56. Початкова та відновлювана вартість основних фондів тгв.

Через те, що основні фонди функціонують досить довгий період часу на протязі якого змінюються умови їх відтворення та іде їх зношення існує кілька видів їх оцінки:

1. По початковій ( балансовій вартості).

2. По відновлюваній вартості .

3. По початковій або відновлюваній вартості з урахуванням зношення.

Початкова вартість основних фондів(Вп) – показує їх вартість на момент встановлення і обчислюється за формулою: Вп= Ц+Т+М. Ц – це ціна обладнання, Т – транспортні витрати за його доставку, М – витрати на встановлення та монтаж.

По цій оцінці основні фонди,що вводяться в дію включаються в балансову вартість основних фондів підприємства і тому початкову вартість іноді називають балансовою вартість основних фондів.

Оцінка по початковій вартості має той недолік, тому як основні фонди зараховуються на баланс підприємства по вартості яка склалась в різні періоди.

Між ними зі зміною цін і здешевленням виробництва, ці оцінки суттєво змінюються і тому початкова вартість, яка склалась за багато років не відображає дісної вартості основних фондів на сьогоднішній день.

Початкову і відновлювану вартість основних фондів з врахуванням зношування, називають ще залишковою вартість. Яку в свою чергу в момент вибуття основних фондів по причині зношення прийнято називати – ліквідною .

57. Показники використання основних фондів тгв.

Основні виробничі фонди підприємств, які беруть участь у процесі виробництва, підлягають фізичному та моральному зносу, старіють, в ре­зультаті чого знижуються їх експлуатаційні можливості. Стан і викорис­тання основних виробничих фондів є важливою умовою, фактором забез­печення нормальних умов процесу виробництва та підвищення його ефек­тивності. Тому на підприємствах важливу роль грає проведення система­тичної оцінки стану основних фондів і аналіз ефективності їх використан­ня.

Показниками, що характеризують стан основних фондів та ефектив­ність їх використання, можуть бути такі, які характеризують:

• рівень забезпечення підприємства основними фондами;

• стан основних виробничих фондів;

• ефективність використання основних виробничих фондів.

До показників, що характеризують рівень забезпечення підприємства основними виробничими фондами, відносяться: питома вага основних виробничих фондів у майні підприємства; фондоозброєність і фондоміст­кість.

58. Інвестиції та їх види.

Інвестиції являють собою усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту 

Учасниками інвестиційної діяльності за Законом можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування..

Процес вкладання капіталу називається інвестуванням, а юридичні і фізичні особи, що його здійснюють –інвесторами.

З метою проведення обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції класифікують за певними ознаками:  1. Залежно від об’єкта вкладання коштів розрізняють реальні та фінансові інвестиції.

Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу в різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називаються виробничими інвестиціями або капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції – це вкладення капіталу для придбання різних цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними і місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або процентів.

2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції – це вкладення коштів у певні об’єкти інвестування безпосередньо інвестором, без залучення фінансових посередників (інвестиційних компаній та фондів).

Непрямі інвестиції – це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об’єкти інвестування із залученням фінансових посередників.

3. Залежно від термінів здійснення інвестицій, згідно з методологією НБУ, в Україні розрізняють короткострокові інвестиції — до одного року,середньострокові — до трьох років та довгострокові — більше трьох років.

4. За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють приватні , державні, іноземні та спільні інвестиції.

Приватними інвестиціями називаються інвестиції, що здійснюються громадянами та підприємствами недержавної форми власності.

Державними називаються інвестиції, які здійснюються державою в особі уряду та державних підприємств.

Іноземними інвестиціями називаються усі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестування на території України.

Спільні інвестиції здійснюються інвестиційними фондами та компаніями. Джерелом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та компаніями.

5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції – це вкладення інвесторами капіталу всередині країни, зовнішні – за її межами.