30. Підготовка українсько-шведсько-угорського союзу в 1656 – 1657 рр.

ЗМІНА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Віленське московсько-польське перемир'я в гетьманській столиці було сприйняте як брутальне порушення договору 1654 р., власне, як зрада з боку царя. Гетьман вирішив шукати нових союзників проти Польщі.

Реальними претендентами були Трансильванія і Швеція.

Відносини з Трансильванією Хмельницький встановив ще 1648 р. Щоправда, вони були нерівними: то союзницькими, то напруженими, як це сталося після невдалого походу Тимоша Хмельницького у Молдавію восени 1653 р.

8 жовтня 1656 р. між Військом Запорозьким і Трансильванією було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої.

Трансильванський князь Юрій (Дєрдь) ІІ Ракоці обіцяв допомогти Хмельницькому відвоювати Галичину і частину Білорусі, визнав за гетьманом титул князя та підтримав його намір передати цей титул синові Юрію.

Дипломатичні зносини зі Швецією Богдан Хмельницький розпочав 1652 року і підтримував надалі. Вже у вересні 1655 р., коли спалахнула польсько-шведська війна, Хмельницький пропонував шведському королю Карлу-Густаву союз проти Польщі з умовою, що всі руські (українські) землі Речі Посполитої буде віддано Україні.

У 1656 р. зносини України зі Швецією стали регулярними, але шведи не хотіли віддавати українські землі, що були під Польщею, бо самі на них претендували.

У січні 1657 р. шведські посли привезли проект союзницького договору, але з визнанням держави тільки на козацькій території (Наддніпрянщині). Хмельницький від договору відмовився.

У червні до Чигирина знову прибуло шведське посольство. Воно повідомило, що король Карл-Густав погоджується віддати гетьману українські землі, що перебувають під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ, собі ж залишає землі Польщі.

У грудні 1656 р. Юрій (Дєрдь) ІІ Ракоці підписав зі шведським королем трактат "вічного союзу". Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансильванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка, не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансильванців.

31. Постать ю.Немирича

Спадщина Богдана була в руках ще однієї, не менш колоритної особистості першого покоління гетьманської старшини — Юрія Немирича. На відміну від більшості представників козацької еліти епохи Хмельниччини, Немирич походив із старовинного магнатського роду, одного з найбагатших у Речі Посполитій. На початку XVII ст. родина Немиричів навернулася на протестантизм. В умовах постійної боротьби з католиками за сфери впливу заможні протестантські родини прагнули дати своїм дітям найкращу на той час освіту. Розпочавши навчання в социніанській академії в Ракові (Польща), молодий Немирич поповнив багаж знань в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа та Парижа. Навчаючись у Сорбонні, він захистив і опублікував дисертацію магістра права, присвячену порівнянню політичних і юридичних систем Речі Посполитої та Московської держави. Перу Немирича належать також кілька теологічних трактатів, зокрема надрукований у Парижі «Опис і виклад духовного арсеналу християн». Ця людина по праву може бути названа першим українським гуманістом, попередником великого Сковороди.

Закінчивши «свої університети», молодий і амбітний магнат повернувся на батьківщину і відразу ж очолив протестантську шляхту Київщини. Козацьку революцію, як і більшість представників магнатерії, він сприйняв насторожено, проте гучні перемоги повстанців змусили Немирича, як і Адама Киселя — лідера православної антикозацької «партії», шукати компромісу з цією новою політичною силою. Певне, усвідомлюючи, що сонце Речі Посполитої двох народів хилиться до заходу, 1657 р. Юрій Немирич зробив безпрецедентний в очах сучасників крок — він переїхав до Чигирина під протекцію Хмельницького і прийняв «руську» віру — православ’я, релігію своїх предків. Знатність і багатство гарантували йому блискучу кар’єру в гетьманській старшині. Немирич відразу ж дістав чин полковника, а після смерті Хмельницького, завдяки своїй фундаментальній освіченості, став генеральним писарем — правою рукою Івана Виговського. Часи Виговського і Немирича були зенітом утвердження Гетьманщини, піком її бойової та політичної слави.