56. Сутність та змістова характеристика виховного колективу.

Колектив – це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети і мають органи самоврядування.

Виховний колектив – це таке об'єднання учнів, життя і діяльність якого мотивується здоровими соціальними прагненнями, в якому ефективно функціонують органи самоврядування, а міжособистісні стосунки характеризуються високою організованістю, відповідною залежністю, прагненням до загального успіху, багатством духовних взаємовідносин та інтересів, що забезпечує свободу і захищеність кожної особистості. Виховний колектив відзначається розмаїттям видів, форм суспільно корисної праці та спілкування. Його сутність реалізується в різних аспектах:

1. Педагогічний аспект реалізується через врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, формування суспільно-цінної сутності особистості й яскравої індивідуальності. 2. Психологічний аспект означає, що колектив — організоване соціальне середовище. Цілеспрямованість його діяльності породжує здоровий моральний клімат, мажорний тон у відносинах, добровільну участь у спільних справах, відчуття потреби у колективному спілкуванні, психологічній сумісності з товаришами.

3. Моральний аспект передбачає розуміння моралі як суспільного явища, усвідомлення суспільної моралі як відповідальності перед іншими людьми, самим собою, колективом. Аналіз стосунків у колективі переконує в необхідності чесної, добросовісної праці, формує основи моральності.

4. Соціальний аспект є виявом турботи про розвиток, побутові умови дитини. У її свідомість закладаються прагнення до соціальної справедливості, гуманізму, ініціативності, відповідальності, зближення колективних і власних інтересів.

5. Культурно-естетичний аспект виявляється у вільному спілкуванні дітей, що забезпечує їх новими враженнями, знаннями, сприяє підвищенню естетичного рівня їх повсякденних стосунків, естетичної організації всього життя. Художня творчість у колективі є засобом змістовного використання вільного часу, розвитку дітей.

6 . Індивідуально-особистісний аспект враховує можливість тимчасового відокремлення дитини від колективу, можливість оглянутися навколо, зазирнути в себе, осмислити свої взаємини з оточуючими. Це сприяє самосвідомості, формуванню внутрішнього морального світу особистості.

7. Політичний аспект означає залучення дітей до шкільного самоуправління, політичних кампаній (перепису населення, підготовки до свят, фестивалів), участі у громадському житті.

8. Виховний колектив — педагогічно організована система відносин. Він має органи самоврядування й координації, що уповноважені представляти інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, об´єднує учнів спільною метою та організацією праці. Він необхідний як середовище взаємодії й ефективного впливу на дітей, формування колективістських якостей, як форма організації життя, що виховуюче впливає на всіх членів колективу й кожного зокрема. Тому організація виховного колективу в школі й класах — першочергове завдання вихователів. Виховні колективи бувають загальношкільними (єдина організація навчально-виховного закладу, що має загальні органи управління життям школи) й первинними (формуються за віковою ознакою, діють як навчальні групи, бригади, загони, гуртки). Виховний колектив виконує такі функції: * залучення дітей до системи суспільних відносин, набуття ними досвіду таких відносин. Колектив акумулює основні риси й вимоги суспільства, передає практичний досвід використання існуючих суспільних відносин; * організація самостійної діяльності дітей: навчальної, трудової, громадської, ігрової. * формування моральної сутності особистості, її морально-естетичного ставлення до світу й самої себе. Колективістські стосунки сприяють формуванню гуманістичних якостей особистості, колективістської свідомості; * ефективного педагогічного засобу впливу на особистість, групу дітей. Завдяки цьому відбувається коригування й регулювання їх поведінки та діяльності. Сформована в колективі громадська думка є дієвим інструментом педагогічного впливу, сила якого залежить від рівня розвитку колективу.

57. Структура колективу. Проблема лідерства (офіційний та неофіційний лідери)

Єдиний шкільний колектив складається з колективу педагогів і загального колективу учнів. Загальний учнівський колектив поділяється на первинні колективи — класи. Організація, спілкування і відносини в колективі забезпечують формування особистості, розвиток її здібностей, талантів, гуманістичну спрямованість.

Учнівський колектив має органи управління: загальні збори, учнівський комітет і рада колективу, комісії, штаби; у первинних колективах також працюють загальні збори та інші органи самоуправління, обираються уповноважені особи та ін. Самоуправління покликане задовольнити інтереси всіх і кожного.

