5.4.6. Факсове (телетайпне, телеграфне) опитування

Факсове (телетайпне, телеграфне) опитування – рідко використовувана у власне

наукових цілях форма проведення анкетування, при якій як одиниці добору респондент

ів виступають установи й організації, що мають факсовий, телетайпно-телеграфний

чи інший електронний зв’язок із соціологічним центром. Зустрічається в

двох різновидах, що відрізняються реальним складом респондентів. У першому –

респондентами виступають керівники зазначених підприємств і установ, у другому –

коло респондентів розширене за рахунок опитування керівниками (чи соціологами)

тих осіб, що визначені організаторами опитування.

Головне достоїнство методу – швидка оперативність та експертна значимість

отримуваної інформації. Недоліки: гранично стиснутий опитувальник (не більш

п’яти позицій), закритість запитань і обмеженість варіантів відповідей (не більше

семи).

5.4.7. Телевізійне експрес-опитування

Телевізійне експрес-опитування – метод збору не стільки соціологічної, скільки

політологічної інформації, використовуваний ведучими політичних телевізійних програм.

Техніка цього методу припускає:

1. формулювання телеведучим одного найбільш актуального запитання;

2. мотивування телеглядачів на висловлення своєї відповіді на поставлене запитання

у формі або «так», або «ні»;

3. прохання до телеглядачів негайно зателефонувати і продекларувати свою позиц

ію до закінчення даної телепередачі (тобто протягом 20-30 хв.);

4. оперативний підрахунок коду опитування з демонстрацією цього підрахунку

на електронному табло;

5. коментування отриманих результатів.

Цей привабливий для багатьох прийом тележурналістики здатний дати тільки

поверхове уявлення про суспільну думку взагалі, з поставленого запитання, зокрема.

Він не може виявити умонастрою всього народу, тому що дану телепередачу бачили

не всі, а можливість зателефонувати в телестудію мали тільки деякі. Проте цей метод

може використовуватися в соціологічних дослідженнях, природно, без претензій на

роль головного й об’єктивного.

226

Юрій М.Ф. Соціологія

Референдуми, плебісцити й інші загальнонародні голосування – політичні заходи,

що пов’язані з опитуванням населення, а тому повинні бути використані для соціолог

ічного аналізу суспільної думки і ступеня соціальної напруженості. На жаль, при розробц

і запитань, що виносяться на народне голосування, наукові нормативи порушуються

на догоду політичним інтересам і амбіціям їх представників. Це різко знижує

соціологічну цінність їх результатів, але не виключає доцільності їх обліку в дослідницьк

ій роботі, наприклад, при конструюванні гіпотез.

Експертні опитування – специфічний вид опитувань, що не мають масового характеру,

але відіграють важливу роль в емпіричній соціології і все частіше використовуються

нею. Тому він має потребу в докладній характеристиці, чому буде присвячений

наступний параграф.

5.5. Виявлення експертних оцінок

Експертом визнається респондент, компетентний у проблемах, безпосередньо

пов’язаних із предметом дослідження. Опитування таких осіб називається експертним,

а встановлені в його ході судження респондентів про властивості досліджуваного

явища – експертними оцінками.

Виявлення експертних оцінок потрібно при аналізі найбільш істотних аспектів

досліджуваної проблеми, особливо в ситуаціях дискусійності їх трактувань чи фактично

ї відсутності визначеності в їх осмисленні наукою. У таких випадках він виступа

є в ролі основного методу дослідження, програма його проведення відбивається в

загальній програмі дослідження. Якщо ж даний метод відіграє допоміжну роль, додаючи

інформацію до отриманого іншими методами, то дослідники зобов’язані скласти

особливу (самостійну) програму його реалізації. Головними її компонентами будуть

формулювання, що чітко фіксують: а) проблемну (дискусійну, невирішену наукою)

ситуацію, б) термінологію експертних оцінок (шляхом операціоналізації загальних

понять), в) гіпотези, що виносяться на експертизу, г) комплекс вимог, на основі яких

буде вироблятися підбір експертів (критерії їх компетентності), д) індикатори, що дозволяють

вимірювати судження експертів, е) інструментарій цих вимірів і первинної

обробки даних, ж) правила проведення і сценарій експертизи, тобто процедури узгодження

й інтегрування оцінок експертів.

Останній компонент має потребу в поясненні. Мова йде не про ті загальні правила,

які використовуються соціологами при кількісному аналізі даних дослідження,

не про прийоми математичного і статистичного аналізу інформації, а про спеціальні

процедури, що будуть охарактеризовані нижче.

При визначенні конкретного складу експертів слід керуватися не тільки і не

стільки компетентністю експертів, скільки валідністю їх висновків. Як свідчить досвід,

нерідкі випадки, коли компетентність експерта не дає адекватної валідності. Це поясню

ється багатьма обставинами, різною мірою залежними від монітора, тобто досл

ідника, що організує експертне опитування і проводить експертизу.

Ряд цих обставин має психологічну властивість. Експерт із задатками лідера прагне

до домінування своїх оцінок, наполягаючи на них навіть тоді, коли внутрішньо

сумнівається в їх істинності. Людина конформістського складу поводиться прямо

протилежним чином, а конфліктогенний – схильний до заперечування навіть тих

думок інших людей, з якими власне кажучи згодний. Більшості людей притаманно

227

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

зміщати свої оцінки в сторону нейтральної середини, а частина експертів зацікавлена

в навмисному перекручуванні інформації. Усе це, звичайно, повинно враховуватися

монітором.

Але ще важливіше мати на увазі те, що розбіжність між компетентністю і валідн

істю експертних оцінок – неминучий наслідок порушення таких правил організації

і проведення експертизи:

1. Понятійна строгість, однозначність використовуваних категорій, підготовка в

складних випадках спеціальних словників, що розтлумачують значення деяких понять.

2. Чітке визначення мети всіх аспектів експертизи і кожного з них окремо, їх

відповідність дослідницьким завданням і гіпотезам.

3. Ретельний підбор експертів на основі продумано сконструйованої моделі ідеального

експерта і критеріїв, що випливають з цієї моделі.

4. Дотримання правила оптимуму чисельності експертів, тобто облік того, що

обмеження складу експертів призводить до росту ваги оцінки кожного експерта, і

розширення їх складу утруднює інтегрування експертних оцінок (те й інше збільшує

ризик прийняття монітором помилкових висновків).

5. Апробація всього інструментарію як експертного опитування, так і наступних

процедур зіставлення й узгодження оцінок експертів.

6. Інформаційна ізоляція експертів один від одного на першому етапі (турі) експертного

опитування.

7. Налагодження найтіснішої творчої взаємодії експертів на наступних етапах

експертизи (після встановлення ступеня валідності отриманих оцінок).

8. Бездоганне знання монітором і практичне застосування ним конкретних методик

інтенсивної групової взаємодії експертів на завершальному етапі експертизи.