42. Батуринський переворот 1672 року.

Поширивши свою владу на всю Лівобережну Україну, гетьман Д.Многогрішний намагався суттєво зміцнити свої позиції та приборкати старшинське свавілля й прояви отаманства. Многогрішний своїми діями налаштовував проти себе впливову козацьку старшину та не зумів здобути підтримку широкого козацького загалу, що мало для нього трагічні наслідки. Як правило, гетьман самочинно роздавав старшинські уряди, без санкції військового суду карав винних козаків і старшин, провадив переговори з правобережними гетьманами та російськими посланцями.

Ведучи боротьбу зі старшинським самовладдям, гетьман не приховував й свого невдоволення і політикою царського уряду, котрий, готуючись до війни з Османською імперією, йшов на поступки Речі Посполитій, нерідко за рахунок українських інтересів. Так, Многогрішному вдалося поширити свою владу на землі Великого князівства Литовського, на річці Сож, але Москва вимагала вивести українські війська з-під Гомеля, аби не провокувати загострення стосунків з Варшавою. Гетьман відкрито висловлював своє невдоволення з приводу намірів царського оточення віддати Київ під владу польського короля, що було передбачено Андрусівською угодою 1667 р.

За таких умов з 1671 р. розпочалося зближення Многогрішного з Дорошенком, що мало забезпечити умови для об’єднання зусиль гетьманатів по організації відсічі зовнішнім ворогам. Посольському приказі в Москві стало відомо про плани укладення договору між правобережним і лівобережним гетьманами.

Це неабияк насторожило московське керівництво і його представники в Україні почали шукати лівобережному гетьману заміну та гуртувати промосковськи налаштованих старшин. Довідавшись про активізації діяльності старшин, які виступали за подальше зближення з Москвою, Многогрішний усунув від влади ряд впливових козацьких лідерів, призначивши на їх місце своїх родичів і довірених осіб.

Зокрема, другою по значимості після гетьмана особою стає його брат Василь Многогрішний, котрий був не лише чернігівським полковником, а й наказним гетьманом і його кандидатуру Дем’ян Гнатович розглядав як свого правонаступника. Це ще більше налаштовує проти нього старшинську опозицію і в її середовищі виникає антигетьманська змова. На чолі змовників стояли генеральний обозний Петро Забіла, генеральний писар Карпо Мокрієвич, генеральний суддя Іван Домонтович та позбавлений гетьманом полковництва Дмитрашка Райча.

Змовники тісно співпрацювали з царським резидентом в гетьманській столиці Батурині Г.Неєловим та командиром царської залоги стрілецьким напівголовою А.Танєєвим. Саме під час таємної наради змовників з російськими представниками, що відбулася в ніч з 7 на 8 березня 1672 р., було вироблено план усунення Многогрішного від влади. Він був реалізований в ніч на 13 березня, коли змовники непомітно оточили гетьманський двір і після короткоплинної сутички, в якій гетьмана було поранено з мушкета, Многогрішного було забито в кайдани та відправлено до Москви. Туди ж було доставлено заарештованого в Києві гетьманового брата Василя, котрий безуспішно намагався порятуватися за допомогою вищого українського православного духовенства Й.Галятовського, В.Ясинського, а також братії й ігуменів Микільського та Максаківського монастирів.

14 квітня в Москві розпочалися допити Демка та Василя Многогрішних, в ході яких застосовувалися й звичні для тогочасної московської практики засоби — тортури. Слідство не виявило жодних нових ознак злочину українського гетьмана. Більш плідними були зусилля українських старшин, які подали на свого колишнього зверхника довгий перелік нібито вчинених ним злочинів. На їх основі й було винесено Дем’яну та Василю Многогрішному смертні вироки, що в останню мить перед стратою були замінені на довічне заслання до Сибіру. Разом з ексгетьманом на заслання пішли також його сини Петро та Іван, дружина Настя, дочка Олена і, навіть, племінник Михайло. Після багаторічного перебування Д.Многогрішного в ув’язненні в Іркутському та Селенгінському острогах у 1688 р. він був виведений на поселення. Військові таланти та особиста відвага екс-гетьмана сприяли тому, що він разом з сином Петром був записаний в "діти боярські", ніс військову службу при Селенгінському острозі і навіть фактично став його воєводою. Виявлена ж відвага Петра Многогрішного при відбитті набігів монгольських племен на місцеві бурятські народи навіть зробила його персонажем старовинної бурятської народної пісні.