4. Фактори розвитку та формування особистості:

Розвиток – це процес кількісних та якісних змін, в організмі людини, результатом якого є становлення людини, як біологічного виду та соціальної істоти.

Біологічне людини виявляється в фізичному розвитку, що включає в себе морфологічні зміни, біохімічні зміни, фізіологічні зміни.

Соціальний розвиток знаходить своє відображення в інтелектуальному, духовному та психологічному дозріванні людини.

Особистість – це соціальна характеристика людини, що вказує на ті якості, які сформувалися під впливом суспільних відносин, спілкування з іншими людьми. Рушійними силами розвитку є боротьба протиріч. Універсальний характер мають суперечності між потребами людини та можливостями та їх задоволенню. Що виражається в суперечності між поняттями:

• Хочу-можу

• Знаю-не знаю

• Хочу – не можна

• Хочу – потрібно

Суперечність між зовнішнім і внутрішнім, суперечність між новими потребами та досягнутим рівнем оволодіння соціального досвіду, суперечність між безпосереднім індивідуальним мотивом і опосередкованою, віддаленою мотивацією, суперечність між тим, що прагне особистість у майбутньому і тим, чим вона володіє сьогодні. Суперечність, яка виникає в ході становлення пізнавальної сфери особистості. Суперечність між свідомими та підсвідомими тенденціями в поведінці та діяльності.

Розвиток залежить від зовнішніх і внутріших умов. До зовнішніх належить те соціальне оточення, в якому проживає людина. До внутрішніх індивідуально-психічні і фізіологічні особливості людини.

Спадковість – це здатність людського організму під час відтворення потомства передавати йому свої ознаки:

• Група крові

• Схильність до захворювання

• Поєднання білків в організмі

• Резус-фактор

• Колір очей

• Колір волосся

• Колір шкіри

Соціалізація – залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду. Соціалізуватися людині допомагає середовище. Середовище – реальна дійсність в умовах якої відбувається розвиток людини. За інтенсивністю контактів середовище поділяють на ближнє (сімя, родина, друзі), дальнє (суспільний устрій, суспільні відносинию матеріальні умови життя).

Факторами соціалізації виступають: мікрочинники (сімя, сусіди, однолітки, виховні організації), мезочинники (регіон країни, села, міста, ЗМІ), макрочинники (етнос, країна, суспільство, держава)

5. Розвиток особистості як педагогічна проблема. Тлумачення його представниками біологічного, соціологічного та біосоціологічного напрямків.

Поняття «розвиток» має неоднозначний зміст. Це безперервний процес, який не зупиняється до мометну припинення самого життя. Це складний інволюційно-еволюційний процес, у ході якого відбуваються як прогресивні, так і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльні сні зміни в самій людині (Виготський, Ананьєв). З точки зору ідеалістичної філософії розвиток – це процес стихійний, некерований, спонтанний, такий, що відбувається незалежно від умов життя і детермінований лише вродженою потенцією. Науково-матеріалістична філософія трактує розвиток, як властивість живої матерії, що притаманна ій одвічно завдяки властивим матерії руху і саморуху. Результатом розвитку є становлення людини, як біологічного виду і соціальної істоти.

Біогенетична концепція(біологічна, біологізаторська). Теоритичні основи: теорія еволюції Ж.Ламарка та Ч.Дарвіна, біогенетичний закон Гегеля, ідея спонтанності розвитку (розвиток є незалежним від виховання). Основні ідеї:

• Психічний розвиток людського індивіда є спадкво зумовленим відтворенням основних етапів біологічного та історичного розвитку його предків, вирішальна роль у розвитку належить біологічному чиннику, особливо спадковості.\

• «дозрівання» людини (організму) є першою детермінантою поведінки людини, а розвиток є здебільшого комплексом кількісних змін (визрівання)

• Між дитиною і суспільством існує біологічний зв'язок

• Втручання в природу дитини є свавіллям

Соціогенетична концепція (соціальна, соціологізаторська). Виникла у 19ст. у відповідь на біологічну теорію. Родоначальником є Дюркгельм «Нові дослідження в соціології». Теоритичні основи: розвиток дитини – це результат впливу навколишнього середовища, як вирішального фактору розвитку, визначальною в розвитку є сенсорна сфера (Дж.Локк), тому пріоритети в становленні особистості належать навчанню і вихованню, розвиток дитини – це асиміляці, засвоєння досвіду навколишнього світу, хо визначає особливості її духовної дійсності.

Основні ідеї:

• Дитина – це чиста дошка

• Дитина розвивається, засвоюючи соціальні норми поведінки

• Для вивчення людини достатньо проаналізувати структуру її середовища

• Пасивне сприймання дитиною умов зовнішнього середовищв

Теорія конвергенції 2ох чинників розвитку (біосоціологічна концепція) виникла, як результат дискусії про значущість спадковості і середовища. Теоритичні основи: досягнення біогенетичної та соціогенетичної концепцій, урахування для процесу становлення особистості змін у політичному, соціальному, економічному розвитку.

Основні ідеї:

• Взаємодія середовища, як комплексу умов для реалізації запрограмованих особливостей психіки і спадковості, якій належить вирішальна роль (Штерн)

• На психічний розвиток і формування людини впливають соціальні умови та міжособистісні відносини

• Поведінка людини визначається не потребами, а середовищем (Скінер).