10. Берестейська унія

З моменту розколу християнської церкви 1054 р. на православну і католицьку ідея (об'єднання) завжди знаходила своїх прихильників. Якщо православні вважали, що можлива лише за відмови Папи Римського від ієрархічної першості в християнській і, то основною вимогою католиків було визнання православними зверхності Папи, икінці XVI ст. рух за унію мав уже доволі тривалу історію (1274 – унія в Ліоні; 1439 - у Флоренції). Після укладання Люблінської унії 1569 р. популярність ідей уніатства і Посполитій посилилася. У Польщі щодо унії церков не було одностайності. Одні али проти будь-якого об'єднання, інші (а їх була більшість на чолі з королем) не за­вали можливості унії. Проте польським можновладцям не потрібна була авторитетна українська церква, рівна в правах із польською. Тому об'єднання церков вони розуміли навернення до католицизму.

Україні, розуміючи складність ситуації, в якій опинилася рідна церква, православне вище духівництво, шляхта і магнати дедалі більше схилялися до ідеї об'єднання мо-католицькою церквою. Через цю унію вони сподівалися досягти єдності українського народу. Тому що тільки справжня рівність у правах православної і католицької ов у католицькій Польщі могла б покласти край переслідуванню православних (адже я про збереження традиційного грецького обряду й мови богослужіння). Крім того, переходу Української православної церкви під зверхність Папи Римського відпала б а боротьби із зазіханнями Московського патріархату. Восени 1595 р. двоє з найбільших поборників унії серед православних єпископів Іпатій Потій та Кирило Туровський вирушили до Рима шукати визнання програми «33 пункти, складеної українсько-білоруськими єпископами (основні ідеї: поступки католикам з догматичних питань; захист інтересів православної церкви; заборона перехрещувати людей за католицьким обрядом, перетворювати православні церкви і монастирі на католицькі, порушувати усталений порядок призначення на вищі церковні посади; обговорення збереження православних обрядів, церемоній, богослужінь і свят; відстоювання гарантій майнових прав духівництва і допущення його верхівки до польського сенату і Коронного Трибуналу). Відбулася зустріч посланців з Папою Римським та офіційна церемонія возз'єднання єпископів з католицькою церквою. Остаточні рішення щодо унії мав винести церковний собор, призначений на б жовтня 1596 р. у м. Бересті (нині в Білорусі). До Берестейського собору готувалися не тільки прихильники унії, але й її супротивники, дійшовши згоди навіть щодо спільного засідання, кожна із сторін 8 жовтня 1596 р.рзпочала свій окремий собор. Прихильники унії (вищі церковні ієрархи, частина магнатів і шляхти, частина міщан ) зібралися у Бересті в церкві Се. Миколая; затвердили рішення про утворення уніатської (греко-католицької) церкви за умов: визнання верховенства Папи Римського, католицької догматики про походження Духа Святого від Бога-Отця і Бога-Сина; збереження візантійського (православного) обряду, свят, таїнств, особливостей храмового будів­ництва, іконопису, церковного співу, юліанського календаря, церковнослов'янської мови богослужінь; греко-католицьке духівництво, як і католицьке, звільнялося від сплати по­датків; уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади; греко-католицьким єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Противники унії (парафіяльні священики, селяни, церковні братства) зібралися в Бе­ресті у палаці князя К. Острозького. Засудили унію і вЛадик-відступників.

Унаслідок Берестейської унії (підтриманої і визнаної чинною польським королем Сигізмундом III) православна церква в Україні, попри велику кількість прихильників, зали­шилася поза законом. Противники унії висловили твердий намір усіма силами боротися проти неї.