34. Архітектура та містобудування в Україні у хіх ст.

В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).

В розвитку класицизму можна визначити три етапи: становлення стилю, зрілість і занепад.

Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови. За часів класицизму набуває значення відкритий характер композиції ансамблів площ, вулиць і окремих комплексів.

Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі – застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів.

На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, учбові заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від творчого розуміння й використання форм античності у пануванні канонів і штампів, у прояві електризму. Кращі набутки зрілого класицизму знаходять підтримку, поширення у творчій практиці українських архітекторів та скульпторів.

Відомі зодчі першої половини ХІХ ст такі як Андрій Воронихін, Андріян Захаров, Олександр Брюллов, Василь Стасо, Вікентій Беретті доповнили основну формулу класицизму, положенням про цілісність і ансамблю та його синтез із давньою забудовою. Виняткову увагу вони приділяти єдності архітектурних споруд.

Найвеличнішій будівлі за їхнім задумом, мали відповідати вимогам кругового або секторально-панорамного огляду і мати ідеальні пропорції з різних точок зору. На них мав триматися ансамбль вулиці, площ, кварталів. Одним з найбільших досягнень зрілого класицизму було втілення в практику синтезу архітектури й скульптури. В першій пол. ХІХ ст співдружність цих двох мистецтв досягла небувалої досконалості.

Серед значних і найкращих споруд кінця ХVІІІ ст виділяється п’ятибанний Спасо-Преображенський собор у Новгороді–Сіверському, закладений за планом петербурзького архітектора Дж. Кваренчі. Собор розміщено у центрі забудови монастиря.

Квадратна у плані будова з чотирьох боків має виступи. На виступу головного фасаду створено портик-лоджію з чотирьма колонами, затиснутими між двома антами. Бокові виступи підкреслено чотирьма півколонами з яких середні напівкруглі, а дві крайні – квадратні. Бокові входи оригінально розміщено в нішах. Апсида східного фасаду має вигляд півротонди з причетвертими колонами.

Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер.

У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму — Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса.

Найбільшого розвитку серед міст кінця ХVІІІ-ХІХ ст досягла Одеса. ЇЇ збудували в 1794 р. на місці турецької фортеці Хаджибей. У 1803 Одеса ще була невеликим містом з дев’ятьма тисячами жителів. У місті було 14000 будинків і землянок, незакінчені церкви, 39 невеликих фабрик, 200 крамниць і магазинів. В 1804 р. градоначальник Одеси А.Е. Ришельє замовив проект театру відомому архітекторові Тома де Томану.

Прихильник форм античної архітектури, Томан казав, що його театр являє “подобу невеликого грецького храму”. Театр збудований у 1809 р. поблизу моря добре виділявся серед навколишньої забудови і кожен хто приїжджав до Одеси морем, першою бачив цю споруду. У забудові Одеси брали участь петербурзькі архітектори, такі як Ф.К. Боффо, Г.І. Горічеллі, У.Козлов, Ф.К. Боффо був родом із Сардинії. За сорок років творчої діяльності він спорудив кілька найзначніших будівель. Основним архітектурним акцентом є центральна напівкругла площа, вона збудована двома симетрично розташованими увігнутими будинками. Саме ця архітектурна ідея яскраво виявлена у величезних Потьомкінських сходах. Сходи, пам’ятник і вулиця між увігнутими будинками становлять композиційну поперечну вісь бульвару, що поділяє його на дві частини. Бульвар обмежують з двох боків комплекси будов – садиба Воронова та будинок Старої біржі.

Серед нових міст найбурхливіше розвивався Севастополь. Велику роль у плануванні і забудові міста відіграли військові інженери. Севастополь зростав дуже швидко. В 1804 р. Севастополь оголосили головним військовим портом Чорноморського флоту, а згодом фортецею.

Особливу діяльність по забудові Севастополя розвинув видатний флот овець і вчений М. Лазарєв. В архітектурі Севастополя переважали давньогрецькі форми. В греко доричному ордері збудовано в 1843 р. Петропавлівський собор, що являє собою периптер з сорока чотирьма колонами. При Морській бібліотеці було споруджено так звану башту вітрів. На верхньому крузі барельєфи, які зображують міфологічних героїв. Будинок Морської бібліотеки було зруйновано, але башта збереглася, до наших днів, нагадуючи про архітектуру першого періоду розвитку міста.

