5.4.2. Інтерв’ювання

Інтерв’ювання – форма очного проведення опитування, при якому дослідник знаходиться

в безпосередньому контакті з респондентом. Цей метод кращий за анкетування

з таких причин:

• запитань без відповідей при ньому практично не буває;

• невизначені чи суперечливі відповіді можуть бути уточнені;

• мається можливість спостереження за респондентом і фіксації не тільки його

вербальних відповідей, але й невербальних реакцій;

• отримувана інформація повніша, глибша і достовірніша порівняно з анкетою.

Головний недолік методу інтерв’ювання – його мала оперативність, істотні витрати

часу, необхідність великого числа інтерв’юерів, неможливість його використання

в ситуаціях короткострокових масових опитувань. Для починаючих соціологів він

викликає чимало труднощів, тому що вимагає спеціальної підготовки і солідного трен

інгу. До того ж різні види інтерв’ювання припускають наявність у дослідника неоднозначних

наборів знань і умінь.

Найбільшого поширення в соціології отримало стандартизоване інтерв’ю, відмінною

рисою якого є жорстка послідовність, заздалегідь підготовлені чіткі формулювання запитань

і продумані моделі відповідей на них. Його можна проводити за опитувальним листом

анкети, що найчастіше і робиться для контролю і доповнення даних анкетування.

Трохи рідше використовують напівстандартизоване інтерв’ю. Воно проводиться

на основі не формалізованого опитувального листа, а пам’ятки («путівника») з перел

іком обов’язкових запитань, як правило, напівзакритих, що не виключає обговорення

з респондентом інших, але пов’язаних з темою дослідження проблем.

Ще рідше зустрічаються фокусовані інтерв’ю, у яких стандартизоване лише вихі-

дне запитання (правда, у кількох варіаціях), а головне завдання бачиться в зосере223

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

дженні уваги респондентів на обговоренні того варіанта проблеми, що вважається ним

найважливішим.

Тільки досвідчені соціологи (та й то не завжди) застосовують вільне і розвідувальне

інтерв’ювання. Вільним називають таке інтерв’ю, коли перед інтерв’юером стоїть проблема

зібрати відповідну дослідницьким завданням інформацію без наявності попередньо

розробленого інструмента. Тут соціолог вільний у виборі запитань, визначенні

їх порядку, кількості і способів вираження, а також прийомів фіксації інформації.

Розвідувальне інтерв’ю (інше його позначення – глибинне) використовують при

визначенні і/чи уточненні формулювання робочих гіпотез на етапі розробки програми

дослідження. Його ціль не тільки і не стільки в тому, щоб отримати інформацію

про об’єкт, стільки в з’ясуванні того, яку інформацію потрібно здійснити в майбутньому

дослідженні. При цьому як інтерв’юер, так і респондент вільні у виборі способ

ів ведення бесіди.

Кожний з п’яти охарактеризованих типів інтерв’ю може реалізуватися:

• одноразово чи панельно (багаторазово через певний часовий інтервал);

• у міжособистісній (інтерв’юер – респондент), індивідуально-груповій (група

інтерв’юерів – респондент, чи навпаки, інтерв’юер – група респондентів) і групогрупов

ій формі (коли група інтерв’юерів розмовляє з групою респондентів).

Діапазон вимог до інтерв’юерів, що працюють у настільки різних ситуаціях, природно,

дуже широкий як у соціологічному, так і в психологічному, педагогічному,

конфліктологічному, журналістському й інших відношеннях. Для проведення разових

стандартизованих інтерв’ю міжособистісного характеру можна не залучати квал

іфікованих соціологів (часом це навіть бажано, щоб підвищити неупередженість даних).

Але без них неможливо отримати достовірну інформацію у всіх інших різновидах

інтерв’ювання. Розвідувальні, вільні, фокус-групові і деякі інші інтерв’ю під силу

тільки соціологам екстра-класу.