13. Встановіть співвідношення виховання, самовиховання і перевиховання

Виховання – це тривалий цілеспрямований комплексний процес передачі соціального досвіду набутого, з метою формування особистості.

Основною метою виховання є формування такої особистості, яка б могла в подальшому самовиховуватись.

Самовиховання – це процес цілеспрямованої роботи над розвитком (духовним, розумовим, моральним, вольовим, естетичним, фізичним) і самовдосконаленням людини – від підліткового віку до зрілості, вдосконалення й усунення негативних рис характеру. Важливим аспектом самовиховання є логічне мислення, уміння проаналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру

Спрямувати активність вихованця на створення власної особистості – значить зробити його у співучасником процесу виховання, суб'єктом, союзником у досягненні виховної мети. Мабуть, це є найскладніше завдання. Тільки за умови його вирішення до кінця реалізуються сутнісні сили двостороннього процесу виховання.

Взаємодія, співробітництво з вихованцем у його вдосконаленні є найбільш органічною формою, яка об'єктивно покликана дати максимальний ефект. Адже кожна людина намагається ствердити своє Я, переживає потребу якнайповніше реалізувати себе у сфері людської діяльності та взаємин. Це намагання природне і для дитини. Педагог покликаний допомогти у досягненні цієї не завжди висловленої мети вихованця - стати особистістю.

Знаючи учня, педагог може надати йому кваліфіковану практичну допомогу у самовихованні. Вона передбачає три взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси:

1. Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх, дій; поступового вироблення об'єктивного ставлення до себе.

2. Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови у випадку нестриманості і нездійснення наміченого.

3. Самопримушування до виконання позитивних дій, вчинків, добрих справ за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із «зворотним знаком» - плюсом. Зважування на терезах розуму, совісті, коли потрібно утриматись або коли, навпаки, примусити себе, призводить знову до самооцінки, яка вдруге дає змогу застосувати чи самостримування, чи самопримушування.

Самовиховання особистості здійснюється в різних сферах: інтелектуальній, морально-вольовій, духовно-культурній, фізично - гігієнічній.

Самовиховання в інтелектуальній сфері передбачає розвиток пам'яті, мислення, творчої уяви. З цією метою вивчається мнемоніка - прикладна наука про прийоми розвитку і саморозвитку пам'яті; логіка - наука про закономірності, форми мислення; евристика - наука про творчу уяву людини, її можливості, засобів творчого саморозвитку.

Самовиховання у морально-вольовій сфері базується на психології волі і характеру, темпераменту і здібності. Воно полягає у самоконтролі за виявленими у себе недоліками і вадами характеру.

Самовиховання у фізично-спортивній або гігієнічній сфері полягає у тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров'ям, зовнішністю та ін.

Організація самовиховання здійснюється на засадах органічності (процеси виховання і самовиховання мають бути взаємопов'язані), добровільності, довіри, цілеспрямованості.

Отже виховання і самовиховання — дві сторони процесу формування особистості.

Теорія і методика процесу перевиховання. Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.

Перевиховання – виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Виправлення – складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості і поведінці.

Ці процеси можуть збігатися або не збігатися у часі. Перевиховання починають із часу реалізації програми перевиховання. Водночас може початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.

Деформування особистості складається із таких етапів:

– виникнення прогалин і спотворень у її морально-вольовій сфері;

– перетворення їх на відносно стійкі погляди та звички;

– формування мотивації поведінки;

– правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.

Перевиховання – індивідуальна цілеспрямована робота дорослих над усуненням недоліків у важковиховуваних або педагогічно занедбаних дітей (вплив на усунення у діях, учинках, способі життя вихованця негативних звичок, хибних схильностей, вад характеру та поступову заміну їх на позитивні риси і якості).

Історія перевиховання у нових умовах потребувала нових теоретичних розробок перевиховання.

У міру розвитку цієї теорії склалася сучасна розгалужена основа для диференціації категорій тих підлітків і дітей молодшого віку, які підлягають перевихованню:

1. Важковиховувані діти і підлітки – ті, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну. Їм притаманні грубість, нечесність.

2. Педагогічно занедбані діти – складніша категорія дітей 11-13 років і підлітків 14-15 років, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й норми моралі.

3. Неповнолітні правопорушники – діти й підлітки, які перейшли межу дисциплінарних учинків у школі (прогулювання уроків, непідкорення учителям) і вже вступили на шлях порушень закону. Вони перебувають на обліку в Службі у справах неповнолітніх або направляються до спеціальних навчальних закладів для їх виправлення у спеціальних умовах.

4. Неповнолітні злочинці – педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які вчинили злочин, порушили правові норми й за рішенням суду направлені до виховно-трудових колоній на виправлення.

Методика процесу перевиховання у середній школі ґрунтується на індивідуальному підході до вихованця і поділяється на кілька етапів:

1. Ранній. Вивчається особистість вихованця шляхом психолого-педагогічних спостережень.

2. Реалізація наміченої програми роботи з учнями.

3. Переломний етап, де морально-психологічна підтримка з боку важкого в минулому учня вже є забезпеченою.

4. Вищий етап полягає у перетворенні перевиховання на самовиховання при повному самоконтролі. За педагогом залишається лише консультація, як краще здійснювати контроль. У даному випадку об’єкт виховання, перевиховання перетворився на суб’єкт самовиховання. Суб’єкт-об’єктний підхід спрацював і в процесі перевиховання.

Виникнення в особистості потреби в самовихованні є свідченням результативності виховних педагогічних впливів сім’ї, школи й інших суспільних інституцій. Така установка доводить факт прийняття вихованцем цілей суспільного виховання, його прагнення до самоорганізації й свідомого управління власною життєдіяльністю. Реальним свідченням чого виступає активна самовиховна діяльність особистості молодої людини як суб’єкта власного саморозвитку.

Перевиховання педагогічно занедбаного учня здійснюється у загальному процесі навчально-виховної роботи школи із залученням до неї учнівського колективу, батьків, громадськості, з використанням усіх загально педагогічних методів виховання. Враховуючи при цьому специфічні особливості його особистості, ставлення до виховних впливів і до власного виправлення.