Поль Ба­ран

Про­фе­сор еко­но­мі­ки Сте­н­ф­р­рт­сь­ко­го уні­вер­си­те­ту, член ре­д­ко­ле­гії лі­во­ра­ди­ка­ль­но­го жур­на­лу “Monthly Reviev”

Ос­но­в­ні тво­ри – “По­лі­те­ко­но­мія зро­с­тан­ня” (1956), “Мо­но­по­л­лі­с­ти­ч­ний ка­пі­тал” (1966) – у спів­ав­то­р­с­т­ві з П.Су­і­зі.

Ме­то­до­ло­гі­я. П. Ба­ран вва­жає се­бе по­слі­до­в­ни­ком ма­р­к­си­ст­сь­кої ме­то­до­ло­гії ана­лі­зу, про що і пи­ше у пе­ред­мо­ві до сво­єї ос­но­в­ної пра­ці “По­лі­те­ко­но­мія зро­с­тан­ня”: “Я на­ма­га­в­ся на­пи­са­ти ма­р­к­си­ст­сь­ку кни­гу­…­Я­к­що де­які із по­ло­жень ав­то­ра і те­р­мі­нів, що за­сто­со­ву­ють­ся, від­рі­з­ня­ють­ся від то­го, що ста­ло за­га­ль­но­прий­ня­тим в ма­р­к­си­ст­сь­кій лі­те­ра­ту­рі, то це не озна­чає, що ав­тор на­ма­га­в­ся за­про­по­ну­ва­ти ре­ві­зію ма­р­к­си­ст­сь­ко­го вчен­ня. На­впа­ки, я на­ма­га­в­ся за­сто­су­ва­ти ма­р­к­си­ст­сь­кий ана­ліз су­час­но­го ка­пі­та­лі­з­му як до ім­пе­рі­а­лі­с­ти­ч­них, так і сла­бо­роз­ви­не­них кра­їн і про­де­мо­н­с­т­ру­ва­ти ще раз, що ма­р­к­си­ст­сь­кий ме­тод ко­ри­с­ний, більш то­го, жит­тє­во не­об­хід­ний при лю­бо­му ви­вчен­ні ка­пі­та­лі­с­ти­ч­ної дій­с­но­с­ті”.⁴³ Ме­то­до­ло­гі­ч­на ба­за тра­ди­цій­но­го ма­р­к­си­з­му до­по­в­ню­єть­ся вче­ним но­ви­ми ме­то­да­ми ма­к­ро­еко­но­мі­ч­но­го ана­лі­зу, ста­ти­кою і ди­на­мі­кою, типовими мікроекономічними підходами дослідження ринкових структур.

У су­час­ній еко­но­мі­ч­ній на­у­ці П.Ба­ран ви­ді­ляє три ос­но­в­ні на­пря­м­ки і вва­жає їх “трьо­ма го­ло­вни­ми те­ма­ми на­шої епо­хи”: тя­ж­ке по­ло­жен­ня сла­бо­роз­ви­не­них кра­їн під бо­ком у “ві­ль­но­го сві­ту”; змі­ни у си­с­те­мі мо­но­по­лі­с­ти­ч­но­го ка­пі­та­лі­з­му на ета­пі йо­го за­не­па­ду; пе­р­с­пе­к­ти­ви роз­ви­т­ку со­ці­а­лі­с­ти­ч­них су­с­пільств, що ви­ни­ка­ють у Єв­ро­пі і Азі­ї .⁴⁴ Лейт­мо­ти­вом всіх на­у­ко­вих праць П.Ба­ра­на бу­ло до­ве­ден­ня не­ми­ну­чо­с­ті ре­во­лю­цій­ної за­мі­ни “і­ра­ці­о­на­ль­но­го” мо­но­по­лі­з­му еко­но­мі­ч­но най­більш ра­ці­о­на­ль­ним су­с­пі­ль­с­т­вом – со­ці­а­лі­з­мом. Остан­ній, за ду­м­кою ав­то­ра, за­сно­ву­єть­ся на су­с­пі­ль­ній вла­с­но­с­ті, пла­но­мі­р­но­му управ­лін­ні і рі­в­но­мі­р­но­му роз­по­ді­лі. За­вдя­ки цьо­му со­ці­а­лізм мо­же шви­д­ко при­ско­рю­ва­ти роз­ви­ток про­ду­к­ти­в­них сил в ін­те­ре­сах за­до­во­лен­ня спо­ча­т­ку ма­те­рі­а­ль­них, а по­тім і ду­хо­в­них по­треб лю­ди­ни (упри­тул до по­тре­би у сво­бо­ді і тво­р­чій пра­ці). Та­ка іде­а­ль­на мо­дель су­с­пі­ль­с­т­ва по­рі­в­ню­ва­лась П.Ба­ра­ном з ре­а­ль­но іс­ну­ю­чи­ми еко­но­мі­ч­ни­ми си­с­те­ма­ми і на ос­но­ві цьо­го фо­р­му­ва­лись ос­но­в­ні те­о­ре­ти­ч­ні по­ло­жен­ня ав­то­ра, що вка­зує на йо­го при­хи­ль­ність ме­то­до­ло­гі­ч­ним за­са­дам тра­ди­цій­но­го по­зи­ти­ві­з­му.

