23. Види спеціальних нормативно-правових актів як джерел конституційного права.

Джерелами конституційного права є прийняті в окремих країнах (Іспанія, Італія, Португалія) спеціальні нормативно-правові акти – статути автономій. Порядок прийняття цих актів грунтується на взаємодії представницького органу автономії і національного парламенту.

Джерелом конституційного права є також парламентські регламенти (статути). З їх допомогою регулюються організація і діяльність палат парламенту.

Акти глави держави та уряду – джерела конституційного права окремих країн. Це акти (накази, укази), наприклад з питань виборчої системи, статусу депутатів парламенту.

24. Судові прецеденти як джерела конституційного права в країнах англосаксонської системи права.

Судові прецеденти чи рішення судів, які мають силу законів. Їх можна розділити на 2 види: 1) рішення загальних судів; 2) рішення спеціальних судів.

Судові прецеденти характерні для країн англосаксонської с-ми права (Великобрит., США, Австралія, Індія, Нова Зеландія).

Судовий прецедент – це рішення суду, яке є основою для застосування при розгляді іншими судами аналогічних справ чи має характер загальнообов’язкової норми.

Напр. у Великобрит. суд прецеденти визначають ряд прав підданих, повноваження монарха, в США та Індії особливого значення мають рішення Верх. Суду по тлумаченню Конституції.

Судові прецеденти нерідко ніби доповнюють законодавство, напр. у процесі тлумач. законодавства, коли виникають розбіжності між намірами законодавців, втілених у законах та поглядами суддів, відображуваних у відповідних прецедентах, ці розбіжності можуть бути усунені тільки новим законом, який відмінить суперечний судовий прецедент, тобто прецедент підлеглий Закону, який може відмінити суд. прецедент. Суд. практика діє в рамках, які встановлює законодавець. Крім того норма, створена судовою практикою не має того авторитету, як норма закону. Першу з них можна змінити при розгляді наступної справи, суд практика не зв’язана нормами, які сама створила, але суд. рішення має бути вмотивоване.

Судові прецеденти викладаються в суд публікаціях і таким чином набувають фіксованої писаної форми.

25.Акти тлумачення та доктринальні джерела конституційного права.

У числі джерел державного права зарубіжних країн слід назвати також акти, які видаються в порядку тлумачення конституційних норм і законів. У англосаксонських і багатьох інших країнах акти тлумачення законів є широко поширеними джерелами права. Тлумачення законів здійснюється або главою держави, або судами. Предметом тлумачення можуть бути як окремі статті конституції, так і положення конституційних, органічних і звичайних парламентських законів, що містять у собі норми державного права. Тлумачення законів може серйозно впливати на правову систему. Подібна інтерпретація нормативно-правової бази не лише слугує цілям правозастосування, а й може серйозно впливати на правову систему. Як на приклад можна послатися на державну практику США, де довільне тлумачення президентом актів Конгресу часом стає одним із різновидів нормоустановчої діяльності виконавчої влади.

Провідні юристи та політичні діячі виробляють доктринальне тлумачення й у цілому формують доктрину як джерело державного права. Під доктринальним джерелом маються на увазі теоретичні положення, забезпечені високою інтелектуальною, моральною та політичною репутацією авторів. Учасники державно-правових відносин керуються доктриною як нормою. Таке джерело відоме ще в епоху античності, коли висловлюванням найвідоміших юристів було надано загальнообов'язкової сили. У Середні віки трактати видатних юристів, що тлумачили принципи та норми, суди розглядали як повноправні джерела права, рівноцінні всім іншим. У деяких країнах джерелами конституційного (державного) права дотепер визнаються думки і висловлювання найавторитетніших учених-державознавців, особливо фахівців із конституційних питань. Існування цього джерела є специфічною рисою системи конституційного права англосаксонських країн, деяк доктринальні джерела права іноді розглядаються праці У. Блек-стона (1723-1780), Е. Коука (1552-634), В. Фостера(1689 -1763), Дж. Локка (1632-1704), Дж.С. Мілля (1806–1878), Б.Берка (1729-1797), А.В. Дайсі (188б–1922) і деяких інших авторів, яких вважають основоположниками британської конституційно-правової доктрини. Думки цих авторів можуть прийматись як аргументи в судових суперечках з державно-правових питань. Однак самі по собі погляди юристів судовим захистом не користуються.

