідації неписемності дорослих.
- •45.Основні літературні течії 20-30 –х років хх ст. В Україні та їхні представники.
- •46.Театральне мистецтво та кінематограф України у 20-30-ті рр. Хх ст.
- •47.Образотворче мистецтво та скульптура України у 20-30-ті рр. Хх ст.
- •48.Особливості розвитку культури у 20-30-ті рр. Хх ст. Політика “українізації”.
- •49.Розвиток української науки у 20-30 рр. Хх ст. Всеукраїнська академія наук.
- •50.Українські культурні діячі – жертви сталінського терору.
- •51.Українське музичне мистецтво у 20-30-ті рр. Хх ст.
- •52.Становище української культури під час німецько-фашистської окупації.
- •53Внесок українських письменників, акторів, художників, кінематографістів у перемогу над Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни.
- •54.Відбудова матеріальної бази культури та ідеологізація культурного життя України у післявоєнний період (друга половина 40-х – перша половина 60-х рр. Хх ст.
- •55.Розвиток освіти та науки в Україні у другій половині 40-х – першій половині 60-х рр. Хх ст.!!!
- •3. Розвиток науки в Україні
- •56.Відлига” та її вплив на розвиток української культури.
- •57.Основні тенденції розвитку української культури у другій половині 60-х – 80-х рр. Хх ст.
- •58.Історичні умови розвитку культури в незалежній Україні. Основні риси нової соціально-культурної ситуації в Україні в сучасних умовах.
- •59.Основні напрямки відродження української культури на сучасному етапі. Актуальність мовного питання в умовах незалежності. Стан та проблеми розвитку сучасної освіти в Україні.
- •§5. Розвиток культури України на сучасному етапі
- •60.Здобутки науки й мистецтва України на сучасному етапі.
50.Українські культурні діячі – жертви сталінського терору.
Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ «розстріляного відродження». У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для відділення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук С. Єфремова. Перед судом постало 45 чоловік, серед яких були академіки, професори, вчителі, священнослужитель, студенти.
Серед підсудних були 2 академіки – Сергій Єфремов і Михайло Слабченко, 11 професорів – Йосип Гермайзе, Олександр Черняхівський, Всеволод Ганцов, Григорій Іваниця, Василь Дога, Вадим Шарко, Володимир Удовенко, Володимир Підгаєцький, Микола Кудрицький, Петро Єфремов, Володимир Щепотьєв, 2 письменники – Людмила Старицька-Черняхівська – дочка Михайла Старицького, і Михайло Івченко, священнослужитель, професор богослов’я В.М.Чехівський, видатний український вчитель, директор першої Київської трудової школи ім. Т.Г. Шевченка В.Ф. Дурдуківський, науковці Всеукраїнської академії наук (ВУАН), викладачі вузів, учителі, юристи, священнослужителі, студенти.
Були винесені суворі вироки, хоча насправді ніякої підпільної організації не існувало. Центральною постаттю судового процесу був Сергій Олександрович Єфремов (1876–1939) – академік, віце-президент ВУАН. Його засудили на 10 років позбавлення волі з наступним позбавленням у правах на 5 років. Помер С.Єфремов в одному з таборів ГУЛАГу 10 березня 1939 р. Тавром «ворог народу» була позначена не лише його біографія, а й наукова діяльність. Тим часом С.Єфремов був вели-ким вченим, який творив своєрідну енциклопедію української літе-ратури. У його доробку близько тисячі наукових праць про творчість Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки. Із 45 засуджених у справі організації 12 у 1937–1938 рр. за рішенням несудових органів були розстріляні за іншими справами. П’ять засуджених, у тому числі С.Єфремов, вмерли у місцях позбавлення волі. Після суду було заарештовано ще близько 400 учасників «Єфремовсь-кого підпілля», а всього у справі «СВУ» пройшло майже 30 тис. осіб.
