32. Суть і класифікація витрат "на невідповідність" згідно концепції tqm.

Витрати на невідповідність - це фінансові і моральні витрати виробника на виготовлення, виявлення і виправлення браку.

Витрати на невідповідність включають вартість виявлення (близько 25 % від вартості всіх витрат) і виправлення браку (близько 70 %). Якщо брак відсутній, то немає і необхідності в діяльності з його виявлення і виправлення. Отже, витрати на невідповідність є результатом будь-якого з таких двох випадків:

• виконується зайва робота, тобто виробляється невідповідна продукція;

• здійснюється неправильне планування, коли випускається невідповідна продукція, у витрати включаються і витрати на виготовлення браку, утримання контролюючих та гарантійних служб, ремонт і переробка бракованої продукції та інша подібна робота.

Витрати на виправлення браку (невідповідностей) дуже різно­манітні . Оскільки це дійсні витрати, то вони, як правило, фіксуються, а їх вартість легко підраховується, як, наприклад, витрати на: необхідний ремонт - виправлення дефектів, виявлених споживачем, тобто виправлення дефектів після того, як товаір було доставлено споживачу;

післяреалізаційне обслуговування (підтримка) - вирішення проблем, що виникають у споживача при користуванні продуктом (вартість післяреалізаційного сервісу);

повернення неякісного продукту - дослідження з метою виявлення дефекту та ремонт поверненого споживачем продукту за рахунок виробника;

виробництво браку - втрати матеріалів, машинного часу та праці; низькоякісний продукт — продукт, який було реалізовано як друго­сортний за більш низькими цінами;

переробка забракованого виробником продукту - вартість праці, обладнання, матеріалів, що використовуються при усуненні браку; зниження ефективності в результаті того, що певна частина зусиль витрачається на засоби корегувальної дії, наприклад частину вироб­ничої лінії по випуску традиційної продукції необхідно реконстру­ювати для підготовки випуску більш якісної продукції; скарги споживачів - вартість урегулювання проблем, пов’язаних з наданням споживачу гарантованих послуг або виплатою неустойки; страхування на випадок юридичної відповідальності - кошти, які вкладаються виробником за продукт, що враховують у контракті відповідальність виробника за неякісний продукт; адміністрування - вартість додаткової адміністративної діяльності виробника (зустрічі, листування, телефонні переговори тощо), що пов’язана з аналізом і виправленням браку, а також з урегулюванням проблем, які при цьому виникають.

33. Класифікація витрат на якість а.Фейгенбаума

За класифікацією А. Фейгенбаума, витрати на якість поділяються на:

1. Витрати на проведення попереджувальних заходів:

а) планування якості (організаційне забезпечення якості, проекту­вання виробу, дослідження в галузі надійності тощо);

б) контроль технологічного процесу (вивчення й аналіз техноло­гічних процесів, контроль над процесом виробництва);

в) проектування апаратури, що застосовується для одержання інформації про якість (проектування апаратури, що використо­вується для визначення якості продукції і технологічного процесу, збору даних, їхньої обробки тощо);

г) навчання методам забезпечення якості і робота з кадрами (розробка програм підготовки кадрів, спрямованих на пра­вильне застосування працівниками методів управління якістю);

д) перевірка конструкції виробу (передвиробнича оцінка продукції);

е) розробка систем управління (розробка і управління комплексними системами якості, їхнє удосконалювання);

ж) інші витрати, пов’язані з проведенням попереджувальних заходів.

2. Витрати на оцінку якості:

а) проведення іспитів і приймальний контроль матеріалів (оцінка якості закупівельного матеріалу, витрати на відрядження контро­лерів);

б) лабораторні приймальні іспити (проведення усіх видів іспитів у лабораторії або іспитовому центрі для оцінки якості закупі­вельного матеріалу);

в) лабораторні виміри (виміри, перевірка контрольно-вимірювальних приладів, їх ремонт тощо);

г) технічний контроль (оцінка якості продукції працівниками служби технічного контролю);

д) випробування виробів (оцінка експлуатаційних характеристик продукції);

е) самоконтроль (перевірка якості продукції самими робітниками);

ж) атестація якості продукції сторонніми організаціями;

з) технічне обслуговування і перевірка апаратури, що застосовується для отримання інформації про якість (перевірка і технічне обслуговування цієї апаратури);

і) технічна перевірка продукції і дозвіл відвантаження (аналіз даних, отриманих у результаті проведення іспитів і технічного контролю, видача дозволу на відвантаження продукції”);

к) випробування в умовах експлуатації.

3. Витрати внаслідок відмов, викликаних внутрішніми причинами:

а) відходи виробництва (втрати, понесені в процесі досягнення необхідного рівня якості);

б) переробка (додаткові витрати для досягнення необхідного рівня якості);

в) витрати на матеріально-технічне постачання (виграти в процесі роботи з браком у результаті розгляду рекламацій на закупле­ний матеріал).

4. Витрати внаслідок відмов, викликаних зовнішніми причинами:

а) рекламації в процесі гарантійного періоду (відмовлення про­дукції в умовах експлуатації, її ремонт або заміна);

б) рекламації в післягарантійний період (відмовлення виробу в умовах експлуатації після закінчення терміну дії гарантії^-);

в) технічне обслуговування (виправлення дефектів або недоліків виробів, що не є предметом експлуатаційних рекламацій);

г) юридична відповідальність (фінансові втрати, викликані ви­робництвом неякісної продукції);

д) повернення продукції.

Існує ще декілька класифікацій витрат на якість, однак варто зауважити, що єдиної, загальноприйнятої класифікації витрат на якість немає навіть у розвинених країнах. Саме тому в розділі 6 міжна­родного стандарту ISO 9004:2000 види витрат представлені тільки двома группами: виробничими і невиробничими витратами на якість із застереженням, що таке групування має загальний характер