59. Українська культура в добу Гетьманщини.

Друга половина ХVІІ–ХVІІІ ст. у сфері освіти знаменна тим, що саме в цей час в Україні формується розгалужена мережа початкових навчальних закладів, зароджується система професійної освіти. На кінець ХVІІ – початок ХVІІІ ст. найбільшого свого розквіту досягає Києво-Могилянська академія — знаний культурно-освітній осередок східного слов’янства.

середину ХVІІІ ст. лише на землях Гетьманщини існувало майже півтори тисячі сільських та міських шкіл початкового рівня. У великих полкових та сотенних містах могло існувати по декілька таких шкіл. Так, наприклад, у Чернігові та Новгород-Сіверському існувало по шість початкових шкіл, у Сосниці та Березні — чотири, городні та Мені — три. Найбільше таких шкіл було в Києві, де лише на Подолі діяло 14 церковнопарафіяльних шкіл.

Колегіум у Чернігові виник 1700 р.

У 1726 р. було відкрито перший колегіум на Слобожанщині — в Харкові.

Наприкінці 1738 р. було засновано Переяславський колегіум.

Найбільш відомими вихованцями та професорами Києво-Могилянської академії другої половини ХVІІ–ХVІІІ ст., що уславилися на ниві науки, просвітництва та в духовній сфері, були Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, Інокентій Гізель, Сильвестр Косів, Йосиф Кононович-Горбацький, Йоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Йоасаф Кроковський, Теофан Прокопович, Георгій Кониський, Стефан Яворський, Данило (Димитрій) Туптало, Георгій Щербацький, Михайло Козачинський та ін. Переважна більшість українських гетьманів — Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол — також були вихованцями Києво-Могилянської академії. Значна частина полкової та сотенної старшини, майже весь склад військових канцеляристів, відомі провідники запорозького козацтва — Кость Гордієнко, Іван Глоба, Володимир Сокальський — також здобували знання в стінах цього навчального закладу.

Києво-Могилянська академія в часи свого розквіту була духовно-освітнім центром усього православного слов’янства. У її стінах навчалися вихідці з Білорусі, Росії, Болгарії, Боснії, Чорногорії, Сербії, а також — Греції, Молдови, Волощини.

Найбільша кількість учнів навчалася в стінах Києво-Могилянської академії на початку ХVІІІ ст. — у гетьманство І.Мазепи — близько двох тисяч осіб. Пізніше кількість студентів коливалася в межах 500–1200.

Основні зусилля літописців зводилися до простої фіксації подій, сума яких і творила текстуальну канву твору. Прикладами такого історієписання є "Межигірський літопис" (1608–1700), "Чернігівський літопис" (охоплює події історії України від найдавніших часів до 1765 р.), "Літопис Мгарського монастиря" (зберігся лише фрагментарно — у хронологічних межах кінця XVII – середини XVIIІ ст.), а також ціле гроно літописних нотаток, створених у Галичині — "Літопис Підгородецького монастиря" (1585–1729), "Добромильський літопис" (1648–1700), "Перемишльський літопис (1712–1788) та ін.

Прикладами зародження цього, на той час нового, стилю в українській історіографії є праця Феодосія Софоновича "Кройніка", яка охоплює події української історії від найдавніших часів до 1673 р. При написанні своєї праці він залучав і творчо опрацьовував історичні джерела — літопис Нестора та хроніку М.Стрийковського.

• Праця Інокентія Гізеля — київський "Синопсис", став першим в українській історіографії твором.

• Твір "Літопис Самовидця"

• твори Григорія Грабянки та Самійла Величка, які в історіографічних нарисах отримали не зовсім адекватну назву "козацьких літописів". У працях Грабянки та Величка "історичний стиль" набуває свого довершеного характеру.

Однією з мистецьких сфер, де найвиразніше простежуються впливи барокового мислення, є архітектура. У другій половині ХVІІ – середині ХVІІІ ст. архітектурна думка в Україні розвивалась як у руслі власної традиції, так і активно засвоювала європейський досвід.