Подальші арешти в середовищі діячів науки і культури і жорстокі розправи проводилися без відкритих процесів. Однією з перших установ, що зазнала головного удару, була Всеукраїнська Академія наук. Вона вважалася властями притулком і осередком консолідації української «буржуазно-націоналістичної» інтелігенції та колишньої кадетсько-монархічної університетської професури. Після процесу СВУ уряд ввів цензуру на її видання, став закривати найдіяльніші її секції й виганяти «буржуазних націоналістів». Було ліквідовано науково-дослідний інститут історії української культури, інститут економіки й організації сільського господарства, інститут літературознавства ім. Шевченка. У 1931 р. розпустили історичну секцію М.Грушевського, який на початку 1924 р. повернувся з еміграції до Києва і розгорнув широку наукову діяльність. Вся діяльність Академії була визнана як «буржуазно-націоналістична» й «контрреволюційна». М.Грушевський був підданий політичним гонінням, а потім арештований у сфабрикованій справі «Українського національного центру». Крім М.Грушевського, якого у 1926 р. обрали академіком Всеукраїнської Академії наук, а в 1929 р. – році «Великого перелому» – ще й академіком Академії наук СРСР, по справі «Українського національного центру» проходив ще один відомий діяч української історичної науки, академік М.І.Яворський (1884–1937). М. Грушевського незабаром звільнили, але працювати перевели до Москви. Туди ж перевели і кінорежисера О. Довженка.
Обвинувачення в буржуазному націоналізмі було висунене проти наркома освіти М. Скрипника — старого більшовика, одного з керівників Жовтневого повстання. Він був одним з небагатьох, хто не побоявся відкрито виступити з критикою сталінських методів, відстоював політику українізації. У 1933 напередодні арешту Скрипник застрелився.
У 1938—1954 було репресовано майже 238 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. За підрахунками істориків літератури, з них 17 розстріляні, 8 покінчили життя самогубством, 16 пропали безвісти, 7 померли в ув'язненні. Зазнавав арешту М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстріляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Семенко. Покінчив життя самогубством М. Хвильовий, який мужньо намагався врятувати багатьох товаришів.
Закрили театр «Березіль», арештували і розстріляли всесвітньо відомого режисера Л. Курбаса. Жорстокої розправи зазнали митці кобзарського цеху. За різними підрахунками упродовж 1930-х років московською владою було розстріляно від 200 до 337 кобзарів, бандуристів та лірників, серед загиблих — композитор і мистецтвознавець, засновник харківської школи бандури Гнат Хоткевич.
Про масштаби репресій говорить і такий факт: з 85 вчених-мовознавців репресували 62. Лише наркомат освіти «очистили» від 2 тисяч співробітників. Про масштаби трагедії української культури свідчать такі дані: у 1930 р. друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. – лише 36 з них. За цей час померли своєю смертю лише 10 письмен-ників.
Великою втратою для української культури стала смерть талановитого енциклопедично освіченого художника М.Л.Бойчука. В 1936 р. його заарештували і 13 липня 1937 р. розстріляли, а разом з ним і багатьох художників з його славнозвісної школи «бой-чукістів», що їх професор О.Сидоров назвав «майстрами європейського масштабу». Їх звинуватили у збоченні від реалістичних традицій і відірваності від життя, у «контрреволюційному традиціоналізмі» і «національній формі». Разом з ними було знищено чимало їхніх творів. Отже, гинули не тільки люди, нищилися цілі напрями і художні школи. Так трапилося з М.Л.Бойчуком і його школою, так трапилося і з режисером-новатором харківського театру «Березіль» Л.Курбасем, значення якого для українського театру таке ж, як Мейєрхольда – для російського.
І все ж навіть у таких найважчих умовах не можна говорити про припинення розвитку української культури. Зростало міське населення, держава продовжувала розвиток системи освіти, охорони здоров'я, створювалися нові наукові установи, без чого неможливо було б здійснення індустріалізації, зміцнення обороноздатності при зростанні зовнішньої загрози.