4. Суспільно-політичне і економічне життя східнослов’янських племен доби перших державних утворень і Київської Русі (4-пер.Пол.13 ст.)

Після розпаду держави гунів і смерті Аттіли (453р.) анти зайняли значну територію в Північному Причорномор'ї. Прокопій Кесарійський зазначає, що в першій половині VІ ст. вони населяли територію від Дунаю (Істри) до Меотіди (Азовського моря). Разом із спорідненими склавинами вони займали величезні простори від Грону та верхньої Одри на заході до Сейму - на сході.

Основою економіки антських племен було орне землеробство. Соціальна диференціація антського суспільства зумовила зародження державної структури, на чолі якої стояли зверхники – царі. Народні збори (віче) вирішували найважливіші громадські справи. Найактуальнішим для них була оборона. Для захисту вони утворювали військо, будували земляні вали, чинили інші військові дії. Антське суспільство можна характеризувати як військово-демократичне, яке відродилося після занепаду Скіфської держави.

Антський союз племен проіснував до 600-х рр. На його основі утворилося ряд нових союзів племен (княжінь): дуліби, білі хорвати, поляни, древляни, сіверяни, тиверці та ін. Основою цих племінних союзів була сільська община, яка складалася з одного або декількох селищ (поселень).

У VII - IХ ст. в суспільстві давніх слов'ян відбулися глибокі економічні і соціальні зміни. Вожді племен і старійшини родових общин поступово зосереджували владу в своїх руках. Протягом VIIІ - IХ ст. у Середньому Подніпров'ї сформувалося державне об'єднання Руська земля, в яку увійшли землі полян, древлян і сіверян. Державність у Руській землі було започатковано десь у VI ст. Цю державу очолив князь Кий на честь якого і було пізніше названо місто Київ.

Суспільний устрій Київської Русі в ІХ-Х століттях. У результаті об'єднання Олегом земель навколо Новгорода та Києва починає формуватися держава, яка отримала назву Русь.

Уся повнота влади була зосереджена в руках великого князя, який опирався на своє військове оточення-дружину. Поступово військова служба стала спад­ковою — молодий воїн посідав місце свого батька.

Князь зобов'язаний був забезпечувати свою військову дружину всім необхід­ним — одягати, озброювати, годувати. Це відбувалося за рахунок данини, яку платило місцеве населення..

Управляти державою князеві допомагали помічники, яких він вибирав з чис­ла своїх дружинників. З часом верхівка дружини — старші мужі утворили окре­му групу знаті, представники якої обіймали головні пости в державі і при дворі князя. Воєвода командував князівською дружиною, посадники управляли землями, що входили до складу держави, збирали й доставляли князеві данину.

До панівної верстви можна віднести і представни­ків родоплемінної знаті — племінних вождів. З часом разом з верхівкою княжої дружини вони сформували еліту тогочасного суспільства, яка отримала назву бо­яри. Усі вони перебували в прямій залежності від кня­зя і жили за рахунок плати з княжої казни.

В основі феодальної суспільної піраміди були віль­ні селяни-общинники. Вони становили основну масу населення. Існували й раби. їх було небагато і жили вони при дворах князів та бояр. Як правило, це були військовополонені.

Основну масу населення Київської Русі становили вільні селяни.

Основним заняттям сільського населення було орне землеробство. Скотарство розвивалося на основі землеробства, що постачало корми худобі. Серед промислів було розвинуте мисливство і рибальство. Значного розвитку набули ремесла (металургія, ковальська справа).

Суспільний устрій Київської Русі в XI-XIII ст.. За часів правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого сформувалася остаточно державна (інакше кажучи, політична) система Київської Русі.

За своїм політичним устроєм Київська Русь була ранньофеодальною багато­національною імперією, подібно до імперії Карла Великого на Заході чи Хозар­ського каганату на Сході. Її населяли понад двадцять племен і народностей: угро- фіни і балти на півночі, слов'яни — у центрі, тюркомовні племена — на півдні.

За формою правління Київська Русь була монархією. На чолі держави стояв один правитель — Великий князь київський з династії Рюриковичів. (Цікаві відомості про князів див. у додатках на с. 259). Він зосередив у своїх руках зако­нодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Великий князь зберігав за собою і фун­кції воєначальника. Решта князів, що правили окремими землями, корилися і визнавали владу Великого князя київського(васалітет). Опорою князівської влади було постійне військо - дружина. З часом роль дружинників як помічників і дорадників великого князя зменшується. Зростає вплив великих бояр, що складають найближче оточення князя. Боярська рада перебрала на себе функції давньослов'янської ради старійшин. Зберігаються народні збори — віча, які вирішували важливі громадські справи. З посиленням влади князя роль віча зменшується.

Населення Київської Русі поділялося на окремі верстви: князі, бояри духовенство, купці, ремісники, селяни-смерди(платили феодалові данину), рядовичі (феодально залежні працювали за дого­вором (рядом)), та закуп(працювали за грошову позику (купу)). Рабів у Київській Русі назива­ли холопами або челяддю.

Суспільство Київської Русі було феодальним, економічні відносини якого ба­зувалися на наявності земельних володінь та фіксованих доходів з них (грошових чи натуральних). Земля за доби феодалізму була найбільшою цінністю. Вона на­лежала київському князю, який роздавав її у володіння своїм синам, родичам, бо­ярам і дружинникам. Землеволодіння на Русі було двох різновидів — умовне (помістя) і безумовне (вотчина). У ранній період історії Київської Русі й пізніше — за часів правління Володимира і Ярослава — вотчинами (земельними володіннями, що передавалися в спадок) володіли лише великі князі. Решта феодальної верхівки (бояри та дружинники) користувалися помістями, якими князь винагороджував за службу (військову, придворну, судочинну, управлін­ську) і міг забрати в будь-який момент. Протягом Х-ХІІІ ст. основним джерелом доходів князів і феодалів була земельна рента-податок. Селяни змушені були сплачувати ренту натурою (продуктами), або грошима. Величина податків була значною. З X ст. відома така повинність як повоз — постачання коней і різного тран­спорту для потреб князя його дружини. Смерди несли військову повинність — були учасниками народного ополчення.