Те­о­рія на­ко­пи­чен­ня. Про­цес на­ко­пи­чен­ня ка­пі­та­лу роз­гля­да­єть­ся П.Ба­ра­ном у ши­ро­ко­му со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­но­му ас­пе­к­ті, ви­яв­ля­ють­ся йо­го су­с­пі­ль­ні при­чи­ни і на­с­лід­ки як для ка­пі­та­лі­с­ти­ч­них, так і для сла­бо­роз­ви­не­них кра­їн. Та­ке до­слі­джен­ня ав­тор про­вів за до­по­мо­гою вве­ден­ня до еко­но­мі­ч­но­го обі­гу но­вих ка­те­го­рій і по­шу­ку їх від­по­ві­д­но­с­ті од­на од­ній.

Для ви­зна­чен­ня ма­те­рі­а­ль­них дже­рел роз­ши­ре­но­го від­тво­рен­ня за­сто­со­ву­ють­ся по­нят­тя “по­те­н­цій­ний еко­но­мі­ч­ний над­ли­шок” і “фа­к­ти­ч­ний еко­но­мі­ч­ний над­ли­шок”. Остан­ній ро­зу­мі­єть­ся ав­то­ром як рі­з­ни­ця між фа­к­ти­ч­ною по­то­ч­ною про­ду­к­ці­єю су­с­пі­ль­с­т­ва і йо­го фа­к­ти­ч­ним по­то­ч­ним спо­жи­ван­ням. “Фа­к­ти­ч­ний еко­но­мі­ч­ний над­ли­шок, та­ким чи­ном, іде­н­ти­ч­ний по­то­ч­но­му збе­ре­жен­ню або на­ко­пи­чен­ню і зна­хо­дить своє вті­лен­ня у рі­з­но­го ро­ду ак­ти­вах, що до­да­ють­ся до на­ці­о­на­ль­но­го ба­гат­с­т­ва на про­тя­зі пе­рі­оду, що роз­гля­да­єть­ся, а са­ме у ви­ро­б­ни­чо­му об­ла­д­нан­ні, в за­па­сах си­ро­ви­ни і го­то­вої про­ду­к­ції, в ак­ти­в­них са­ль­до при роз­ра­ху­н­ках з іно­зе­м­ни­ми дер­жа­ва­ми і зо­ло­то­му за­па­сі”.⁴⁵

По­те­н­цій­ний еко­но­мі­ч­ний над­ли­шок – це рі­з­ни­ця між про­ду­к­ці­єю, яка мо­же бу­ти ви­ро­б­ле­ною в да­них при­ро­д­них і тех­ні­ч­них умо­вах за до­по­мо­гою на­яв­них за­со­бів ви­ро­б­ни­ц­т­ва, і тим, що мо­же роз­гля­да­тись як не­об­хід­не спо­жи­ван­ня. Він ви­сту­пає у чо­ти­рьох фо­р­мах. Пе­р­ша – над­мі­р­не спо­жи­ван­ня су­с­пі­ль­с­т­ва (го­ло­вним чи­ном з бо­ку груп з най­бі­ль­ши­ми до­хо­да­ми). Дру­га – про­ду­к­ція, що втра­че­на су­с­пі­ль­с­т­вом вна­слі­док іс­ну­ван­ня невиробниче за­йня­тих ро­бі­т­ни­ків. Тре­тя – про­ду­к­ція, втра­че­на із за ір­ра­ці­о­на­ль­но­с­ті ор­га­ні­за­ції іс­ну­ю­чо­го ви­ро­б­ни­чо­го апа­ра­ту, що при­во­де до ма­р­но­трат­с­т­ва. І, нарешті, че­т­ве­р­та фо­р­ма – не­до­ви­ро­б­ле­на про­ду­к­ція за при­чи­ни без­ро­біт­тя, що ви­кли­ка­на ана­р­хі­єю ви­ро­б­ни­ц­т­ва і не­до­ста­чею су­ку­п­но­го по­пи­ту.