Друга половина ХVІІ ст. на Лівобережжі позначена появою архітектурних комплексів Крупицько-Батуринського, Лубенського, Мгарського та Густинського монастирів. Вони являли собою інженерні системи оборонного будівництва. Їх фортифікації поступово втрачали оборонний характер, перетворюючись на муровану огорожу. Ця тенденція виявила себе при спорудженні нових мурів Києво-Печерської лаври, стін чернігівського Троїцького монастиря та київського Софійського собору.

У Києві Маріїнський палац (архітектор Б.Растреллі, 1755) та Кловський палац (архітектори П.Нєєлдов та С.Ковнір, 1754–1758). Аналогічні тенденції простежуються і у будівлях резиденції гетьмана Кирила Розумовського в Глухові (1749–1751), резиденції фельдмаршала Петра Рум’янцева у Глухові (1768–1773)

Довершеними зразками Лівобережного варіанту цього стилю є полкові канцелярії в Козельці (архітектори А.Квасов та І.Григорович-Барський, бл. 1756) та в Прилуках, а також будівля Малоросійської колегії в Глухові (1782). Характерною ілюстрацією світської барокової архітектури є так званий Мазепинський корпус Києво-Могилянської академії (1703). Згодом, в 30-х рр. ХVІІІ ст., архітектор Й.Шедель надбудував над одноповерховим корпусом другий ярус з відкритою аркадою зі спареними колонами. Надзвичайним багатством пластичного оздоблення екстер’єру та монументальністю ліній вежі відзначається будівля Чернігівського колегіуму.

розвивався стиль хрещатого п’ятидільного храму. З дотриманням його канонів збудовано церкву Святого Миколая у Ніжині (1668), Троїцьку церкву Густинського монастиря (1674), церкви Максаківського й Крупицько-Батуринського монастирів та Спасо-Преображенські церкви в Прилуках (1716) і Великих Сорочинцах (1732). У Києві в стилі хрещатого п’ятидільного храму збудовано церкви Усіх святих на Економічній брамі Києво-Печерської лаври (1696–1698), Георгієвську Видубецького монастиря (1701).

Троїцька монастирська церква в Чернігові (1679–1695) є найранішим зразком храмових споруд базилікального плану із склепіннями на стовпах. В аналогічному стилі зведено й собор лубенського Мгарського монастиря (1684–1692), а також Хрестовоздвиженського монастирського собору у Полтаві (1689–1709), церкви київського Братського монастиря (1693) та Миколаївський собор (1696).

Найбільш поширеною формою малярства в цей час залишалося церковне монументальне малярство. Найбільшого розвитку воно набуло в Києві, Чернігові та деяких інших культурних центрах Лівобережжя. До числа найбільш помітних його зразків належала малярська декорація Успенського собору Києво-Печерської лаври, виконана після пожежі 1718 р., а також розписи лаврської Троїцької надбрамної церкви. Поза межами Києва найвідомішими зразками були первісне оздоблення Троїцького собору в Чернігові та Троїцького собору Густинського монастиря, а також Спасо-Преображенського собору в Ізюмі та ряд медальйонів у козелецькій церкві Різдва Богородиці.

Надзвичайно поважне місце в мистецькому житті барокової України відігравала графіка, яка була представлена насамперед книжковою ілюстрацією. У технічному плані до кінця ХVІІ ст. розвивалася переважно гравюра на дереві (дереворити), надалі домінуючі позиції посіло гравірування на металі, переважно мідерити. Найбільш відомим з-поміж граверів середини ХVІІ ст. був майстер Ілля, творчий шлях якого розпочався наприкінці 30-х рр.. у Львові, а у 50-х рр. розквітнув у Києві.

Неоціненний внесок у становлення та розквіт київської гравюри на металі вніс учень О.Тарасевича Іван (Інокентій) Щирський. Йому належить авторство ілюстрацій для панегірика Лазарю Барановичу "Благодать і істина" (1683), теза Прокопія Колачинського (1698) із усім відомим зображенням Києво-Могилянської академії та її студентів, панегірик Іванові Обидовському (1698), цілий ряд портретних зображень.