Одночасно відбувалася реконструкція старих міст Слобожанщини і Подніпров'я. Архітектурний стиль Києва визначався відомим архітектором А. Меленським. Миленський за короткий час перетворив патріархальний Київ з його численними монастирями і руїнами колишньої могутності й слави на сучасне європейське місто. Під його керівництвом було покладено багато вулиць, також визначив і Хрещатик як головну в майбутньому вулицю Києва. Щоб зв’язати Хрещатик з під’їздними шляхами, Миленський пересік його початок Олександрівською вулицею між Подолом і Печерськом, а кінець Хрещатика продовжив на Зх і Пд однією з найдовших у тогочасному Києві вулиць – Василівською. На Хрещатику Миленський збудував перший у місті театр із залом на 470 місць (не зберігся). У 1802 р. за проектом Миленського споруджено перший на Україні “Пам’ятник на честь поновлення магдебурзького права”, що являє собою тосканську колону з п’єдисталом у вигляді арки. У 1810 р. на Аскольдовій могилі споруджено церкву-Ротонду у вигляді мовзолею-пам’ятника Аскольдові, якого за літописом вважали першим київським князем. Церква стоїть у чудовому природному оточенні. Після нищівної пожежі Подолу у 1811 р. Миленському довелося багато попрацювати над забудовою цієї частини міста. Він поновлює старі будівлі і будує багато нових. У Фролівському монастирі Миленський спорудив Воскресенську церкву з центральною ротондою, перекритою банею, та з двома боковими симетричними крилами. У 1837—1843 роках за проектом Олександра Беретті побудована будівля Київського університету. Упорядковуються такі міста, як Харків, Полтава. Спорудження в Полтаві монумента на честь Полтавської перемоги (архітектор - Тома де Томон) і Успенського собору в Харкові (В.Васильєв, закінчив А.Тон) увічнили пам'ять про спільну боротьбу російського й українського народу протии іноземних загарбників.

У другій половині XIX століття стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі» (головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка). Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862—1886) за проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті. Участь у розписах собору В. Васнецова, М. Врубеля зробило собор видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві. Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий в 1903 році проект будівлі Полтавського земства архітектора В. Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський.

Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів. Їх автори, як правило, нам невідомі. Народні майстри створили видатні шедеври архітектурного зодчества: палац Розумовського у Батурині в живописній місцевості над Сеймом, палац Галаґана в Сокирницях на Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин, парк «Олександрія» на березі Росі в Білій Церкві, знаменита «Софіївка» в Умані, де руками кріпаків, без використання якої-небудь техніки були насипані гори, викопані ставки.

Інша інформація

Містобудування

Протягом XIX ст. міста стрімко зростали за рахунок приєднання до своїх територій передмість, слобід, віддалених сіл і хуторів, що вело до принципових змін у їхньому плануванні. Навколо старих центрів, забудованих відповідно до вимог класицизму й ампіру, виростали нові райони. їхня забудова здійснювалася нерівномірно та примхливо, створюючи мальовничу мозаїку вулиць, провулків, тупиків.

Ставши центрами промисловості, міста на околицях обростали кільцем підприємств, які й ставали індустріальною межею міста.

Згодом за промисловою смугою розбудовувалися нові житлові райони, що погіршувало умови проживання, приносило гуркіт і кіптяву, транспортний гомін і пилюку.

У ході капіталістичної урбанізації стали масово знищувати сади, парки, сквери. Через це у великих містах створювалися несприятливі екологічні умови, і власті змушені були розпочати насадження нових парків та інших зелених зон громадського користування. Однак зелені насадження зосереджувалися в центрі чи неподалік від нього. А робітничі околиці, які найбільше страждали від диму й пилу, були майже позбавлені зелені, залишалися невпорядковані.

На прилеглих до центру майданах, вулицях і проспектах будувалися громадські споруди. Наприкінці століття почали вимальовуватися групи споріднених закладів та установ.