Без­по­се­ре­д­ньо еко­но­мі­ч­не зро­с­тан­ня ви­зна­ча­єть­ся вче­ним як збі­ль­шен­ня ви­ро­б­ни­ц­т­ва ма­те­рі­а­ль­них благ на ду­шу на­се­лен­ня на про­тя­зі пе­в­но­го про­мі­ж­ку ча­су. “Те­м­пи і на­пря­м­ки еко­но­мі­ч­но­го роз­ви­т­ку в якій-­не­будь кра­ї­ні за­ле­жать, - вва­жає ав­тор, - від фа­к­ти­ч­но­го еко­но­мі­ч­но­го над­ли­ш­ку і від спо­со­бу йо­го ви­ко­ри­с­тан­ня. В свою чер­гу ці фа­к­то­ри ви­зна­ча­ють­ся (і са­мі ви­зна­ча­ють) сту­пе­нем роз­ви­т­ку про­ду­к­ти­в­них сил, від­по­ві­д­ною стру­к­ту­рою су­с­пі­ль­но-­еко­но­мі­ч­них від­но­син і си­с­те­мою при­вла­с­нен­ня еко­но­мі­ч­но­го над­ли­ш­ку, яку ці від­но­си­ни при­пу­с­ка­ють”.⁴⁶ Як­що у су­с­пі­ль­с­т­ві іс­нує те­н­де­н­ція зро­с­та­ю­чо­го пе­ре­ви­щен­ня по­те­н­цій­но­го еко­но­мі­ч­но­го над­ли­ш­ку над фа­к­ти­ч­ним, то це го­во­рить про ірраціональність іс­ну­ю­чо­го еко­но­мі­ч­но­го уст­рою і не­об­хід­ність йо­го за­мі­ни більш ра­ці­о­на­ль­ним ла­дом. Із та­ких те­о­ре­ти­ч­них по­си­лань П.Ба­ран по­чи­нає фо­р­му­ва­ти свою кон­це­п­цію еко­но­мі­ч­но­го зро­с­тан­ня за мо­но­по­лі­с­ти­ч­ної ста­дії су­час­но­го ка­пі­та­лі­з­му.

Теорія стагнації монополістичного капіталізму. Де­та­ль­но про­ана­лі­зу­ва­в­ши ри­н­ко­ву по­ве­ді­н­ку мо­но­по­лі­с­ти­ч­них стру­к­тур як з по­зи­ції мі­к­ро­еко­но­мі­ч­но­го, так і ка­у­за­ль­но­го ана­лі­зу, П.Ба­ран при­хо­дить до ви­сно­в­ку, що за умов на­яв­но­с­ті у ви­ро­б­ни­ка ри­н­ко­вої вла­ди від­бу­ва­єть­ся за­ко­но­мі­р­ний про­цес пе­ре­ви­щен­ня мо­ж­ли­во­с­тей на­ко­пи­чен­ня над мо­ж­ли­во­с­тя­ми ін­ве­с­ту­ван­ня. Це від­бу­ва­єть­ся вна­слі­док то­го, що на мо­но­по­лі­с­ти­ч­ній ста­дії роз­ви­т­ку ка­пі­та­лі­з­му ме­ха­нізм ви­рі­в­ню­ван­ня но­р­ми при­бу­т­ку діє ли­ше у си­ль­но ско­ро­че­но­му кон­ку­ре­н­т­но­му се­к­то­рі еко­но­мі­ч­ної си­с­те­ми. Там но­р­ма при­бу­т­ку ни­зь­ка, і ма­са при­бу­т­ку, яка мо­же бу­ти ви­ко­ри­с­та­на для ка­пі­та­ло­вк­ла­день, від­но­с­но не­ве­ли­ка. У се­к­то­рі, де ді­ють мо­но­по­лії і олі­го­по­лії, на­впа­ки, но­р­ма при­бу­т­ку ви­со­ка і ма­са при­бу­т­ку, яка мо­же бу­ти ви­ко­ри­с­та­на для ка­пі­та­ло­вк­ла­день, до­ся­гає ве­ли­че­з­них роз­мі­рів. Од­нак, тут ви­ро­б­ни­ки вва­жа­ють не­ре­н­та­бе­ль­ни­ми ре­ін­ве­с­ти­ції у вла­с­ні під­при­єм­с­т­ва і на­ти­ка­ють­ся на все бі­ль­ші тру­д­но­щі при ін­ве­с­ту­ван­ні при­бу­т­ків в ін­ших га­лу­зях го­с­по­дар­с­т­ва. Це від­бу­ва­єть­ся вна­слі­док то­го, що тех­ні­ч­ні ви­на­хо­ди, які мо­жуть зни­зи­ти ви­тра­ти ви­ро­б­ни­ц­т­ва і при­ве­с­ти до зро­с­тан­ня об­ся­гів ви­пу­с­ку, не пред­ста­в­ля­ють ін­те­ре­су для мо­но­по­лі­с­та, при­бу­т­ки яко­го ско­рі­ше впа­дуть, ніж під­ви­щать­ся в ре­зуль­та­ті на­си­чен­ня ри­н­ку да­ним то­ва­ро­м. Та­ким чи­ном, вва­жає ав­тор, мо­но­по­лії і олі­го­по­лії ве­дуть від­бір тех­ні­ч­них но­ви­нок, на­ма­га­ю­чись уни­к­ну­ти збі­ль­шен­ня про­ду­к­ції, про­те од­но­ча­с­но ба­жа­ю­чи до­ся­г­ти еко­но­мії фа­к­то­рів ви­ро­б­ни­ц­т­ва.

