
- •1.Поняття та сутність науки конституційного права зарубіжних країн.
- •2.Предмет науки конституційного права зарубіжних країн.
- •3.Зародження та розвиток та основні етапи ставлення науки конституційного права зарубіжних країн.
- •4.Методологія та особливості зарубіжної науки конституційного права.
- •5.Співвідношення науки конституційного права зарубіжних країн з іншими науками.
- •9.Методи конституційно-правового регулювання суспільних відносин в зарубіжних країнах
- •10. Субєкти конституційно-правових відносин в зарубіжних країнах
- •11. Поняття та особливості конституційно-правової відповідальності в зарубіжних країнах
- •12. Поняття та види джерел конституційного права зарубіжних країн.
- •13. Система галузі конституційного права.
- •14. Загальна характеристика та класифікація конституційно-правових норм.
- •15. Формалізовані та неформалізовані джерела конституційного права зарубіжних країн.
- •16. Конституція, як головне джерело конституційного права зарубіжних країн.
- •17. Класифікація конституцій.
- •18. Порядок прийняття конституції.
- •20. Особливості еволюції та сучасні моделі зарубіжних конституцій.
- •21. Конституційні, органічні та звичайні закони як джерела конституційного права зарубіжних країн.
- •22. Внутрішньодержавні та міжнародно-правові договори та їх значення в конституційному регулюванні.
- •23. Види спеціальних нормативно-правових актів як джерел конституційного права.
- •24. Судові прецеденти як джерела конституційного права в країнах англосаксонської системи права.
- •33. Правові гарантії реалізації та захисту конституційних прав та свобод громодян в зарубіжних країнах.
- •34. Поняття та характерні риси інтитуту громадянства в зарубіжних країнах.
- •35. Способи набуття громадянства в зарубіжних країнах.
- •36. Підстави припинення громадянства за рубежем.
- •37. Поняття та види політичних партій в зарубіжних країнах.
- •38. Політико партійні системи за рубежем.
- •39. Організаційно правові аспекти діяльності політичних партій в зарубіжних країнах
- •41. Юридична інституціоналізація політичних партій в зарубіжних країнах
- •42. Конституційно-правові засоби прямої демократії в зарубіжних країнах
- •43. Поняття та джерела виборчого права за рубежем
- •44. Принципи виборчого права в зарубіжних країнах
- •45. Основні стадії виборчого процесу в зарубіжних країнах
- •46. Поняття та загальна характеристика виборчих систем
- •47. Мажоритарна виборча система та її різновиди
- •48. Особливості проведення виборів за пропорційною виборчою системою.
- •49. Поняття та класифікація референдумів в зарубіжних країнах.
- •50. Поняття «форма держави» в теорії конституційного права.
- •51. Форма державного правління в зарубіжних країнах – загальна характеристика та види.
- •52. Монархія як форма державного правління, її види.
- •53. Республіка як форма державного правління, її види.
- •54. Форма державного устрою в зарубіжних країнах – загальна характеристика та види.
- •55. Унітарна форма державного устрою та її види.
- •56. Федерація як форма державного устрою в зарубіжних країнах.
- •65. Компетенція парламентів у зарубіжних країнах.
- •66. Суб’єкти та стадії законодавчого процесу у парламентах зарубіжних країн.
- •67. Загальна конституційно-правова характеристика урядів в зарубіжних країнах.
- •68. Способи формування урядів за рубежем.
- •69. Структура та організація діяльності урядів в зарубіжних країнах.
- •70. Конституційна відповідальність урядів за рубежем.
- •71. Парламентський контроль за діяльністю уряду.
- •72. Владна компетенція урядів за рубежем.
- •73. Основні форми урядової правотворчості.
- •74. Конституційна регламентація судової влади у зарубіжних країнах.
- •75. Види судових систем за рубежем та їх ознаки.
- •76. Правова регламентація діяльності спеціалізованих судів в зарубіжних країнах.