Навколо залізничних вокзалів зводилися готельні комплекси. Біржі, банки та кредитні установи утворювали ділові центри. Розкішні магазини й пасажі — торговельні центри. Університети, бібліотеки й студентські гуртожитки поступово об'єднувалися в навчальні комплекси.

ПАСАЖ (від. фр. passage — перехід) - крита галерея з крамницями по обидва боки проходу.

Такі комплекси відрізнялися й архітектурними стилями. Флорентійський ренесанс став обличчям банків, музеїв, бібліотек. Навчальним закладам частіше надавали античних форм, середньовічна архітектура залишалася прерогативою храмів.

Капіталістичним містам уже стали непотрібні базарні площі, які поступово замінювалися критими ринками. Містобудівники майже повністю відмовилися від соборних майданів. Натомість усе більшої уваги надавали ансамблевій завершеності вулиць, особливо центральних і прилеглих до них.

Архітектура

Тодішня архітектура характеризувалася використанням багатьох попередніх стилів. Усе частіше архітектори зверталися до еклектики — навмисного змішування в одній споруді ознак різних стилів і художніх епох.Будівництво втрачало єдину систему, цілісність, жорстку симетричність. Архітектори відмовлялися від поділу форм на головні й другорядні. Основними носіями краси стали декоративні деталі, якими пишно оздоблювали стіни будівель. Гарне ототожнювалося з багато прикрашеним.

ЕКЛЕКТИКА - механічне поєднання, змішування різнорідних, органічно несумісних елементів.

Однак перенасиченість численними, неповторними, екзотичними архітектурними деталями призвела до того, що вони вже й не сприймалися, не помічалися.

Продовжувало розвиватися храмове будівництво. Одним із найвидатніших храмів того часу є Володимирський собор у Києві. На завершальному етапі його проектував архітектор Р. Бернгардт. Храм збудовано у вигляді складної купольної базиліки, увінчаної сімома банями. У дусі пізньої готики наприкінці XIX ст. архітектором В. Городецьким було спроектовано та розпочато будівництво костелу св. Миколая в Києві.

Наприкінці століття виник новий тип культових споруд — подвір'я. Вони були призначені для паломників, які йшли до святих місць — Палестини та грецького Афонського монастиря. За своїм призначенням це були готелі, побудовані в єдиному комплексі з молитовними приміщеннями. Яскравим прикладом такої споруди є Пантелеймонівське Афонське подвір'я поблизу залізничного вокзалу в Одесі.

Найвидатнішим культовим комплексом став ансамбль резиденції буковинського митрополита в Чернівцях. До його складу входили митрополичий та семінарський корпуси, церква семінарії, будинок для приїжджих, парк із будівлями для відпочинку. Ансамбль органічно поєднав українські народні традиції з прийомами та декоративними елементами візантійського та романського західноєвропейського стилів.

Архітектурне обличчя міст стали визначати й приміщення культурно-освітніх установ. Прикрасами міст ставали приміщення бібліотек, клубів, музеїв, народних будинків і особливо театрів.

Найвидатнішим серед театральних приміщень XIX ст. вважають Міський театр в Одесі (1884-1887). Після проведення всесвітнього конкурсу його проектування доручили австрійським архітекторам Ф. Фельнеру та Г. Гельмеру. На конкурсній основі обирали й проекти для Київського та Львівського театрів. Обидва театри за проектами В. Шретера та 3. Горголевського були збудовані наприкінці століття в бароковому стилі. Споруда Львівського театру за композицією нагадує споруду Гранд-опера в Парижі.

Як і за попередньої доби продовжували зводитися величні адміністративні будівлі. Характерним прикладом є будівля судових установ в Одесі, архітектор М. Толвінський. Триповерхова споруда з ренесансними формами займає цілий квартал. Найяскравішим серед будинків регіонального та міського самоуправління став будинок галицького сейму (архітектор Ю. Гохбергер).

Не менш показовими споруджувалися будинки фінансово-кредитних установ. У пишних формах раннього бароко збудовано Земельний банк у Харкові (1896-1898), архітектор О. Бекетов. Архітектурного блиску набували торговельні, лікарняні, готельно-санаторні споруди й комплекси, приватні особняки.