26. Конституційно-правовий звичай та конституційно-правова угода як джерела конституційного права.

Конституційні звичаї, а також численні правила, принципи та прийоми вирішення різних державно-правових питань не закріплені в нормативних актах і не забезпечуються судовим захистом, але регулюють правове становище багатьох державних органів і фактично визначають їх роль у механізмі держави. Зокрема, у багатьох конституціях та інших юридичних джерелах не міститься положення про те, що уряд формується лідером партії або партійної коаліції, яка перемогла на. парламентських виборах. Однак цей звичай майже завжди дотримується в парламентських країнах в умовах демократичного політичного режиму. Звичаями регулюються порядок здійснення прерогатив конституційного монарха і повноважень президента, формування уряду, роль прем'єр-міністра, багато питань законодавчої процедури тощо. Практична роль звичаїв є настільки великою, що ігнорувати їх, вивчаючи конституційне право, неможливо. Особливість цього виду джерел конституційного права полягає в тому, що норми , які випливають зі звичаю, не можуть бути захищені в суді" Вони дотримуються лише в силу традиції і лише доти, доки всі учасники конституційних правовідносин згодні зі станом справ

Така оцінка повністю віднесена і до так званих конституційних угод. Вони сприймаються як засіб регулювання практично в усіх країнах англосаксонської моделі права (у США для позначення цього засобу використовується термін «звичай»). Але їхня роль у цьому регулюванні в різних країнах неоднакова. Деякі з цих угод формулюються так: монарх повинен призначати на посаду прем'єр-міністра особу, яку підтримує більшість у нижній палаті парламенту. Прем'єр-міністр визначає склад кабінету (уряду). Міністри мають бути членами парламенту. Монарх здійснює свої владні правомочності за порадою міністрів. Члени уряду несуть колективну та індивідуальну політичну відповідальність перед парламентом (нижньою палатою). Вони також не е юридичне обов'язковими.

27. Принципи конституційно-правового статусу особи в зарубіжних країнах.

Принципи правового статусу людини і громадянина — це певні теоретичні узагальнення, акумульовані в процесі осмислення суспільно-політичного розвитку і які пронизують увесь зміст природи прав і свобод людини. З правової точки зору, такий принцип являє собою нормативну формулу, що узагальнює юридичну практику, погляди і поведінку великої кількості людей, політиків, держави, її органів і чиновників стосовно прав і обов’язків людини. Як правило, принцип свободи деталізується у проголошених в конституціях особистих правах і свободах людини і громадянина.

Інший основоположний принцип конституційного статусу людини і громадянина — принцип рівності. Принцип юридичної рівності означає, що держава і закон однаково ставляться до кожної людини, не визнають привілеїв і не встановлюють правообмежень у зв’язку з її походженням, релігією, національністю, расою, статтю, соціальним і майновим становищем, участю в політичних організаціях.

В окремих випадках законодавство містить спеціальні застереження, які підкреслюють, що на конкретну категорію осіб принцип рівноправності також розповсюджується. Так, у законодавстві Франції є чимало норм, у яких те чи інше право закріплюється за "французами і француженками". Автори Основного закону ФРН зробили таке застереження стосовно дітей, народжених поза шлюбом.

28. Права та свободи особи в теорії конституціоналізму. Конституціоналізм являє собою своєрідну суміш між леґітимністю як політико-правовою й моральною категорією та концепцією конституційного нормативізму — системи конституційних норм і принципів найвищої юридичної сили. Тому дії держави, які втілюються у правову форму, а також здійснюються на підставі правових норм, для того щоб бути конституційними, а отже, й чинними у юридичному сенсі, мають не тільки відповідати конституційним нормам та принципам, а бути легітимними, тобто спрямованими на досягнення цілей демократичного суспільства — свободи, справедливості, розумності, мінімального обмеження конституційних прав людини.

