14. Постать Петра Сагайдачного в історії України

Людина нестримної, кипучої енергії, патріот своєї землі, він пішов на Запорозьку Січ. Освічений, талановитий і хоробрий Сагайдачний незабаром зайняв помітне місце серед козацької старшини. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. Розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. З 1600 року він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616 року неприступної турецької фортеці в Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених.

Сагайдачний і угодовська старшина, сподіваючись заслужити у польсько-шляхетського уряду розширення в першу чергу власних прав та прав заможного козацтва, завербувавши частину козаків, узяли участь у поході польського королевича Владислава 1618 року на Москву. С., вирятував звідти королевича, запрошеного частиною московського боярства в часи Смути на російський престол, на якому йому не вдалося утвердитися. Після цього походу втратив довіру низового козацтва і був скинутий з гетьманства, але його заслуги не залишилися непоміченими в Польщі і Сагайдачний очолив реєстрових козаків.

У 1621 році Сагайдачному випала нагода знову зявитися на політичній арені. 15-17.VI.1621 р. в Сухій Діброві (урочище між Білою Церквою і Ржищевом) відбулася загальна рада реєстрового і нереєстрового козацтва, на якій вони прийняли пропозицію польського сейму взяти участь у війні проти турків. Рада доручила гетьману нереєстрового козацтва Неродичу Бородавці командування 40-тисячним козацьким військом. Після ради козацьке військо вирушило в похід на Молдавію.

Скориставшись важким становищем козацької армії спровокованої польською стороною Сагайдачний солодкими обіцянками переманув на свій бік козацьку старшину і скинув Неродича Бородавку з гетьманства зайнявши натомість його місце. Свого опонента Сагайдачний негайно скарав на смерть.

Поборовши ворогів внутрішніх Сагайдачний та очолюване ним 40-тисячне козацьке військо, спільно із польською армією, відіграло вирішальну роль у розгромі 1621 р. під Хотином турецької армії, що загрожувала ряду країн Європи. Заснована 1617 р. «Ліга християнської міліції», яка мала на меті вигнати турків з Європи, покладала великі надії на С. і українських козаків, що вступили до неї.

1618 р. українське козацтво взяло участь у черговій польсько-російській війні. Навесні коронне військо Речі Посполитої на чолі з королевичем Владиславом підійшло до м. Вязьма і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Проте ані вояків, ані грошей не надійшло, тож і більшість жовнірів залишила табір. Аби врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького.

Після переговорів українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки за донесеннями козацької розвідки більшість російських військ було націлено на смоленський напрям, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, натомість обравши шлях від Путивля прямо на Москву. Задля збереження таємниці гетьман не повідомив польську сторону про свій план. Крім того, було проведено операцію з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону (в травні 1618 р. в районі Калуги діяв 4-тисячний козацький загін).

У середині червня Сагайдачний закінчив збирати 20-тисячне військо і розпочав похід

У вересні 1618 року, українські і польські війська під проводом гетьманів П. Сагайдачного і Я. Ходкевича обложили Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими ворітьми Земляного валу і готувалося до штурму. Однак штурм Арбатських ворот 1 жовтня (на свято Покрови) 1618 року був вкрай невдалим, бо польська шляхта не збиралась битися насмерть, до того ж двоє найманців — французських інженерів — перебігли через несплату жалування на сторону росіян і передали їм плани атакуючих.

Переговори велися в селі Деуліні недалеко від Троїце-Сергіївої лаври. 1 грудня 1618 року було підписано так зване Деулінське перемир’я. Владислав відмовився від своїх прав на московський престол. За цю відмову Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст.

З усім військом Запорізьким С. вступив до Київського (Богоявленського) братства, що виступало проти колонізаторської політики шляхетської Польщі. І хоча нова культурна інституція була створена без дозволу короля, братство не відважувалися заборонити чи скасувати, бо побоювалися козацтва. За активної участі С. на Русі-Україні 1620 р., всупереч політиці польсько-шляхетського уряду і католицької та уніатської церков, було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Брестської церковної унії 1596 р. Таким чином, С. зробив безпрецедентний для свого часу крок — поставив зброю на охорону освіти рідної країни і її культури .

С. помер від тяжкої рани від отруєної стріл, яку дістав у битві під Хотином (1621 р.) і похований у Києво-Братському монастирі. Перед смертю С. заповів своє майно на освітні, благодійні і релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі.