1.Поняття "культура" та сфери її виявів. Функціональна роль культури в суспільстві.

2.Особливості розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення. Періодизація “Історії культури України”.

3.Джерельна і наукова база історії української культури.

4.Культура на теренах України в найдавніші часи. Перші прояви розвитку культури в первісному суспільстві.

5.Культурно-історичне значення племен Трипільської культури.

6.Вплив на історико-культурний розвиток слов’ян кочових племен, що заселяли територію сучасної України. Культура кіммерійців, скіфів та сарматів.

7.Культурно-історичне значення грецької колонізації Північного Причорномор'я.

8.Характерні риси язичницької культури південно-східних слов’ян.

9.Історичні умови розвитку культури Київської Русі. Запровадження християнства (988 р.), його значення для розвитку культури.

10.Виникнення східнослов’янської писемності. Книжна справа. Епіграфічні та книжні пам’ятки Київської Русі.

11.Перекладна та оригінальна література Київської Русі. Літописання. Бібліотеки.

12.Зародження і розвиток освіти Київської Русі. Природничі та математичні знання.

13.Взаємозв’язок усної народної творчості Київської Русі з розвитком музичної творчості. Билини.

14.Розвиток матеріальної культури Київської Русі. Художнє мистецтво та ремесла.

15.Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі.

16.Занепад культури Київської Русі у період монголо-татарської навали. Характеристика соціально-культурної ситуації в Галицькій і Волинській землях у XII—XIII століттях.

17.Розвиток освіти, літератури та книжної справи в Галицько-Волинському князівстві.

18.Особливості розвитку архітектури, живопису і художніх ремесел у Галицько-Волинському князівстві.

19.Специфіка соціально-політичної і культурної ситуації в українських землях в польсько-литовську добу. Православні братства і їх роль у історико-культурному розвитку українського народу.

20.Розвиток української освіти в польсько-литовську добу.Братські школи. Початок українського книгодрукування.

21.Розвиток української мови та літератури в польсько-литовську добу.

22.Архітектура й містобудування, живопис в польсько-литовську добу.

23.Особливості розвитку української культури другої половини XVII-XVIIІ ст.

24.Реформування церкви та освіти у другій половини XVII-XVIIІ ст.

25.Роль Петра Могили у формуванні українського національного культурного середовища та відновленні культурних пам’яток Києва.

26.Наука у другій половини XVII-XVIIІ ст. Розвиток філософських ідей Г. Сковороди, Ф. Прокоповича.

27.Українська література та книгодрукування у другій половини XVII-XVIIІ ст.

28.Барокова архітектура та образотворче мистецтво в Україні у другій половини XVII-XVIIІ ст.

29.Розвиток українського музичного та театрального мистецтва у другій половини XVII-XVIIІ ст.

30.Особливості розвитку освіти у ХІХ ст. Товариство “Просвіта”.

31.Наука на українських землях у ХІХ ст. Праці з історії України.

32.Наукове товариство ім. Т. Шевченка, його творчий доробок.

33.Нова українська література ХІХ ст. Становлення української фольклористики як науки.

34.Архітектура та містобудування в Україні у ХІХ ст.

35.Українське музичне та театральне мистецтво у ХІХ ст.

36.Розвиток українського живопису у ХІХ ст.

37.Особливості розвитку культури України на рубежі ХІХ-ХХ ст. Роль суспільно-політичного руху в процесі поширення української національної ідеї.

38.Демократичні тенденції розвитку освіти на початку ХХ ст.

39.Українська наука початку ХХ ст. Нові технічні відкриття, та їх впровадження в Україні.

40.Нові тенденції українського мистецтва на початку ХХ ст. (неоромантизм, експресіонізм, авангард). Революційно-демократичний напрям в українській літературі.

41.Чинники розвитку культури України в 1917 1920 рр.

42.Особливості еволюції української освіти у 1917-1920 рр. Стан розвитку науки.

43.Мистецтво України 1917-1920 рр.: театр; музика; образотворче мистецтво та архітектура.

