33. Гадяцький трактат

Гадяцький трактат. Складна політична ситуація в Україні, постійна загроза агресії з боку Московської держави, і підтримка нею анти-гетьманської опозиції змусили Івана Виговського за згодою старшинської верхівки схилитися до союзу з Річчю Посполитою. Іван Виговський розірвав українсько-московський договір і почав переговори з Польщею.

На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю. Немирич, якого вважають автором Гадяцького договору, і 77. Тетеря, а польську — К. Беньовський та К. Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували.

У вересні 1658 року був підписаний Гадяцький трактат про унію України з Польщею та Литвою.

Цей договір складався з чотирьох розділів. Він передбачав перетворення Речі Посполитої на федерацію трьох самостійних держав — Литви, Польщі та України (Н. Полонська-Василенко зазначає, що до цього договору могла приєднатися й Москва).

За умовами Гадяцького трактату:

• Україна одержувала назву «Велике князівство Руське» і входила до складу Речі Посполитої не як провінція, а як окрема держава;

• до складу Великого князівства Руського входили Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства;

• спільного короля мали обирати на загальному сеймі;

• законодавча влада мала належати Національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства;

• виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем;

• вибір кандидатів на посаду гетьмана мали здійснювати спільно такі стани українського суспільства — козацтво, шляхта й духовенство;

• у Великому князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія, запроваджувався вищий судовий трибунал;

• усе справочинство мало вестися українською мовою;

• князівство Руське залишало за собою свою скарбницю, податкову систему, гроші. У Києві або в іншому місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети;

• українська армія мала складатися з 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. найманців;

• гетьман очолював збройні сили України;

• польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які перебували на її території, переходили під командування гетьмана;

• гарантувалися права та привілеї козаків, які звільнялися від податків і мита по всій державі;

• за поданням гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали приймати до шляхетського стану;

• православні вірні зрівнювалися у правах з католиками;

• греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватися на нові території;

• у спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право засідати київському православному митрополитові та п'ятьом православним єпископам;

• Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет. Другу академію або університет мали заснувати в іншому місті України. Планувалося відкрити гімназії, колегії та друкарні, «скільки буде потрібно» (За «Довідником з історії України»).

Союз із Польщею, незадоволення частини козацтва зовнішньою політикою гетьмана та інтриги деяких старшин на чолі з Я. Сомком призвели до усунення І. Виговського від влади. На козацькійраді за підтримки промосковськи налаштованої частини старшини Ю. Хмельницький був знову обраний гетьманом. Згодом з'ясувалося, що на раді не було більшості.