7. Кревська унія

Кре́вська у́нія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).

Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії Андегавенов) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.

Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.

Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави (див. Городельська унія 1413). У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію

6. Устрій, господарство, побут українських земель в складі Литви

На початку XIII ст. утворилася литовська держава — Велике князівство Литовське (далі — ВКЛ), яке починає активно розши­рювати свої володіння, в тому числі за рахунок руських земель.

У битві на річці Сині Води 1362р. Ольгерд Гедимінович (1341— 1377 рр.) завдав поразки Золотій Орді і приєднав Чернігівщи­ну, Київщину, Переяславщину, Поділля; внаслідок боротьби з Польщею відвоював Берестейський, Володимирський і Луцький уділи; Вітовт (1392-1420 рр.) заволодів Чорноморським узбережжям

Особливості статусу українських земель у складі ВКЛ:

-приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через ба­жання князівств позбутися монгольського ярма; -система управління залишилася незмінною:- руські князі спла­чували щорічну данину та надавали збройну допомогу; -руська мова стала державною; -православна церква зберігала панівне становище; -збереглося руське законодавство («Руська правда»); -литовці поєднувалися династичними шлюбами з українцями; -панувала українська культура.

У Великому князівстві Литовському фактично 90% населення становили русини (українці, білоруси).Частина української та білоруської знаті зберегла прагнення незалежності, віру в можливість створення самостійної держави.

В 1390 р. розпочинається боротьба литовських князів на чолі з Вітовтом за відновлення незалежності Литви. У 1392 р. Великий князь литовський Ягайло (польський король Владислав ІІ) визнав Вітовта своїм намісником - главою Великого князівства Литовського а після смерті Вітовта великокняжа влада в Литві, у тому числі й в українських землях, мала повернутися Ягайлові). У 1413 р. у м. Городелі між Ягайлом і Вітовтом була укладена унія (Городельська унія): Польща була змушена визнати право на існування політич- самостійного Великого князівства Литовського, українські землі після смерті Вітовта мали переходити під владу польського короля, а залишалися у складі Литовської держа- і. Удільні українські князі не бажали визнавати владу князя Вітовта. Почалася їхня боротьба за об'єднання українських земель і проголошення Української держави.

У 90-ті роки XIV ст. Вітовт, який прагнув не допустити виникнення Української держави, ліквідував удільні українські князівства.

Повстання князя Свидригайла (1430 - 1431). Відновлення та остаточна ліквідація Ки­ївського і Волинського удільних князівств. Після смерті Вітовта білоруські, українські й частина литовських князів обрали без згоди польського короля Великим князем ли­товським Свидригайла, молодшого брата польського короля. За підтримки українських і білоруських князів Свидригайло боровся за здобуття Великим князівством Литовським незалежності. Невдоволена його політикою литовська знать за підтримки Польщі усунула князя від влади, замінивши його Сигізмундом (братом Вітовта).

У 1432 р. прихильники Свидригайла відмовилися визнавати владу Сигізмунда, який відновив унію з Польщею, і утворили самостійну державу - Велике князівство Руське і у складі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині, Східного Поділля, Смоленщини, Вітеб- щини та Полоцької землі (дослідники часом називають це утворення Українсько-білорусь- кою державою), яку очолив Свидригайло. Долюповстання Свидригайла вирішила битваї під Вількомиром в 1435 р. між армією Сигізмунда та військом Свидригайла. Поразка Свидригайла була нищівною, після неї Велике князівство Руське не мало шансів на існування.

Представники української аристократії не змирилися з поразкою. У 1440 р. волинські князі Іван та Олександр Чорторийські вбили Великого князя литовського Сигізмунда, на українських землях спалахнули великої сили і розмаху повстання проти Литви. Литовська влада вимушена була відновити удільні Київське (.князем став Олелько) й Волинські (князем став Свидригайло) князівства. Але зміцнення українських князівств суперечши політищ Литви й Польщі, тому віднов лея князівства знову було ліквідовано:в1452 р. - Волинське (по смерті Свидригайла) В 1471 р. - Київське (по смерті Семена Олельковича) Руські князі (Михайло Олелькович, Федір БельськииГїван Гольшанський), незадоволеп ліквідацією українських князівств, 1481р. змовилися усунути від влади Великого князя литовського Казимира; проте змову було "викрито. Остання спроба князів відновити не залежність українських земель силою зброї .- повстання Михайла Глинського 1508 р. що також зазнало поразки. Ліквідація удільних князівств для князівської верстви озна чала втрату державницького статусу, носієм якого вона виступала.

Соціальний устрій та господарське життя в складі ВКЛ

Становище українського населення погіршилося. У тодішньому українському суспіль- і селяни становили 80%: особисто вільні (Похожі); прикріплені до свого наділу, й по­лені права залишити Феодала (непохожі). За характером повипностей селяни поді­лись на данників і тяглових (повинні сплачувати податки, працювати безкоштовно користь держави, відробляти панщину на полі феодала). Через потребу феодалів у гро- -ї. зростання попиту нг}. сільськогосподарську продукцію (насамперед на хліб) з XV ст. починає поширюватися новий тип господарства - фільваркове.

Фільварок, на відміну від типового двору шляхтича, мав більшу кількість орної землі, тину вироблюваної в ньому продукції продавали на ринку. Для існування фільварків "необхідно було багато землі, тому феодали відбирали її у селян, одночасно збільшували панщину (у XV ст. - 14 днів на рік, 1520 р. у Польщі - 1 день на тиждень), запроваджували кріпацтво. У другій половині XV ст. найбільше фільварки розвивалися в Галичині, Західній Волині, Західному Поділлі, Київському Поліссі. На інших територіях - лише дини XVI ст. Селяни повставали проти таких порядків. У 1490 р. на Буковині та Га­ні відбулося повстання під проводом Мухи. З кінця XIV і до кінця XVI ст. відбувається процес зближення_родової знаті з військово- службовим станом, вони домагаються значних пільг і об'єднання в єдиний панівний привілейований стан – шляхту (українська шляхта - князі, пани, бояри). Одним з яскравих представників наймогутнішої князівської родини Острозьких був Костянтин Іванович (близ. 1460 - 1530), який за традицією й за покликанням опікувався православною церквою ультурним життям. Загальні обов'язки шляхти у Великому князівстві Литовському и закріплені в 1413 р. у Городельському привілеї (унії). Одночасно цей документ за- ував поділ суспільства за релігійною ознакою та відкривав шлях для утисків право­вих (брати участь в управлінні державою та обіймати урядові посади мали право лише ода).

Розвиток міст в Україні відбувався повільно через напади татар (напади гальмували зростання і будівництво міст). Але зростала роль міст як осередків ремесла і торгівлі (Львів, "в, Луцьк, Холм, Володимир, Кам'янець-ІІодільський та ін.). Ремісники об'єднувалися ремісничі цехи, перші з яких з'явилися наприкінці XIV ст. у Галичині й Закарпатті; з століття цехи вже існували на Волині, Київщині, Західному Поділлі, пізніше - на Лівобережжі Дніпра. У містах запроваджувалося магдебурзьке право (першими на українських землях одержали міста Володимир-Волинський - 1324, Сянок - 1339, Львів – 1356), яке мало відмінності від подібного західноєвропейського права: часто зберігалася залежність від власників міст; це право поширювалося лише на католиків, тому українські православні міщани часто були в нерівноправному становищі.