Говорячи про виховний, мають на увазі первинний колектив. В умовах школи такими колективами є класи. Крім того, в межах загальношкільного колективу функціонують групи за інтересами, гуртки, клуби, виробничі бригади, спортивні команди, колективи художньої самодіяльності. Це теж первинні колективи, але їх називають тимчасовими через коротку тривалість їх існування. У класах формуються найбільш тривалі та стійки стосунки між учнями, між учнями і вчителями, відносини з іншими класами. Класи мають свої органи самоврядування, які взаємопов'язуючись, створюють систему органів самоуправління загальношкільного колективу, А.С.Макаренко на основі тривалих спостережень і експериментів дійшов до висновку, що первинний колектив, який не розкладається на підгрупи , повинен складатися з 7-15 чоловік. Тому в класах, де 30 і більше учнів, функціонування колективу як первинного вимагає значної педагогічної роботи. У класі складаються мікрогрупи (3-7 чоловік), об'єднані спільними симпатіями, інтересами, діловими взаєминами. Це об'єктивне явище, і боротись за його викорінення – марна справа. Але завдання вихователя – уміло спрямовувати вузькогрупові інтереси на загальну користь. Це сприятиме формуванню цілісного первинного колективу.

Велике значення має робота по згуртуванню загально­шкільного колективу, взаємин між учнями різного віку. З цією метою проводяться загальношкільні заходи і свята, трудові справи, турніри, олімпіади. У великих (понад 700-800 чоловік) школах до участі у таких заходах найчастіше залучають паралельні класи, але для успішного виховання варто і в таких школах будувати вертикальні зв'язки між учнями, зміцнювати загальношкільні традиції. Для цього в школі створюються різноманітні об'єднання школярів, діяльність яких здійснюється за принципом різновіковості в процесі її організації. А.С.Макаренко, виходячи з власного досвіду, вважав різновікові первинні колективи найефективнішими у вихованні. Основну організаторську функцію у таких об'єднаннях виконують учні старших класів як більш досвідчені. Старші набувають досвіду піклування про молодших, виконуючи ролі наставників. Молодші мають приклад для наслідування, предмет для поваги. Участь у різновікових об'єднаннях готує школярів до дорослого життя, до праці у виробничих колективах, які завжди є різновіковими.

Лідерство - це здатність окремої особистості спонукати інших діяти, «запалювати», надихати їх на певну активність і діяльність. У практичному плані це здійснює окрема людина, яка висувається групою на основі своїх психологічних якостей і рис поведінки в лідери. Лідерство необхідно розглядати як групове явище: лідер не може існувати наодинці, він завжди існує як елемент групової структури, а лідерство є системою відносин у цій структурі. Тому особливий інтерес викликає питання про природу лідерства, першопричини його походження. Лідер (від лат. Leader - ведучий, керівник) - член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної та досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності людей для найбільш швидкого й успішного досягнення спільної мети.

Ватажок (неофіційний лідер) - найавторитетніший член групи , що володіє даром навіювання і переконання. На інших членів групи він впливає словом , жестом , поглядом. Перелік якостей ватажка :

1 ) фізичні якості - активний , енергійний , здоровий , сильний;

2 ) особистісні якості - пристосовність , впевненість в собі , авторитетність , прагнення до успіху ;

3 ) інтелектуальні якості - розум , уміння ухвалити потрібне рішення , інтуїція , творчий початок ;

4 ) здібності - контактність , легкість у спілкуванні , тактовність , дипломатичність .

Лідер менш авторитетний, ніж ватажок. Поряд з навіюванням і переконанням йому часто доводиться спонукати до дії особистим прикладом ( " роби , як я" ) . Як правило, його вплив поширюється тільки на частину членів неформальної групи .

Лідери є в будь-якому колективі і заслуговують особливої ​​уваги, оскільки саме вони активно впливають на морально-психологічний клімат у колективі, можуть стати джерелом конфліктів, але саме вони ж складають резерв на висунення кадрів. Серед неформальних лідерів можна виділити ділових, емоційних, авторитарних, демократичних і, нарешті, саме важливе, позитивних і негативних лідерів.

