21. Конституційні, органічні та звичайні закони як джерела конституційного права зарубіжних країн.

Взагалі норми конституцій не охоплюють усієї різноманітності відносин, які складаються у процесі здійснення державної влади, і тому доповнюються цілою низкою інших нормативних актів, насамперед конституційними законами, сутність яких полягає в тому, що вони, хоча й не є складовими частинами самої конституції, але регулюють відносини виключно конституційно-правового характеру і функціонують як доповнення нормативними приписами до конституційного права.

Це закони про виборче право; про повноваження парламенту, його палат і парламентських комітетів, комісій; про уряд; про правове становище особи; про порядок введення надзвичайного стану тощо. Іншу групу джерел зарубіжного конституційного права утворюють законодавчі акти, що поєднують у собі органічні та парламентські закони.

Конституційні закони — це закони, що вносять зміни і доповнення до конституції. Вони, як і конституція, приймаються більшістю голосів депутатів або шляхом референдуму.

Конституційні закони вносять поправки і доповнення до к-цій і мають таку ж юр.силу як і конституції. Прийняття таких законів є можливим, але не обов’язковим. Також конституційні закони можуть бути складовою частиною писаних конституцій, напр., Конституція Швеції складається із трьох конституційних законів. А також до конст. законів можуть відноситись ті, які регулюють важливі державні питання. Напр., в Італії конст. закони регламентують статус адміністративно-територіальних одиниць, організацію і повноваження КС. До конст. законів відносять групу законів, які складають так звану неписану конституцію, тобто формально звичайні закони, які в силу своєї важливості виконують ф-ції конституції. Напр.. закони про Парламент, які в якості статутного права входять в неписану британську конституцію. Для прийняття таких законів потрібна не проста, а кваліфікована більшість.

Органiчнi закони - звичайно приймаються для уточнення або доповнення положень конституцiї на основi так званих бланкетних норм останньої. Такi норми лише визначають коло питань, що мають бути врегульованi органiчними законами. Так, вiдповiдно до ст. 25 Конституцiї Францiї, органiчний закон встановлює тривалiсть повноважень кожної палати, кiлькiсть її членiв.

По сутi, органiчнi закони встановлюють головнi конституцiйно-правовi iнститути в цiлому або їх основи. Порядок прийняття, змiни i скасування їх дещо вiдрiзняється вiд звичайного законодавства, хоча за юридичною силою вони тотожнi. У Францiї органiчнi закони приймаються на основi звичайної законодавчої процедури. У будь-якому випадку органiчнi закони пiсля схвалення парламентом i до офiцiйного опублiкування передаються до органу конституцiйного контролю - конституцiйної ради, яка має пiдтвердити їх конституцiйнiсть.

Звичайні або поточні закони в тих країнах, де є конституційні або органічні, регулюють менш важливі суспільні відносини, що утворюють предмет конституційного права. Ці закони складають основну масу законодавчих актів, приймаються на основі процедури, безпосередньо передбаченої в Основному законі держави, і можуть охоплювати надзвичайно широке коло питань. Звичайні закони регулюють окремі питання, наприклад Закон "Про вибори Президента". Вони регулюють окремі питання державного або суспільного життя. Від інших звичайних законів закони, віднесені до форм (джерел) конституційного права, відрізняються лише своїм предметом. До числа таких законів можна віднести, наприклад, закон ФРН 1965 р. про порядок зміни території земель, або закон Франції про надання виборчого права громадянам, які досягли 18 р. (1974 р.).