13. Методи, прийоми і засоби виховання. Сучасна теорія методів виховання у контексті особистісно–орієнтованих виховних технологій.

Методи виховання – це вплив на свідомість, почуття, поведінку виховання її удосконалення і корекцію. Виховний вплив методів виховання посилюється за умови використання відповідних прийомів виховання).

Прийоми виховання – це частина, елемент методу.

Крім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.

Засоби виховання – це все те , що допомогає реалізувати метод (працю, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим та ін.

Методи виховання поділяють на загальні (їх застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному з них – правовому, економічному тощо).

Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на:

1. Методи формування свідомості.

2. Методи формування формування суспільної поведінки.

3. Методи стимулювання діяльності й поведінки.

4. Методи контролю й аналізу ефективності виховання.

1. Методи формування свідомості. Це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю із метою формування поглядів і переконань.

До них належать словесні методи: бесіда, лекція, диспут і метод прикладу.

2. Методи формування суспільної поведінки (вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій)

Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії і вчинки, що мають негативний характер Вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною. Опосередковані вимоги поділяють на позитивні, нейтральні, негативні.

Позитивна вимога виражає позитивне ставлення педагога до вихованця (прохання, довір'я, схвалення).

Нейтральна вимога не виявляє чіткого ставлення вихователя до підопічних, але базується на ставленні вихованця до стимульованої діяльності (натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі та ін.)

Негативна вимога своїм змістом і формою вираження демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву його негативних моральних якостей (недовір'я, осуд, погрози).

Громадська думка, як метод виховання, за своєю сутністю є колективною вимогою. Адже, обговорюючи вчинок конкретної особистості, колектив прагне, щоб та усвідомила свою провину. При цьому аналізувати чи критикувати треба не особистість, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Розмова має бути такою, щоб людина самостійно вказала причини допущеного огріху. Вихователь повинен формувати громадську думку заздалегідь, а не тоді, коли треба обговорити певний вчинок. Успішності цього процесу сприяють єдність педагогічних вимог, чітка система самоврядування, систематична робота з учнівським активом. Велику роль відіграють і стимулювання студентів до висловлювання власної думки, колективний аналіз конфліктних ситуацій та їх вирішення, привчання критично оцінювати думки і явища, аргументовано обстоювати власну думку.

Вправляння за своєю суттю передбачає створення умов для формування і закріплення позитивних форм поведінки особистості. До цього методу доводиться вдаватися протягом усього життя, найчастіше, звичайно, у молодому віці. Не можна придумати наперед вправи, які можна було б рекомендувати педагогу на всі випадки життя. Підбір їх має бути вдумливим, творчим. При цьому педагог повинен обґрунтовувати підопічному необхідність вправляння, дбати про доступність, систематичність, оптимальність для формування певних навичок і вмінь.

Привчання особливо ефективне у виховній роботі зі шкільною молоддю. Адже не завжди є змога і потреба очікувати пори, коли учень свідомо виконуватиме вимоги шкільного режиму. Він повинен це робити з першого дня перебування у школі. Лише згодом дитина усвідомить їх правильність, справедливість і необхідність.

Доручення має своєю метою вправляння дитини в позитивних діях і вчинках. Використання цього методу вимагає врахування індивідуальних особливостей особистості. Передусім доручення підбирають із таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвитку ще не сформованих якостей. Наприклад неорганізованим корисно давати завдання підготувати провести захід, який вимагає самостійності, ініціативи, зібраності.