11. Поняття та особливості конституційно-правової відповідальності в зарубіжних країнах

Конституційно-правова відповідальність — це особливий вид юридичної відповідальності, зміст і особливості якої зумовлені першочерговою роллю конституційного права в системі національного права України.

Конституційно-правова відповідальність є передбачений нормами конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів конституційного права зазнати несприятливих наслідків особистого, майнового чи громадського характеру за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації, містить цілу низку юридичних санкцій.

Тож особливістю конституційної відповідальності є те, що вона включає в себе два аспекти, а відтак, може бути:

а) позитивною, що передбачає відповідальну поведінку, під звітність, юридичну компетентність, усвідомлення свого обов’язку, його сумлінне і неухильне виконання, тобто відповідальність як обов’язок здійснити дії, встановлені у законі. підставою активної (позитивної) відповідальності є покладення на суб’єкта конституційно-правових відносин і невиконання або неналежне виконання цим суб’єктом певних своїх функцій (бездіяльність посадової особи, недосягнення по­ставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо);

б) ретроспективною, що передбачає відповідальність за вчинення конституційного правопорушення і являє собою специфічні правовідносини між суб’єктами конституційного права з приводу скоєного конституційного делікту, що харак­теризуються осудом протиправного діяння і суб’єкта право порушення та покладенням на останнього обов’язку зазнати негативних наслідків особистого, майнового чи громадського характеру за скоєне правопорушення.

Конституційній відповідальності властива якість, яка надає їй специфічних рис. такою якістю є політичний характер конституційної відповідальності, і це цілком закономірно, оскільки конституційні відносини пов’язані з такими соціальними явищами, як влада, держава, політика, суспільство. дуже виразно це спостерігається на рівні конституційного регулювання. тут — особлива вага (ціна) відповідальності, оскільки в ній реалізуються інтереси суб’єктів конституційних відносин. Конституційний статус цих суб’єктів реалізується в нормах Конституції і окремих законів, що визначають їх функції і повноваження.

Головна специфіка конституційно-правової відповідальності полягає в конституційному статусі суб’єктів правовідносин, пов’язаних з її настанням. суб’єкт конституційно-правової відповідальності повинен мати певну деліктоздатність, а тісний взаємозв’язок з політичною відповідальністю пояснюється тим, що обидва ці види відповідальності переслідують спільну мету — забезпечити належне здійснення публічної влади.

12. Поняття та види джерел конституційного права зарубіжних країн.

Конституційне право можна визначити як сукупність юридичних норм, що регулюють державно-політичні відносини владарювання.

За відмінностями механізмів нормотворення джерела конституційного права поділяються на формалізовані і неформалізовані. До формалізованих джерел належать конституція, різновиди законів, окремі акти глави держави та уряду, парламентські регламенти і судові прецеденти. Неформалізовані джерела – це конституційні звичаї та конституційні угоди.

Головним джерелом конституційного права є конституція. Термін «конституція» має два значення. Перше – юридична конституція як основний закон, наділений вищою силою щодо інших правових форм. Конституції здійснюють більш загальне регулювання суспільних відносин. Близьким до цього поняття є поняття «формальної конституції». Воно охоплює не тільки юридичні конституції як основні закони, а й неписані конституції, які вищої сили не мають. Неписані конституції існують у Великобританії та Новій Зеландії. Вони являють собою сукупність джерел, нерідко застарілих, до яких належать закони, судові прецеденти, окремі акти глави держави, правові звичаї, конституційні угоди.

Джерелами конституційного права є звичайні закони. Це закони про вибори, громадянство, про організацію та діяльність окремих органів державної влади або їхніх структурних елементів.

Джерелами конституційного права є прийняті в окремих країнах (Іспанія, Італія, Португалія) спеціальні нормативно-правові акти – статути автономій. Порядок прийняття цих актів грунтується на взаємодії представницького органу автономії і національного парламенту.

Джерелом конституційного права є також парламентські регламенти (статути). З їх допомогою регулюються організація і діяльність палат парламенту.

Акти глави держави та уряду – джерела конституційного права окремих країн. Це акти (накази, укази), наприклад з питань виборчої системи, статусу депутатів парламенту.

В країнах, які належать до англосаксонської моделі, джерелами конституційного права є судові прецеденти – це рішення вищих судів у конкретних справах, які мають обов’язкове юридичне значення для нижчих або рівних за рангом судових установ.

Юридичний звичай виступає як джерело конституційного права здебільшого в англомовних країнах. У Великобританії до звичаєво-правових норм належать норми, що визначають зміст королівської прерогативи – сукупність правомочностей, які формально належать монархові, але в основному реалізуються урядом.

Конституційні угоди – є засобом регулювання у країнах англосаксонської моделі права, регламентують найважливіші питання державного ладу.