В умо­вах олі­го­по­лії тех­ні­ч­ні мо­ж­ли­во­с­ті зни­жен­ня ви­трат ви­ро­б­ни­ц­т­ва з ме­тою ви­ті­с­нен­ня сво­їх кон­ку­ре­н­тів і за­хо­п­лен­ня всьо­го ри­н­ку та­кож не при­во­дять до ба­жа­но­го ре­зуль­та­ту. Спра­ва в то­му, що для за­ве­р­шен­ня “ці­но­вої вій­ни” олі­го­по­лі­с­там не­об­хід­но за­тра­ти­ти та­кі ве­ли­че­з­ні су­ми ка­пі­та­лів і пі­ти на та­кий ве­ли­че­з­ний ри­зик, що за­зви­чай олі­го­по­лії вва­жа­ють за кра­ще обі­йтись без не­ї. Во­ни за­клю­ча­ють більш менш яв­ні уго­ди, або вста­но­в­лю­єть­ся си­с­те­ма лі­дер­с­т­ва в ці­нах, за­вдя­ки якій за­пе­к­ла кон­ку­ре­н­т­на бо­ро­ть­ба усу­ва­є­ть­ся. Вна­слі­док цьо­го “…фі­р­ми з ви­со­ки­ми ви­тра­та­ми не ви­ті­с­ня­ють­ся з ри­н­ку, а мо­жуть про­до­в­жу­ва­ти свою ді­я­ль­ність по­ряд з більш при­бу­т­ко­ви­ми під­при­єм­с­т­ва­ми. То­му над­ли­ш­ко­ві по­ту­ж­но­с­ті не лі­к­ві­ду­ю­ть­ся. Во­ни збе­рі­га­ють­ся не тіль­ки у фо­р­мі ви­ро­б­ни­чо­го по­те­н­ці­а­лу най­більш про­ду­к­ти­в­них фірм, що пе­ре­ви­щу­ють їх по­то­ч­не ви­ро­б­ни­ц­т­во, але та­кож і у фо­р­мі не­ефе­к­ти­в­них під­при­ємств, які за­хи­ще­ні від не­по­го­ди па­ра­со­ль­кою олі­го­по­лі­с­ти­ч­ної ор­га­ні­за­ці­ї. Над­ли­шок ви­ро­б­ни­чих по­ту­ж­но­с­тей в свою чер­гу пе­ре­шко­джає но­вим ка­пі­та­ло­вк­ла­ден­ням, осо­б­ли­во в тих га­лу­зях, де є не­ве­ли­ке чи­сло фірм і де про іс­ну­ван­ня та­ко­го над­ли­ш­ку до­б­ре ві­до­мо”.⁴⁷ Отже, при монополістичному капіталізмі не існує досить сильної тенденції до автоматичного створення умов, які б забезпечили додаткові стимули для інвестування економічного надлишку.