29. Класифікація конституційних прав та свобод людини та громадянина. Конституційні права і свободи особи, залежно від характеру відображених в них суспільних відносин звичайно класифікують як особисті та політичні. Іноді сюди додають і соціально-економічні права. Характерною особливістю групи 1)особистих прав і свобод є те, що володіння цими правами безпосередньо не залежить від належності особи до громадянства держави. Ці права є невідчужуваними та належать кожній людині за фактом народження. Головним особистим правом людини є 1.право на життя. Посягання на життя є найтяжчим злочином. У демократичній державі це невід'ємне природне право людини забезпечується всією сукупністю державно-правових та інших суспільно-політичних інститутів. Також в новітніх конституціях проголошується 2.право на захист приватного життя від незаконного втручання. Ніхто не зобов'язаний заявляти про свої релігійні або антирелігійних переконаннях. У свою чергу, здійснення права на свободу совісті не повинно обмежувати загальнолюдські права, свободи та обов'язки людини і громадянина (ч. 2 ст. 22 Конституції Казахстану). У багатьох новітніх конституціях проголошується 3.право вільного пересування по країні, а також 4.право вільно залишати країну і безперешкодно повертатися, за винятком обмежень, встановлених законом 5.вибору місця проживання та перебування. Практично у всіх сучасних конституціях закріплюється 6.право громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави як безпосередньо, так і через своїх представників . У багатьох новітніх конституціях закріплено також право звертатися з індивідуальними і колективними листами (петиціями). Наявність цього права є гарантією суспільно-політичної активності громадян. В усіх демократичних державах громадяни мають право на об'єднання. Громадяни мають право об'єднуватися у політичні партії, професійні спілки, брати участь у масових народних рухах і т. п.

2)З політичних прав найважливішим, звичайно, є право обирати і бути обраним. Як правило, в новітніх конституціях активне виборче право надається громадянам з 18 років; часто це право проголошується обов'язковим (наприклад, в Бразилії у факультативному порядку можуть не голосувати лише особи старше 70 років, молодь від 16 до 18 років і неписьменні). Пасивне виборче право настає з більш зрілого віку.

Найбільш широко соціально-економічні, культурні та екологічні права опинилися представлені в новітніх конституціях латиноамериканських (Бразилії 1988 р., Нікарагуа 1987 р., Колумбії 1991 р., Перу 1993 р.), а також і в колишніх країнах соціалістичної орієнтації. До групи «позитивних» прав на сучасному етапі можна включити такі: економічні, трудові, соціальні, культурні, екологічні.

У залежності від ступеня розвитку демократії в тій чи іншій країні їх закріплення в нормативно-правових актах по-різному за обсягом і змістом, але жодна з цивілізованих держав не може обійти мовчанням права і свободи людини та їх гарантії у своїх законах.

30. Особисті права та свободи.

Характерною особливістю групи особистих прав і свобод є те, що володіння цими правами безпосередньо не залежить від належності особи до громадянства держави. Ці права є невідчужуваними та належать кожній людині за фактом народження. Головним особистим правом людини є 1.право на життя. Посягання на життя є найтяжчим злочином. У демократичній державі це невід'ємне природне право людини забезпечується всією сукупністю державно-правових та інших суспільно-політичних інститутів. Також в новітніх конституціях проголошується 2.право на захист приватного життя від незаконного втручання. Ніхто не зобов'язаний заявляти про свої релігійні або антирелігійних переконаннях. У свою чергу, здійснення права на свободу совісті не повинно обмежувати загальнолюдські права, свободи та обов'язки людини і громадянина (ч. 2 ст. 22 Конституції Казахстану). У багатьох новітніх конституціях проголошується 3.право вільного пересування по країні, а також 4.право вільно залишати країну і безперешкодно повертатися, за винятком обмежень, встановлених законом 5.вибору місця проживання та перебування. Практично у всіх сучасних конституціях закріплюється 6.право громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави як безпосередньо, так і через своїх представників . У багатьох новітніх конституціях закріплено також право звертатися з індивідуальними і колективними листами (петиціями). Наявність цього права є гарантією суспільно-політичної активності громадян. В усіх демократичних державах громадяни мають право на об'єднання. Громадяни мають право об'єднуватися у політичні партії, професійні спілки, брати участь у масових народних рухах і т. п.

31.Політичні права та свободи громадян в зарубіжних країнах.

