23. Постать м. Кричевського в історії України.

Сталося так, що на початку Визвольної війни доля тісно пов'язала майбутнього гетьмана Б. Хмельницького саме з цим полковником - Михайлом Станіславом Кричевським (р.н. невід. - помер 1649). Повернувшись улітку 1647 року з Варшави після аудієнції в короля Владислава IV, Б. Хмельницький сподівався, що місцева чигиринська шляхта дасть йому, нарешті, спокій. Проте опозиція короля вже втямила, що він становить небезпеку і для неї, і для всієї Польщі, тож, як випливає з літопису Величка, за наказом самого коронного гетьмана М. Потоцького, його заарештували і мали стратити як зрадника. Існує думка, що Потоцький уже навіть визначив спосіб страти - шибениця.

На щастя, у в'язниці Хмельницький перебував під наглядом свого давнього приятеля - Михайла Кричевського (варту несли козаки Чигиринського полку), дружбу з яким випробовували різні пригоди. І він, Кричевський, сам смертельно ризикуючи, допоміг майбутньому гетьманові утекти з в'язниці буквально за кілька годин до страти.

Потоцький страшенно розгнівався. Якимось побитом Кричевський відвів од себе підозру й урятував життя. Одначе не подався на Січ разом із Хмельницьким. Навпаки, бачимо його на чолі полку, що рухається човнами до Кам'яного Затону в складі війська наказного гетьмана Барабаша. Війська, яке, на задум польського командування, мало рознести повстанські загони Хмельницького на друзки. Як відомо, Хмельницькому та його полковникам пощастило без бою переманити переважну більшість реєстровиків на свій бік. І знову ж таки, важливу послугу зробив тут полковник Кричевський: першим зі своїми козаками став на бік повстанців. І подав приклад іншим.

Далі Кричевський бере участь в усіх основних битвах народно-визвольної армії. Його Чигиринський полк, по суті, стає полком особистої гвардії гетьмана, демонструючи зразки героїзму під Жовтими Водами, Корсунем та в багатьох інших місцях.

Навесні 1649 року Україна опинилася перед загрозою ще однієї інтервенції, цього разу з боку Литви. Стало відомо, що там, та ще в Білій Русі, формується велике військо під командою литовського гетьмана Януша Радзивілла. Щоб прикрити кордони держави та зупинити просування литовських військ, на північ України відряджено окремий корпус на чолі з наказним гетьманом Михайлом Кричевським.

Кричевський з Радзивіллом зійшлися поблизу білоруського міста Лоєва. Тут корпус Кричевського, що значно поступався в чисельності та озброєнні військам Радзивілла, опинивсь у кільці. Добре укріпивши свій табір, козаки мужньо відбивали атаку за атакою. Сподівалися , що з півдня на допомогу прийдуть загони полковників Гаркуші та Пободайла, які досі тримали фронт у межиріччі Дніпра й Сожа. Та несподівано на ці загони ударила з тилу польсько-литовська кавалерія, що прибула на підкріплення литовської армії. І замість того, щоб просуватися на з'єднання з військом Кричевського, козаки мусили самі обгородитися табором. Цілу ніч вони тримали оборону, а на ранок - з неабиякими втратами - все ж таки вирвалися. Та допомогти Кричевському вже не могли: значну частину корпусу Пободайла розстріляла артилерія литовців на переправі через Дніпро.

У битві під Лоєвом корпус Кричевського зазнав великих втрат. У бою загинув і сам наказний гетьман Михайло Кричевський. Втім, ґрунтуючись на польських джерелах, П'єр Шевальє в своїй "Історії війни козаків проти Польщі", стверджує, що помер він уже в литовському полоні. "Дізнавшись наступної ночі, - описує він останній бій, - через своїх розвідників, що Радзівілл готує на ранок новий наступ, Кричевський відступив похапцем, покинувши в обозі найбільші тягарі; він сам, поранений кілька разів, залишений на дорозі, потрапив до рук литовців і помер невдовзі після цього в їхньому таборі". Але головне завдання гетьмана козаки виконали. Радзивілл здобув свою перемогу ціною таких втрат, що про дальший похід в Україну, на допомогу польським військам, уже не могло бути й мови. Литовський гетьман скерував свою поріділу армію назад у Литв