2. Основи організації комерційних банків.

Банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи, які мають на це право згідно чинною законодавства.

Статутний фонд новостворюваного комерційного банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошовій формі, що виключає можливість використовувати розподільний механізм для залучення бюджетних і кредитних ресурсів у банківську власність. Розмір статутного фонду визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні вимоги НБУ. Згідно з діючим положенням, прийнятим 31 січня 1998 р., мінімальний рівень статутного фонду комерційного банку, створеного з участю національного капіталу, повинен відповідати сумі, еквівалентній 1 млн. євро.

Процес створення комерційного банку є досить складною процедурою, пов'язаною з оформленням численних документів, підбором кадрів, обладнанням приміщень та ін. Дозвіл на створення комерційного банку (ліцензію) дає центральний банк шляхом реєстрації на підставі таких документів:

• Заява про реєстрацію;

• Установчі документи;

• Економічне обґрунтування;

• Висновки аудиторської фірми про фінансовий стан засновників;

• Відомості про професійну придатність керівників.

Ефективна робота створеного комерційного банку, його прибутковість, досягнення основних цілей, які ставлять перед собою засновники, значною мірою залежить від рівня управління та організаційної структури. Організаційну структуру банку можна визначити як логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних і і розділів, вона побудована в такій формі, яка дозволяє найефективніше позувати цілі банку.

Вищим органом управління банку є загальні збори акціонерів, які вирішують стратегічні завдання в його діяльності. Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового - дирекція. Роботою правління керує голова, а дирекції - генеральний директор. Контроль за діяльністю правління банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами акціонерів. За рішенням зборів акціонерів створюється спостережна рада.

Організаційна структура комерційного банку включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які

3. Операції комерційних банків та їх характеристика.

Банківські операції - це операції, спрямовані на вирішення завдань банків, тобто ті, що відображають банківську діяльність і, як правило, пов'язані з рухом особливого товару - грошей.

Комерційні банки проводять пасивні, активні та комісійно-посередницькі операції.

За здійснення пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні кошти для формування своїх ресурсів. До пасивних операцій відносять:

• Внески (до запитання, термінові, заощаджувані)

• Депозити (до запитання, термінові)

• Придбані ресурси (міжбанківські послуги, емісія цінних паперів)

Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. До активних операцій відносять:

• Операції з цінними паперами;

• Кредитні операції.

Комісійно-гюсередницькі операції проводяться банком з доручення і на користь клієнта за певну плату. У цьому разі матиме місце не формування й розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта з його розпорядження або здійснення інших операцій, які не пов'язані безпосередньо з рухом грошей, - так званих збалансованих послуг. До таких Операцій належать: розрахункові, касові, валютні, консультаційні, факторингові, трастові, гарантійні та деякі інші. Провідне місце серед зазначених операцій займає розрахунково-касове обслуговування клієнтів, що зумовлене базовою функцією банків - посередництвом у платежах.

Розрахункові операції пов'язані зі здійсненням з доручення клієнтів внутрішніх та міжнародних безготівкових розрахунків, переказуванням коштів на рахунках у банках. У банківській практиці розвинутих країн цей вид операцій залежно від способу організації розрахунків поділяється на три основних групи; інкасові, акредитивні та перекази.

Виходячи зі специфіки основних функцій банку, його операції можна поділити на базові й додаткові. Базові операції пов'язані з реалізацією банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в платежах, що знаходить відображення у проведенні депозитних, кредитних та розрахунково-касових операцій. Окремі з них можуть здійснюватись іншими фінансовими установами (наприклад, приймання вкладів і видача кредитів — спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, деякі види рахунків - поштовими відділеннями). Однак здебільшого такі операції проводять лише банки, і саме вони визначають місце і роль банків у кредитній системі, а тому називаються базовими. Усі інші операції, що здійснюються банком відповідно до потреб клієнтів, можна вважати додатковими (хоч у деяких спеціалізованих банках вони можуть становити значну і навіть переважну частку операцій). Такими є, наприклад, валютні операції, операції з цінними паперами, трастові, факторингові, лізингові, консультаційні операції тощо.

Залежно від статусу клієнтів банківські операції поділяють на два види: операції для юридичних осіб та операції для фізичних осіб. За конкретним змістом ці операції можуть бути майже однаковими. Різниця, як правило, полягає тільки в масштабах операцій.