2.Основні теорії кредиту.

У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу на­уковців. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту.

На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводить­ся до таких положень:

1. Об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

2.Кредит — це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

3.Позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;

4.Банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

5.Пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається та­кими основними положеннями:

1.Кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

2.Банки — це не посередники в кредиті, а «фабрики кредиту», творці капіталу;

3.Активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту та практичного його використання в політиці макроекономічного регулювання свідчить про те, що в тривалому спорі представни­ків натуралістичної та капіталотворчої теорій жодна зі сторін не перемогла. Істина, як завжди, знаходиться посередині. Банки ви­явилися і посередниками, і «фабриками» грошового капіталу. Їх активні операції хоч і є первинними відносно пасивних, але дер­жави чітко обмежують обсяги цих операцій. Позичковий капітал хоч і здійснює самостійний рух, проте він не може зовсім віді­рватися від реального капіталу і самостійність його має віднос­ний характер. Тому сучасна наукова думка з теорії кредиту роз­вивається теж по шляху синтезу окремих ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій.

3. Стадії та закономірності руху кредиту.

Стадії руху кредиту. Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позиченої вартості відповідно до розвитку кре­дитних відносин між двома суб'єктами, тобто на мікрорівні. Еко­номічною основою цього руху, виділення його окремих стадій слугує кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення. Рух капіталу в процесі відтворення на засадах кругообороту, забезпечує послідов­не проходження позиченою вартістю всіх стадій свого руху і повернення на висхідні позиції — до свого власника-кредитора. Цей рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою:

ВВ — НП — ОП... ВП... ВК — ПК — ОК,

1-а стадія — формування вільної вартості як джерела надання

позичок (операція ВВ);

2-а стадія — розміщення вільної вартості в позичку (операції НП—ОП);

3-я стадія — використання позичальником коштів, одержа­них у тимчасове розпорядження (операція ВП);

4-а стадія — вивільнення використаних позичальником кош­тів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК);

5-а стадія — повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК—ОК) та сплата процента. На цьому етапі завершує­ться рух позиченої вартості і закінчуються відносини між креди­тором і позичальником щодо даної позички.

Виділення стадій руху кредиту має дещо умовний характер, оскільки всі ці стадії між собою нерозривно пов'язані.

Закономірності руху кредиту. Об'єктивний характер кредиту як економічної категорії, наявність його самостійної внутрішньої сутності визначають певні закономірності його руху. Вони без­посередньо випливають з сутності кредиту, і пізнання їх є важли­вою передумовою ефективної організації та управління кредит­ними відносинами в країні. Без дотримання цих закономірностей кредит утрачатиме свою визначальну сутність, перетвориться в якусь іншу категорію, а роль його деформується.

На мікроекономічному рівні основними закономірностями ру­ху кредиту є:

• зворотність руху вартості, що передана в позичку.

• тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті по­зичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу.

• збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі.

• залежність маси наданої позички від наявних обсягів віль­них коштів.

На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту проявляються в такому:

• кількісні параметри розвитку кредиту (за динамікою зрос­тання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці об­сягів ВНП.

• оскільки кожна позичкова операція є двоякою — як вимога і як зобов'язання, як актив і як пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балан­суються.

• зворотність і платність кредиту робить його найбільш аде­кватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки. Якраз йому належить вирішальна роль у переміщенні величезних мас заощаджених у сфері особистого споживання коштів у сферу виробничого спо­живання.

• платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види вироб­ництва. Розглянуті закономірності не вичерпують усіх особливостей руху кредиту. Проте і названі дають підстави вважати, що прак­тика управління кредитними відносинами не може будуватися на довільних рішеннях чи однобічних інтересах, а лише на об'єк­тивних закономірностях руху кредиту, що забезпечують збалан­соване дотримання інтересів усіх суб'єктів кредитних відносин. Такий зв'язок між практикою організації кредитних відносин та за­кономірностями руху кредиту забезпечується дотриманням суб'єк­тами кредиту певних принципів або правил кредитування, які ви­робила світова кредитна політика.