- •77. Особливості конституційно – правового статусу суддів за рубежем.
- •78. Конституційні принципи організації і здійснення судової влади за рубежем.
- •79. Поняття і юридична природа інституту глави держави в зарубіжних країнах.
- •80. Особливості конституційно – правового статусу монарха.
- •81. Конституційно-правовий статус голови держави у країнах з республіканською формою правління
- •83. Конституційна відповідальність глав держав за рубежем.
- •84. Поняття та юридична природа конституційного контролю в зарубіжних країнах.
- •85. Форми конституційного контролю в зарубіжних країнах
- •86. Моделі конституційного контролю зарубіжних країн
- •87. Компетенція органів конституційного контролю за рубежем.
- •88. Конституційні основи місцевого самоврядування за рубежем.
- •89. Структура та форми діяльності органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.
- •90. Взаємовідносини органів місцевого самоврядування за рубежем з центральною владою.
22. Внутрішньодержавні та міжнародно-правові договори та їх значення в конституційному регулюванні.
Внутрішньодержавні договори - це договори, які укладаються територіальними громадами (суб'єктами федерації, автономними одиницями або муніципальними утвореннями) один з одним або з центральними органами влади. Внутрішньодержавні договори є джерелами державного права, якщо регулюють конституційні проблеми у випадку, коли уклали їх суб'єкти, на це уповноважені. Як приклад можна згадати договори, що укладаються територіальними спільнотами між собою або з центральною владою. Так, 1824 р. у Мексиці умови територіального устрою держави було закріплено Установчим актом федерації.
Міжнародні договори є джерелами державного права у випадках, коли регулюють конституційні проблеми і передбачають їхнє безпосереднє застосування. Наприклад, Європейська конвенція про права людини.
Міжнародний договір — угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція).
Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.
Наприклад, Конституція США прирівнює за юридичною силою міжнародні договори, укладені цією державою, до самої Конституції та національних законів США, а також зазначає, що у разі виникнення протиріч із законами окремих штатів ці договори користуються пріоритетом (п. 2 ст. VI).
Конституція Франції містить загальне положення, відповідного до якого міжнародні договори та угоди, ратифіковані чи схвалені у встановленому порядку, після опублікування користуються пріоритетом перед законами Франції за умови застосування кожної угоди чи договору іншою договірною державою (ст. 55).
У Конституції ФРН такого положення про пріоритет норми міжнародного договору перед нормою внутрішнього закону немає, а тому в цій правовій системі застосовують загальні правила: спеціальний закон (норма) користується перевагою перед загальним законом (нормою). Норма права, прийнята пізніше, скасовує попередньо прийняту норму з того ж питання. Згідно з Ввідним законом до Цивільного уложення Німеччини норми міжнародних договорів застосовують тільки у випадку їх трансформації у внутрішньодержавне законодавство (ст. З (2)).
Нормативно-правові акти Китаю визначають пріоритет за нормами міжнародних договорів із участю цієї держави, якщо вони інакше вирішують певне питання, ніж національне законодавство. Виняток з цього правила становлять норми договору, стосовно яких Китай зробив застереження (ст. 6 Закону про зовнішньоекономічні договори 1985 p.).
У ст. 10 Конституції Іспанії проголошено, що конституційні положення щодо основних прав і свобод особи слід тлумачити відповідно до Загальної декларації прав людини та угод з цих питань, які ратифіковані Іспанією. «Міжнародні договори з питань прав людини мають пріоритет перед національним правом, якщо вони встановлюють більш широкі права і свободи», — записано в ст. 11 Конституції Словаччини. В Конституції Чехії за такими договорами визнана ще й пряма дія (ст. 10). Подібні положення можна знайти в основних законах Португалії та Румунії, У ст. 29 Конституції Португалії навіть припускається застосування покарання у випадках, коли відповідне діяння не визнається злочинним у національному законодавстві, але є таким згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права.