5.4.1. Анкетування

Анкетування – письмова форма опитування, яка здійснюється, як правило, заочно,

тобто без прямого і безпосереднього контакту інтерв’юера з респондентом. Воно доцільне

в двох випадках: а) коли потрібно запитати велике число респондентів за відносно

короткий час, б) респонденти повинні ретельно подумати над своїми відповідями, маючи

перед очима надрукувані запитання. Застосування анкетування для опитування численно

ї групи респондентів, особливо з питань, які не потребуюють глибоких міркувань,

не виправдано. У такій ситуації доцільніше поговорити з респондентом віч-на-віч.

Анкетування рідко буває загальним (охоплюючим усіх членів досліджуваної

спільності), набагато частіше воно має вибірковий характер. Тому вірогідність і

надійність отриманої анкетуванням інформації залежить, насамперед, від репрезентативност

і вибірки.

Основним (але не єдиним) інструментом цього методу є анкета, що складається

не тільки з опитувального листа і «паспорта», але і з преамбульно-інструктивного

221

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

розділу. Значимість останнього не можна недооцінювати, тому що в умовах заочного

спілкування з респондентом преамбула – єдиний засіб мотивації респондента на заповнення

анкети, формування його установки на щирість відповідей. Крім того, у

преамбулі говориться про те, хто і навіщо проводить опитування, даються необхідні

коментарі й інструкції з роботи респондента з анкетою.

Головна частина анкети (опитувальний лист) розробляється не тільки на основі

загальних вимог до опитування, але і з урахуванням ряду додаткових узагальнень. В

анкеті можна і потрібно ставити:

• не тільки програмно-тематичні, тобто такі, що безпосередньо випливають з

дослідницької програми питання, але й процедурно-функціональні, націлені на оптим

ізацію ходу опитування;

• як прямі, що пропонують респонденту виразити свою власну позицію, так і

непрямі (згода чи незгода з позиціями інших людей) запитання;

• запитання-«гачки», що ставляться для того, щоб респондент «зачепився», тобто

заради підтримки його інтересу до заповнення анкети;

• запитання-«фільтри», що дозволяють виділити частину респондентів за якоюнебудь

ознакою, скажемо, відсіяти ту їх частину, думка якої за наступним за

«фільтром» запитанням уявляється або особливо цінною, навпаки, або не дуже важливою;

• контрольні запитання, що перевіряють стійкість і несуперечність думок респондент

ів;

• запитання-«пастки», що є різновидом контрольних, призначені для з’ясування

ступеня щирості відповідей;

• навідні запитання, що допомагають точніше зрозуміти зміст наступного (більш

важливого) питання;

• дихотомічні запитання, що припускають два взаємовиключні варіанти відповіді

(типу «так-ні»);

• запитання-«меню», тобто з поліваріантними відповідями, коли респондент

може вибрати будь-які варіанти відповідей;

• запитання-«діалоги», відповіді на які складаються з відповідей уявних осіб;

• шкальні запитання, тобто такі, відповідь на які полягає у шкалюванні чогонебудь;

• табличні запитання, що припускають відповідь у формі заповнення таблиці;

• закриті запитання, тобто супроводжувані всіма теоретично можливими варіантами

відповіді, з яких респонденту потрібно вибрати той, який відповідає його думці;

• відкриті запитання, які не містять жодного варіанта відповіді і припускають,

що респондент напише те, що хоче, у спеціально відведеному місці анкети;

• напівзакриті, точніше, частково закриті (або частково відкриті) запитання, на

які заздалегідь дана лише частина варіантів відповіді, що може не задовольнити респондент

ів, які мають можливість дописати свій варіант.

Розробляючи текст анкети, слід уникати одноманітності використовуваних типів

і форм питань, пам’ятати, що кожний з них має свої достоїнства і недоліки. Не слід

забувати при цьому і про наступну обробку анкетних даних. Відкриті запитання, скаж

імо, переважніші від закритих, якщо важливо виявити всі нюанси думок респондентів,

але отриману на їх основі інформацію важко буде формалізувати й обробити. Закриті

запитання, особливо у формі «меню», шкал, таблиць і дихотомій, більш зручні для обробки,

але не дають гарантії обліку повноти респондентских оцінок.

222

Юрій М.Ф. Соціологія

Важливо підкреслити необхідність дотримання правила системності анкети. Це потр

ібно, щоб використовувати в наукових цілях інформацію не тільки з окремих питань,

але й ту, яка виявляється при осмисленні всіх питань як взаємодіючих структур, а усіх

відповідей на них як взаємодіючих елементів.

Постановка в анкеті контрольних питань (зокрема «пасток») не звільняє її укладача

від логічної вивіреності послідовності питань, що забезпечує їх взаємоконтроль.

Традиційна для соціологічного анкетування логіка побудови опитувальників будується

на принципі «від загального до часткового», при якій наступні запитання відіграють

роль контрольних стосовно попередніх. Але іноді доцільно керуватися протилежним

принципом «від часткового до загального».

Наприклад, помічено, що на анкети, які містять багато запитань, соціологи отримують

меншу інформацію, ніж проектувалося, насамперед тому, що кінець опитувального

листа виявляється незаповненим. Прагнучи виправити справу, соціологипочатк

івці механічно поділяють опитувальний лист анкети на дві приблизно рівні

частини і половині респондентів пропонують почати заповнення анкет із другої частини

(скажімо, з 15 по 30 запитання), а продовжити відповідями по 1-15 позиціям. Лог

іка анкетування, єдина думка автора анкет з респондентом при цьому порушуються

найгрубішим і недозволенним чином. У випадках необхідності вирівняти частоту і

якість відповідей на перші й останні запитання потрібно мати другий варіант анкети,

заснований на строгому виконанні принципу «від часткового до загального».