5.3. Соціологічний експеримент

Даний метод найбільш ефективний для перевірки пояснювальних гіпотез. Він

дозволяє установити наявність чи відсутність впливу визначеного фактора (їх деякої

сукупності) на досліджуваний об’єкт, тобто знайти причинно-наслідкові зв’язки.

216

Юрій М.Ф. Соціологія

Соціологічний експеримент може проводитися в різних формах. Розрізняють уявні

і натурні експерименти, розділяючи останні на лабораторні і польові. Уявним експериментом

називають спеціальну технологію інтерпретації отриманої інформації про досл

іджуваний об’єкт, що виключає втручання дослідника в процеси, які відбуваються в

об’єкті.

Ми розглянемо натурний польовий експеримент, що відіграє роль не тільки методу

збору інформації, але й особливої соціальної технології, способу свідомого регулювання

соціальних процесів. Проведення таких експериментів вимагає від дослідників

великої обережності і підвищеної відповідальності. Помилки в їх організації і реалі-

зації не тільки знижують якість соціологічної інформації, але і шкідливі для практики

соціального життя, а іноді згубні для тих соціальних систем, природне функціонування

яких порушено непродуманим втручанням експериментатора. Робити експеримент

потрібно не завжди, коли хочеться, а лише тоді, коли є впевненість, що його

позитивний ефект перевищить негативний, коли він ретельно спланований і до подробиць

продуманий. У більшості випадків до нього не можна приступати без отримання

згоди тих людей, на яких він безпосередньо вплине.

У методологічному відношенні соціологічний експеримент базується на концепц

ії соціального детермінізму. Відповідно до неї соціолог, взявши на озброєння

даний метод, повинен, насамперед, виділити значимі детермінуючі і детерміновані

фактори досліджуваного явища. Ці фактори (їх називають перемінними) являють

собою категорії експериментального аналізу, а тому повинні бути системно представлен

і (проопераціоналізовані) у дослідницькій програмі.

У системі перемінних виокремлюється експериментальний фактор, що інакше познача

ється незалежною перемінною. Він характеризується трьома ознаками.

По-перше, експериментальний фактор визначається соціологом не мимоволі, а

в повній відповідності з дослідницькою програмою, зокрема, гіпотезою, що виноситься

на експериментальну перевірку.

По-друге, незалежна перемінна повинна бути керованою експериментатором

(тільки від нього повинні залежати напрям і інтенсивність дії цієї перемінної).

По-третє, напрям і інтенсивність її дії повинні піддаватися контролю експериментатора

і соціологічних вимірів.

Поряд з експериментальним фактором (незалежної перемінної) визначаються

залежна(ні) перемінна(і), тобто фактори, що приблизно (гіпотетично) будуть змінюватися

під впливом незалежної перемінної.

Встановлення зв’язку між незалежною і залежними перемінними входить у предмет

будь-якого соціологічного експерименту, навіть примітивного. Експеримент

більш досконалого характеру включає у свій предмет, крім сказаного, вивчення

зв’язків між системою перемінних, з одного боку, і не відбитими в цій системі властивостями

пізнаваного об’єкта – з іншої.

Об’єктом соціологічного експерименту може бути окрема особистість, кожна (як

у кількісному, так і в якісному відношенні) група людей, соціальний інститут, усе

суспільство. Природно, що об’єкт конкретного експерименту повинен відповідати

об’єкту того дослідження, частиною якого цей експеримент виступає. Об’єкт експерименту

конкретизується поняттями «експериментальна група» і «контрольна група».

У першому випадку мається на увазі та група, на яку безпосередньо впливають незалежною

перемінною (експериментальним фактором). В другому – аналогічна експериментальн

ій (за визначеними дослідником параметрами) група, що не перено217

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

сить впливів експериментального фактора. Зіставлення характеристик цих двох груп до

і після експерименту дозволяє глибше оцінити наслідки експериментального чинника і

забезпечує чистоту експерименту, тому що створює можливість для виявлення дієвості

факторів, випадкових для даного експерименту.

Осмислюючи експериментальний метод, важливо врахувати, що конкретні визначення

його об’єкта, предмета, категорій аналізу (системи перемінних), експериментально

ї ситуації (місця, часу й інших умов експерименту) залежать від змісту загально

ї дослідницької програми. Якщо експеримент відіграє роль додаткового методу

в дослідженні (а основним, скажімо, виступає анкетування), то поряд із загальною

програмою дослідження розробляється спеціальна програма експерименту. При цьому

остання виходить з першої, конкретизуючи усі компоненти її теоретико-методолог

ічної частини. Якщо ж експеримент використовується як єдиний метод, що буває

вкрай рідко, то його програма збігається з загальною програмою дослідження. Част

іше зустрічається третій варіант, коли експеримент застосовується як один з основних

методів (у сполученні або зі спостереженням, або яким-небудь опитуванням). У

такому випадку, як правило, спеціальної програми експерименту не роблять. Замість

неї в загальній дослідницькій програмі особливо виділяється та (ті) гіпотеза(и), яка(і)

буде перевірятися експериментальним шляхом, і описуються процедури її перевірки

(система перемінних, експериментальний фактор, ситуація (умови) експерименту, експериментальна

і контрольна групи, інструментарій експерименту).

