78. Варшавський договір 1920 року.

Варша́вський договір — міждержавна угода Польщі і Української Народної Республіки, за якою в квітні 1920 р. польський уряд Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР.

Ця угода мала символічне значення для України. Не зважаючи на це, уряд Симона Петлюри був вимушений піти на великі поступки, оскільки були визнані вже де-факто встановлені кордони по межі розташування польських військ в Україні — по річці Збруч. Це означало зречення від великих етнічних українських територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини. Такий крок уряду Симона Петлюри був оцінений вкрай негативно декотрими українськими політиками того часу і більшістю населення окупованих Польщею територій.

За цим договором Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України. Гарантувались національно-культурні права українського населення в Польщі і польського в Україні. Складовою частиною договору була військова конвенція, підписана 24 квітня 1920 року українським генералом Володимиром Сінклером та представником польського військового відомства Славеком, яка передбачала початок спільних польсько-українських військових дій проти більшовицьких військ на території України.

Варшавський договір був засуджений найближчими прибічниками С. Петлюри – В. Винниченком, М. Грушевським та ін. С. Петлюрі не вдалось реалізувати її цілком. У жовтні 1920 р. Польща порушила варшавську угоду, визнавши УСРР, і вона стала недійсною.

Пізніше, по закінченні польсько-радянської війни 1920 року, польський уряд визнав УРСР і уклав з нею Ризький мирний договір 1921 року, що фактично анулював Варшавський договір.

79. Зимовий похід 1921 року.

У листопаді 192І р. відбувся другий «зимовий похід* армії УНР. Після пораз­ки військ УНР у боротьбі з більшовиками залишки їх були інтерновані за на­казом польського уряду в табори для військовополонених. Тим часом в Україні розгортався масовий селянський повстанський рух (Поділля, Київщина, Катеринославщина, Полтавщина). У жовтні 1921 р. командуванням військ УНР та Повстанською командою було розроблено план допомоги повстанському руху з метою підняти населення на всенародне антибільшовицьке повстання.

Для здійснення цього плану в таборах для інтернованих таємно під її ської адміністрації було створено Повстанську армію. Вона складалися з трьох груп: Волинської (близько 800 бійців під командуванням генерала Ю.Тютюнника), Бессарабської (300 бійців, якими командував генерал Л. Гулий-Гуленко) і Подільської (400 бійців під командуванням підполковника М. Палія, :иодп полковника С. Чорного). Загальне командування здійснював Ю.

Тютюнник. Усі три групи прорвали радянський кордон у різних місцях і приступиш здійснення операції. Першою прорвалася група Гулого-Гуленка, але виконати своє завдання не змогла і була змушена відійти на територію Румунії.

Подільська група, прорвавшись у районі м. Гусятина (Тернопільщини] боями пройшла все Поділля і вийшла в район Бородянки (60 км під Киї але далі змушена була припинити своє просування, оскільки їй не вдалося об'єднатися з Волинською групою. Повернувши назад, 29 грудня 1921 р, вона перетнула польський кордон.

Волинська група рушила в рейд 4 грудня 1921 р. Уже 7 грудня вона заволоділа м. Коростень. Подальше просування групи було зупинено переважаючими силами Червоної армії. Відступаючи під тиском радянської кінік під командуванням Г. Котовського, група потрапила в оточення. 17 грудня відбувся вирішальний бій (містечко Базар). Повстанці були розбиті. Частина учасникіп нохг потрапила в полон. Іншій частині (150 осіб) вдалося вирватися з оточенім відійти на територію Польщі. Щонайменше 359 бійців, що потрапили полон, були розстріляні.

Другий «зимовий похід» став останньою спробою збройним шляхом бути незалежність України під час визвольних змагань 1917—1921 рр.