44.Розвиток освіти у 20-30-ті рр. ХХ ст. Кампанія з ліквідації неписьменності дорослих.

45.Основні літературні течії 20-30-х років ХХ ст. в Україні та їх представники.

46.Театральне мистецтво та кінематограф України у 20-30-ті рр. ХХ ст.

47.Образотворче мистецтво та скульптура України у 20-30-ті рр. ХХ ст.

48.Особливості розвитку культури у 20-30-ті рр. ХХ ст. Політика “українізації”.

49.Розвиток Української науки у 20-30-ті рр. ХХ ст. Всеукраїнська Академія наук.

50.Українські культурні діячі – жертви сталінського терору.

51.Українське музичне мистецтво у 20-30-ті рр. ХХ ст.

52.Становище української культури під час німецько-фашистської окупації.

53.Внесок українських письменників, акторів, художників, кінематографістів у перемогу над Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни.

54.Відбудова матеріальної бази культури та ідеологізація культурного життя України у післявоєнний період (друга половина 40-х – перша половина 60-х рр. ХХ ст.

55.Розвиток освіти та науки в Україні у другій половині 40-х – першій половині 60-х рр. ХХ ст.

56.“Відлига” та її вплив на розвиток української культури.

57.Основні тенденції розвитку української культури у другій половині 60-х – 80-х рр. ХХ ст.

58.Історичні умови розвитку культури в незалежній Україні. Основні риси нової соціально-культурної ситуації в Україні в сучасних умовах.

59.Основні напрямки відродження української культури на сучасному етапі. Стан та проблеми розвитку сучасної освіти в Україні.

60.Здобутки науки і мистецтва України на сучасному етапі.

1.Поняття "культура" та сфери її виявів. Функціональна роль культури в суспільстві.

Поняття «культура» – багатозначне і сфера його вживання – різноманітна. Сьогодні філософи і культурологи нараховують близько 500 найрізноманітніших визначень цього поняття. Наприклад, український поет і культуролог Євген Маланюк стверджував, що культура – це все, що від людського розуму, людської діяльності; культуролог Вадим Скуратівський наголошував, що культура – це сума людської присутності на землі.

Слово «культура» походить від лат. сulture і в буквальному перекладі означає «обробіток (обробляти)», «догляд (доглядати)», «удосконалення (удосконалювати)». У Давньому Римі воно вживалося у значенні уміння обробляти землю, а також виховання людини. Стосовно духовного життя людини цей термін уперше вжив Цицерон у 45 р. до н. е., називаючи філософію культурою душі, тобто розумів культуру як плекання розуму, удосконалення своїх розумових здібностей.

Завдяки зусиллям філософів і істориків слово «культура» перетворилось на філософське поняття і в епоху Нового часу (ХVІІІ ст.) стало об’єктом наукових досліджень. Культура спочатку розглядалася як феномен духовного порядку, як вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, літератури, а культурно-історичний процес аналізувався як поширення знань, освіти, удосконалення розуму. У подальшому історичному розвитку людства поряд духовною, почали досліджувати й культуру матеріальну.

Отже, культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії (за час свого існування)Як можна зрозуміти з поняття-культура виявляється у духовній та матеріальній сферах. Загалом поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та життєвий світогляд.

Складний та багатогранний характер культури як суспільного явища зумовлює її поліфункціональність. Функції культури розкривають ту роль, що вона відіграє в житті суспільства. Культура має виконує такі функції як:

1. Людинотворча (гуманістична, світоглядна) – головна функція культури, оскільки з нею пов’язані і нею визначаються всі інші. Суть її полягає в тому, що людина формується, лише залучаючись до світу культури: формується її світогляд, людський дух, емоції, оцінні складові, цінності.

2. Суспільно-перетворююча функція — здійснюється через перетворення природи, суспільства та людини. Вона забезпечує засвоєння та перебудову світу і є засобом розвитку людського суспільства, лежить в основі культурно-історичного прогресу.

