Е Власники к о н о м і ч н а т а б л и ц я.

Виробничий клас

Безплідний клас

• король

• землевласники

• церква

• чиновники

• слуги

• робітники промисловості

• ремісники

• підприємці

• купці

-селяни

-фермери

с/г робітники

Виробляють чистий продукт

Не створюють чистий продукт, а виробляють рівно стільки, скільки і споживають

Одержують чистий продукт

4 Млрд. Продовольчих продуктів, 1 млрд. Сировини

2 Млрд грошей 2 млрд. Промислових товарів

Купівля продуктів Купівля промислових товарів

1 млрд. 1 млрд.

Купівля продуктів 1 млрд

Купівля промислових товарів 1 млрд

Купівля сировини 1 млрд.

Продукти 1 млрд.

Сировина 1 млрд.

Продукти 1 млрд.

Промтовари 1 млрд.

Продукти 2 млрд.

Промтовари 1 млрд.

Гроші 2 мрд.

Виплата ренти

2 млрд.

Рис.1. Схема економічної таблиці Ф.Кене.

Отже, у «Економічній таблиці» Кэнэ здійснив спробу показати основні шляхи реалізації суспільного продукту, об'єднавши численні акти обміну в масовий рух грошей і товарів. Це привело до відкриття того положення, що процес відтворення і реалізації може проходити безперебійно тільки в тому випадку, коли дотримуються визначені пропорції розвитку народного господарства.

Анн Робер Жак Тюрго

(1727 – 1781)

Міністр фінансів Франції при Людовику ХVІ, філософ, філолог, географ і економіст.

“Роздуми про створення і розподіл багатств” (1766).

Методологія. Метод, який застосовує Тюрго у своїх дослідженнях, можна визначити як дедукцію. Вчений у своїх роздумах йде від абстрактного до конкретного, від простого до складного, від загального до часткового, спираючись на вихідну тезу, згідно з якою лише у землеробстві створюється багатство. Своє дослідження Тюрго починає з опису економічних процесів у землеробстві, зосереджуючи основну увагу розподілу землі між членами суспільства, і намагається відразу ж знайти в них елементарні, найпростіші моменти з яких в подальшому розвивається вся теоретична система.

Теорія вартості. У поглядах на цінність Тюрго відмовляється від трудової теорії вартості і закладає основи теорії корисності. Він виділяє суб’єктивну і об’єктивну сторони цінності блага. Під суб’єктивною цінністю він розумів оцінку блага його власником. Об’єктивна ж цінність встановлюється на ринку в залежності від ряду причин, головними з яких є попит і пропозиція. Що стосується одиниці виміру цінності, то автор наголошує, що “ цінність кожної з обмінюваних речей не має іншого вимірювача, крім потреб, бажань і грошових засобів сторін, які домовляються”. ²²

У результаті обмінних операцій між виробником і споживачем встановлюється пропорція обміну шляхом порівняння обопільної потреби товаровласників у продуктах.. При здійсненні обміну одна цінність віддається за рівну цінність. Мінове ж співвідношення виявляється безпосередньо у процесі торгу через співставлення інтенсивності потреб обох учасників торгу. Чим сильніше людина бажає чогось, тим інтенсивніше його потреба в цій речі. Коли подібне співвідношення встановилося, то воно виражає рівновагу або рівність інтенсивності обох потреб. Дані суб’єктивні оцінки споживачів під впливом конкуренції перетворюються у ринкові ціни, що сприймаються і покупцями і споживачами продукції.

Виводячи обмін товарів із взаємної потреби, Тюрго розглядає гроші у якості звичайного товару і стверджує, що всякий товар характеризується якостями монети, оскільки за її допомогою вимірюється цінність інших товарів.

Теорія доходів. У якості доходівТюрго розглядає чистий продукт і заробітну плату, визначаючи їх аналогічно Ф.Кене. Однак, причиною появи найманої праці вважає відокремлення працівника від засобів виробництва. Мислитель відзначає, що поступово всі землі стають надбанням власників і продукти, як результат землеробства, починають поділятися між власником і хліборобом; з'являється чистий доход, який привласнює власник, а хлібороб починає одержувати мінімум життєвих засобів у формі заробітної плати. Мінімум засобів існування, до якого тяжіє заробітна плата, стає законом, що регулює обмін між робітником і власником засобів виробництва.

Крім заробітної плати Тюрго вперше у якості самостійного доходу виділяє прибуток, який отримує підприємець-капіталіст. Фактично прибуток Тюрго розглядає у двох формах – позичкового відсотку і підприємницького доходу. Необхідність доходу позичкового капіталіста у вигляді проценту мислитель пояснює тим, що банкір на свої гроші завжди може придбати землю і стати одержувачем ренти. Причому гроші, які віддаються у позику, повинні принести більшу суму, ніж доход від земель, тому що існує ризик неповернення цих грошей позичальником. Одночасно Тюрго стверджував, що гроші, витрачені на купівлю фабрики або ферми, повинні дати більший доход, чим гроші, віддані у позику, оскільки підприємець повинний отримати прибуток як винагороду за свої турботи, свої таланти, свій ризик.

Подібні висновки виникають у вченого і при поясненні складових вартості продукту, який створюється капіталом. Тюрго вважає, що у вартості відшкодовуються безпосередньо витрати капіталу, у тому числі і заробітна плата. Інша ж його частина складається з :

1. Прибутку, рівного доходу у вигляді проценту, який підприємець одержує як власник грошей;

2. Прибутку за “працю, ризик і мистецтво” підприємця;

3. Земельної ренти для підприємців, що діють у землеробстві.

Однак у наступних міркуваннях Тюрго відходить від даної точки зору і зосереджується на суто фізіократичній доктрині про створення чистого продукту у сільському господарстві. Він стверджує, що рента є основною формою доходу, тому що єдиною продуктивною формою праці є праця в сільському господарстві, всі ж інші форми доходу є похідними від неї, частинами “чистого продукту”.

Теорія капіталу. Дослідження капіталу Тюрго пов’язує з проблемою розподілу доходів і визначає його як “накопичену цінність”, намагаючись виявити фактори зростання останньої. У результаті детального аналізу різних форм доходів, що мають місце в реальній дійсності, вчений приходить до висновку, що самозростання капіталу створюють:

а) купівля землі і отримання ренти;

б) купівля промислового підприємства і отримання прибутку;

в) організація крупного сільськогосподарського виробництва і отримання фермерського прибутку;

г) ведення торгівлі і отримання торгового прибутку за рахунок обрахування покупців;

д) здійснення кредитних операцій і отримання позичкового відсотку.

Теорія відтворення. Удосконалює модель відтворення Ф.Кене виділенням в середині виробничого класу двох груп – підприємців, що надають аванси, та робітників, що отримують заробітну плату, а також розділенням безплідного класу на дві підгрупи – підприємців-мануфактуристів, як власників підприємств, що дають роботу, та простих ремісників - одержувачів заробітної плати. Така модель вже була ближчою до дійсності, так як включала в себе елементи розподілу на класи з погляду на їх відношення до засобів виробництва.