58. Етапи розвитку колективу. Основні методи успішної організації діяльності в колективі Виховний колектив у своєму становленні і розвитку проходить кілька стадій, в яких по-різному виявляється сутність і способи педагогічного впливу на особистість школяра. Перша стадія характеризується боротьбою колективів за своє самоутвердження. В процесі змістовної діяльності з'являються перші ознаки згуртованості, формуються організаційні структури. Характерним є виникнення суперечностей між інтересами колективу і окремою особистістю. З метою зміцнення і самоутвердження, накопичення матеріалів і духовних ресурсів колектив використовує дисциплінарні вимоги, висунення колективних інтересів на перше місце, вище індивідуальних прагнень і бажань окремих дітей. Ігнорування бажань окремих членів колективу в інтересах успішного завершення спільної справи створює значні труднощі. Однак, необхідність зміцнення в дітей колективного інтересу, згуртованості, налагодження ділової взаємодії, педагогічно виправдовує можливі конфлікти, вимагає тактовного їх вирішення. Самоутвердження шляхом переборення суперечностей – нормальний шлях руху колективу до якісно нового його стану, більш гармонійної взаємодії індивідуальних і громадських інтересів. Колектив накопичує матеріальні й духовні можливості, розвиває в дітях відповідальність, почуття солідарності, дисциплінованості, приводить у дію систему колективних моральних відносин. Друга стадія розвитку виховного колективу характеризується повнотою вияву його основних функцій. Головна мета колективу – розвиток, задоволення різноманітних потреб, інтересів кожного окремого індивіда, взаємозбагачення особистостей у процесі діяльності, спілкування, відносин. Виникає ситуація, яка робить сам колектив і весь процес його життя гармонійним, а педагогічні взаємодії – такими, що активно сприяють розвитку вільної ініціативи і творчості особистості. Якісно змінюється функція педагогічної взаємодії. На початковій стадії її сутність була в гальмуванні неправильної поведінки окремих школярів, в розвитку у них уміння підпорядковувати свої прагнення і бажання інтересам колективу, узгоджувати з діями колективу. Друга стадія характеризується позитивністю педагогічної взаємодії, стимулюванням, спонуканням до активності, особливо творчої, діяльності в інтересах колективу і розвитку власної індивідуальності. Таким чином, рух від боротьби за утвердження загально-колективних інтересів з метою зміцнення, розвитку виховного колективу, до висунення на перший етап завдань, спрямованих на формування всебічно розвиненої особистості, здібностей, талантів і обдарувань - такий діалектичний шлях перетворення колективу в ефективний засіб і фактор виховання.

Основні методи організації діяльності учнів Пред'явлення вимоги. Це, мабуть, найбільш розповсюджений і універсальний метод організації діяльності. Дійсно, за допомогою цього методу учнів організують на навчання, позакласну діяльність, самообслуговування, дотримання норм поведінки у різноманітних ситуаціях шкільного і позашкільного життя. Треба зразу відзначити, що “вимога” не обов'язково означає категоричність, яка зазвичай асоціюється з цим терміном. Вимога — це інформування учня про те, що він мусить поводити себе певним чином, і вона може мати різні форми.     Вимога-наказ дійсно має категоричну форму. Найбільш природно наказ сприймається у початкових класах, де існує найсприятливіша для цього установка учнів. У 1-3 класах у дітей здебільшого немає і тіні сумніву в праві педагогів наказувати, тому чіткі і категоричні накази не зустрічають з їх боку ніякого опору. Інша справа — у середніх і старших класах. Тут наказ повинен підтримуватися неабияким авторитетом педагога — інакше він може мати протилежний ефект — негативізм учнів.    Існує певне протиріччя між установками педагогів і учнів. Педагоги у більшості випадків вважають, що, оскільки, держава зобов'язує їх вчити і виховувати учнів (і за це їм платять гроші), то учні категорично зобов'язані виконувати їх накази (тим більш, що вони не платять за освіту). Тому те, наскільки суворо вони наказують учням — це справа другорядна, головне, що учні зобов'язані слухатися. Учні відносяться до цієї проблеми дещо інакше. Серед них завжди багато таких, хто визнає наказ педагога тільки тоді, коли він здається йому правильним і справедливим. Тобто з боку педагогів — завжди, з боку вихованців — якщо... Учителі, які не розуміють цього протиріччя, постійно конфліктують з учнями. Педагоги-майстри турбуються про те, аби їх накази сприймалися учнями як необхідні і справедливі.    Вимога-рекомендація, або порада. Хоч це і не наказ, учні розуміють, що педагог чекає від них саме такої поведінки і буде так чи інакше її домагатися. Рекомендація часто буває більш ефективною, ніж наказ, внаслідок своєї демократичності.    Пред'явлення еталону поведінки. Це, можливо, найбільш ефективний вид вимоги. Коли педагог виразно показує, як треба себе поводити або щось робити, вимога постає для дітей зрозумілою і переконливою. Ввічливість і витриманість педагогів є найкращим засобом пред'явлення вимоги такої поведінки. Це ж стосується охайності, точності, справедливості, бадьорості, інтересу до певної літератури або певних занять. Якщо авторитетний класний керівник або вихователь, який вже декілька років працює з класом, не палить і захоплюється спортом, можна з великою часткою впевненості сказати, що більшість його вихованців не будуть палити навіть без жодного слова агітації з його боку.    Вправляння. На цьому методі побудована навчальна діяльність, але він широко застосовується і у виховних цілях. В початкових класах дітей доводиться навчати за допомогою вправляння найпростішим навичкам: рівно сидіти, спокійно виходити з-за парти, правильно піднімати руку, організовано виходити з класу, вітатися, вибачитися, заправляти ліжко, підмітати і мити підлогу тощо.

Контроль. Цей метод займає у виховній діяльності педагогів дуже важливе місце. Діти потребують постійного контролю, бо в багатьох з них ще не сформовані навички відповідальності і вольових зусиль. Але для того, аби контроль був ефективним, педагог мусить виконувати певні вимоги до цього методу.    Доцільність контролю. Це означає, що контроль мусить бути спрямованим на досягнення результату, а не бути контролем заради контролю, за звичкою або традицією. Треба, аби учні розуміли необхідність контролю, погоджувались з нею.Контроль виглядає виправданим тоді, коли відбувається якийсь відповідальний або небезпечний момент у життєдіяльності вихованців, вони не мають ще достатніх навичок самостійної праці, починають новий вид діяльності, існують постійні порушення педагогічних вимог, створюються несприятливі стосунки в групі, внаслідок чого страждають деякі з дітей. У режимних моментах, буденних операціях, не дуже привабливих для вихованців, контроль постає дисциплінуючим, підкріплюючим засобом. Але демократизація та гуманізація виховання потребують можливого послаблення зовнішнього контролю і формування у вихованців навичок самоконтролю. Важливий компонент доцільності — етичність контролю. Неприпустимі, як це іноді, на жаль, трапляється, перевірки особистих речей учнів або прагнення педагогів знати про учнів те, що вони самі не хочуть відкривати (якщо, звичайно, не йдеться про девіантну та небезпечну для інших поведінку).    Постійність контролю. Іноді доводиться спостерігати, як педагоги, починаючи енергійно щось контролювати, потім припиняють це за браком часу, і те, що контролювалося, повертається до початкового стану. Такою ж мірою неефективним стає контроль через занадто великі проміжки часу. Учні звикають до енергійних, але швидкоплинних ініціатив учителя і відповідно недовго виконують його вимоги. Контроль має бути постійним, хоча необов'язково з боку самого педагога — це може бути актив учнів. Буває, що вихованці набули стійкої звички виконання якоїсь вимоги і начебто більше не потребують контролю, але й у цих випадках він потрібен час від часу.    Гласність та демократичність контролю. Результати контролю повинні постійно обговорюватись у колективі вихованців, інакше він сприймається як рутинний обов'язок вихователя. Громадська думка групи мусить підтримувати контроль, але найбільш дійовим він є тоді, коли ініціатива контролю виходить від самих вихованців. Там, де це входить у систему, діти серйозніше ставляться до контролю з боку товаришів, ніж з боку педагогів.    Корекція поведінки вихованців. Даний метод використовується для виправлення помилок у поведінці вихованців, а це відбувається майже на кожному кроці. Корекція — це оперативний, швидкодіючий (в усякому разі, за задумкою) метод. Використовуючи військові аналогії, можна сказати, що методи формування свідомості і стимулювання мають стратегічний характер, а метод корекції — тактичний. Чим ефективніше перші, тим менша потреба у другому. Метод корекції має багато прийомів, кількість яких збільшується внаслідок творчості педагогів. Кожен з цих прийомів включає елементи формування свідомості і стимулювання корисної діяльності, але в цілому вони відносяться до методу корекції.