3. Етноформуюча та етнозахисна функція – тісно пов’язана з суспільно-перетворюючою, суть її полягає в тому, що культура творить неповторне обличчя нації, надає їй своєрідності, національної самобутності. Національна самобутність проявляється не тільки в наявності етнічних фізичних, психічних расових ознак, а й у культурних чинниках – мові, традиціях, національних цінностях, способах господарювання, побуту, формах

проведення дозвілля тощо. Етнозахисна функція виявляється в тому, що культура забезпечує цілісність і самобутність нації, оберігає її від руйнівного впливу чужих елементів.

4. Пізнавальна функція — полягає в тому, що культура розкриває перед людиною скарбницю знань та практичного досвіду поколінь. Через культуру, яка об’єднує природничі, технічні та суспільні знання, людина пізнає навколишній світ і саму себе, реалізує свій культурний генофонд через знання.

5.Інтегративна (об’єднуюча) функція культури яка проявляється у здатності об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної орієнтації, національної чи расової приналежності, а народи – у світову цивілізацію.

6. Семіотична (символічна, знакова) функція — полягає в тому, що носіями інформації про культуру є системи знаків та символів. Вони фіксують факти матеріальної і духовної культури. Наприклад, у літературі, музиці, мистецтві такими знаками є слово, текст, звук, колір, форма, адже у них закодовано реальний зміст свідомості, цілу гаму емоцій, знань.

7. Комунікативна (спілкувальна, трансляційна) функція – тісно пов’язана з семіотичною і полягає в передачі культурного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів спілкування. Цю функцію культура виконує за допомогою складної символічної та знакової систем, які зберігають досвід поколінь у словах, поняттях, формулах науки, засобах виробництва, релігійних культах тощо. Наприклад, справжнє мистецтво не знає ніяких меж, воно зрозуміле і доступне всім; музика Баха звучить однаково захоплююче як для віруючих, так і атеїстів.

8. Регулятивна (нормативна, керувальна) функція реалізується через систему норм, правил, традицій, які регулюють людські особистісні і суспільні відносини, є орієнтирами в житті, засобами пристосування до умов життя. Мораль, право, традиції, звичаї, обряди, етикет — основа для здійснення регулятивної функції.

9. Ціннісна (аксіологічна) функція – полягає в тому, що культура виступає засобом передавання, поширення, культивування цінностей. Цінності — це еталони, ідеали, те, що є святим для людини чи групи людей, народу або суспільства. Вони можуть бути загальнолюдськими, соціальними, культурними, особистісними. Це звичаї, судження, ідеї, основоположні життєві орієнтири, потреби, настанови, джерело мотивації діяльності. Цінності можуть бути тимчасовими і вічними, духовними й матеріальними.

10. Соціальна функція здійснюється через засвоєння знань, соціального досвіду поколінь, через входження в суспільство (соціалізація) і процес входження в культуру(інкультурація). Оволодіння соціальним досвідом — це оволодіння зразками поведінки, прилучення до знань, навичок, уміння жити і працювати відповідно до них.

11. Емоційно-естетична функція – полягає в тому, що сприймаючи твори мистецтва, людина отримує естетичну насолоду, естетичне переживання, формується її естетичний смак, підтримується позитивний емоційний фон (гарний настрій, активна життєва позиція, світосприйняття).

12. Рекреативна функція – тісно пов’язана з попередньою, дозволяє людині відновлювати свої духовні сили, шляхом відвідування театрів, храмів, музеїв, карнавалів тощо проводити психологічне розвантаження, «профілактику» свого душевного стану.

13. Виховна функція – твори мистецтва формують відчуття добра, зла, справедливості, формують негативне ставлення до поганого, низького.

14. Діагностична та прогностична функція – зміст її розкривається в тому, культура ставить діагноз дійсності, відтворює її, своєчасно реагує на ті зміни і процеси, які відбуваються в суспільстві. Прогностична функція полягає в тому, що культура дає змогу передбачити хід майбутнього розвитку країни, враховуючи наукові прогнози й перспективи.