Політичні права і свободи мають певні особливості:- вони тісно пов’язані з особистими правами;- на відміну від особистих прав, вони належать лише громадянам певної держави;

- вони безпосередньо пов’язані з організацією і здійсненням держ.влади, характеризують статус особи в політ.відносинах ;- вони є способом закликання кожного громадянина до народовладдя.

- свобода слова, думки, друку (мова йде про свободу вираження думки публічно і з суспільно важливих питань, про право на інформацію, на свободу отримання і поширення інформації);

-право на об’єднання в політ.партії і рухи, профес.орг-ції, соц/ек., культ.і ін.тов-ва;

-п-во на проведення публіч.заходів (свобода зборів, мітингів, демонстрацій, пікетувань);

- п-во на участь в сусп/політ.ж-ті, управлінні справами держави (виборне п-ва, п-во на рівний доступ до держ.служби., колись це п-во було цензовим, існ.майн.обмеження, вимоги щодо проживання на певній тер. певний строк, досягнення певного віку, виключення жінок з числа виборців, в деяких кр-нах жін.до сих пір не мають виб.п-ва (Кувейт));

- свобода петицій (індивідуал.чи колектив.звернення гр.-н в ор-ни д-ви чи до посад.осіб; важливою є гарантія безепеки заявника, тобто невідповідальності за заявлену скаргу).

32. Соціально-економічні та культурні права та свободи особи за рубежем.

-п-во прив.власності та її спадкування (разом з тим в ряді к-ції закріплена можл-сть відчудження прив.власності в інтересах сус-ва; принцип недоторканості прив.власності існував досить довго, але з часом в к-ціях почали наголошувати на межі власності, користування якою повинно служити заг.благу, тобто власність зобов’язує.);

- п-во на підприємницьку д-сть та свобода господарської ініціативи (можливість займатися будь-якою діяльністю);

- п-во на працю і свобода праці (це п-во доповнюється положеннями про здорові і безпечні умови праці, про право на вільний вибір професії і достойну винагороду; існ.держ.доп.у випадку вимушеної безробітності, яка виплач.протягом певного періоду у відсотках від поперед.зарплати – 50-60%, у Великобританії, 30-35% у Німеччині, та зменшується через кожні декілька місяців; в ряді д-в допуск.примус.праця, яка можлива на війс.сл., за вироком суду чи в умовах війс.стану);

- п-во на відпочинок (щоден., мотиж., щоріч.відпочинок – 23дні в США, 3тиж. – Нім.,

4тиж. – Італія, 5тиж. – Іспанія, Фр, 6-7днів – Японія);

- п-во на страйк (тобто на колективне припинення роботи із висуненням ряду вимог, адресованих роботодавцю; проведення страйків підпорядковується певним пр-лам – попереднє повідомлення, примирні переговори, опитування чи голосування колективу з приводу проведення страйку; не на всіх видах робіт допустимими є страйки, але є винятки із цих правил);

- п-во на ох.здор.і мед.доп., які залеж.від с-ми ох.здор.в конкрет.кр-ні (в США та ін.кр-

нах діє с-ма лібер.медицини, коли пацієнт оплачує всі послуги по лікуванню, а муніципальні лікарні обслуговують найбідніші верстви нас.; в Нім., Пол., Фр.існ.с-ма страх.(соц.)медицини – створюється спец.заг/держ.фонд ох.здор, куди д-ва внос.кошти з бюджету (70-80%) та підпр-ва і самі працівники сплачують медичну страховку (6,5% зарплати); в деяких кр-нах працівники таких відрахувань не роблять і лікування в лікарнях, ліки є безкоштовними, але до певної межі);

- п-во на осв.і свобода осв. (в розвинутих кр-нах обов’язковим є 9-ти чи 11-ти річне навчання; осв.як початкова так і вища може бути держ.чи прив.;

- п-во на соц.забезпечення або на пенсію (для цього ств.спец.пенс.фонд, який склад.з коштів бюджету, відрахувань підпр-ств, податків вирахуваних із зарплати, в останньому випадку працівник повинен зробити певну к-сть таких відрахувань; є соц.і труд.пенсії; в деяких кр-нах суміщати роботу і отримувати пенсію заборонено (Фр); в розвинутих кр-нах виплачують додаткові соц.пенсії від фірм);