Якість експериментального методу багато в чому залежить від контрольних процедур,

чіткості реєстрації перемінних і їх станів, а також підтримки заданих умов експерименту.

Звідси випливає підвищена вимогливість до інструментів його органі-

зації, проведення й обробки отриманих даних.

Деякі соціологи, знаючи про те, що в інструментарій експерименту входять протокол,

щоденник і картка спостереження, не бачать його відмінностей від інструментів

спостереження. У цьому зв’язку потрібно відзначити: по-перше, можливість включення

в інструментарій експерименту багатьох інших методичних документів: анкет,

інтерв’ю, тестів тощо; по-друге, суто формальна подібність і принципова відмінність

цільових настанов і реального змісту, що однаково називаються, інструментів різних

методів емпіричної соціології.

Відмінною рисою всіх інструментів експериментального методу, зокрема

інструкції спостерігачам, є їх домінуюча орієнтованість на проблему забезпечення чистоти

експерименту. Основні труднощі розробки документів даного методу полягають

в складності, часом неможливості пілотажу. У зв’язку з цим зростає значимість їх

апробації іншими способами (консультації колег, запозичення їх досвіду, мозкова

атака, фокус-групове обговорення тощо).

Головним результативним документом методу, що характеризується, тут виступа

є протокол експерименту, в якому повинні бути відбиті, як мінімум, такі позиції:

1. Найменування теми експерименту.

2. Точний час і місце його проведення.

3. Чітке формулювання гіпотези, що перевіряється.

4. Зміст експериментального фактора (незалежної перемінної).

5. Характеристика залежних перемінних і їх індикаторів.

6. Сутнісний опис експериментальної групи.

7. Характеристика контрольної групи і принципів її добору.

218

Юрій М.Ф. Соціологія

8. Опис експериментальної ситуації.

9. Характеристика умов експерименту.

10. Перебіг експерименту, тобто обстановка:

• до введення експериментального фактора,

• у процесі його введення,

• після його введення,

• після закінчення експерименту.

11. Оцінка чистоти експерименту і використаного інструментарію.

12. Висновок про вірогідність гіпотези.

13. Інші висновки.

14. Дані про укладачів протоколу і ступінь їхньої згоди.

15. Дата підписання протоколу.

Оскільки експериментальний метод складніший від інших, у його застосуванні

допускається багато помилок. Назвемо деякі з них:

1. Експеримент здійснюється для отримання інформації, яка може бути отримана,

іншими, більш простими способами.

2. За експеримент видається включене чи стандартизоване невключене спостереження.

3. Немає органічного зв’язку проведеного експерименту з метою, завданнями і

гіпотезами дослідження.

4. Допущена двозначність чи інша істотна значима неточність у формулюванні

гіпотези, винесеної на експериментальну перевірку.

5. Неправильно побудована теоретична система перемінних, переплутані причини

і наслідки.

6. Експериментальний фактор (незалежна перемінна) обраний довільно, без обл

іку того, що він повинен відігравати роль детермінанти і піддаватися управлінню з

боку дослідника.

7. Незалежна і залежні перемінні не знайшли адекватного вираження в емпіричних

індикаторах.

8. Недооцінено вплив на залежні перемінні факторів, що не входять у незалежну

перемінну.

9. Експериментальна ситуація чітко не визначена, у силу чого експеримент проводиться

з порушенням його умов.

10. Суб’єктивні оцінки експериментальної ситуації переважають над об’єктивними

характеристиками.

11. У ході експерименту з’ясувалися такі важливі властивості експериментальної

групи, що не були відомі до його початку.

12. Контрольна група не являє собою аналога експериментальної групи за істотними

для дослідження параметрами.

13. Контроль за перебігом експерименту був ослаблений і/чи не ефективний.

14. Інструментарій експерименту націлений лише на фіксацію визначених даних

(за типом інструмента спостереження), а не на дотримання чистоти експерименту.

15. Використані при аналізі отриманої інформації статистичні методи не відпов

ідають природі причинно-наслідкових зв’язків.

16. Висновки експериментаторів прилаштовуються (підганяються) під гіпотезу

без достатніх на те підстав.

17. Експеримент проводиться над людьми, що не бажають цього і пручаються йому.

219

Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації

18. Практичним підсумком експерименту стало не вирішення соціальної проблеми,

а збільшення її нерозв’язаності.