В яко­с­ті фа­к­то­рів, що про­ти­ді­ють да­ній те­н­де­н­ції ви­сту­па­ють, на ду­м­ку П.Ба­ра­на, “зо­в­ні­ш­ні ім­пу­ль­си”, тоб­то фа­к­то­ри, не по­в’я­за­ні з без­по­се­ре­д­ні­ми ри­н­ко­ви­ми вза­є­мо­від­но­си­на­ми мо­но­по­лі­с­ти­ч­но­го ка­пі­та­лі­з­му. Са­мим про­с­тим і най­більш оче­ви­д­ним за­со­бом ство­рен­ня та­ких зо­в­ні­ш­ніх ім­пу­ль­сів є збі­ль­шен­ня до­лі спо­жи­ван­ня в су­ку­п­но­му про­ду­к­ті. Во­но, з од­но­го бо­ку, зни­зи­ло б до­лю про­ду­к­ції, що скла­дає фа­к­ти­ч­ний еко­но­мі­ч­ний над­ли­шок, а, з ін­шо­го – ство­ри­ло б умо­ви но­вих ка­пі­та­ло­вк­ла­день в ре­зуль­та­ті роз­ши­рен­ня су­ку­п­но­го по­пи­ту. “Про­те, - стве­р­джує ав­тор, - в еко­но­мі­ч­ній си­с­те­мі, за якої роз­по­діл до­хо­дів між ка­пі­та­лом і пра­цею за­сно­ву­єть­ся на пра­г­нен­ні окре­мих фірм до ма­к­си­мі­за­ції про­ду­к­ту це не­мо­ж­ли­во… Ті за­хо­ди, які мо­г­ли б бу­ти ці­л­ком ро­зу­м­ни­ми для ка­пі­та­лі­с­ти­ч­ної си­с­те­ми в ці­ло­му, озна­ча­ли б зби­т­ки, або на­віть ба­н­к­рут­с­т­во для окре­мих ка­пі­та­лі­с­тів, які б ста­ли їх за­сто­со­ву­ва­ти”.⁴⁸ На ду­м­ку П.Ба­ра­на, в умо­вах мо­но­по­лі­с­ти­ч­но­го ка­пі­та­лі­з­му мо­ж­ли­во­с­ті зро­с­тан­ня су­ку­п­но­го по­пи­ту за ра­ху­нок під­ви­щен­ня спо­жи­ван­ня з бо­ку на­се­лен­ня і фірм до­сить об­ме­же­ні, а, от­же “…для то­го, щоб еко­но­мі­ка … мо­г­ла зру­ши­ти з ме­р­т­вої то­ч­ки і отри­ма­ти не­об­хід­ні сти­му­ли для при­бу­т­ко­во­го ви­ко­ри­с­тан­ня по­то­ч­но­го еко­но­мі­ч­но­го над­ли­ш­ку, по­тре­бу­ють­ся осо­б­ли­ві зо­в­ні­ш­ні ім­пу­ль­си, що при­во­дять­ся в дію сві­до­мо. Тіль­ки дер­жа­ва мо­же при­ве­с­ти в дію ці ім­пу­ль­си”.⁴⁹

Теорія державного регулювання. П.Ба­ран ви­ді­ляє на­сту­п­ні на­пря­м­ки дер­жа­в­но­го впли­ву:

1) не про­ти­ді­я­ти зро­с­тан­ню без­ро­біт­тя і па­дін­ню ви­ро­б­ни­ц­т­ва до тих пір, по­ки во­но не бу­де від­по­ві­да­ти роз­мі­ру ефе­к­ти­в­но­го по­пи­ту. Од­нак, та­ка по­лі­ти­ка не­без­пе­ч­на в со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­но­му від­но­шен­ні і то­му, на пе­ре­ко­нан­ня ав­то­ра, не при­йн­я­т­на;

2) ско­ро­чен­ня ви­ро­б­ни­ц­т­ва шля­хом за­га­ль­но­го зме­н­шен­ня три­ва­ло­с­ті ро­бо­чої не­ді­лі. Цей на­прям, вва­жає П.Ба­ран, зу­стрі­не опір з бо­ку бі­з­не­су і ро­бі­т­ни­ків, то­му що бу­де при­во­ди­ти до зме­н­шен­ня ви­ро­б­ни­ц­т­ва, при­бу­т­ку і ре­а­ль­ної за­ро­бі­т­ної пла­ти;

3) фі­нан­су­ван­ня за ра­ху­нок дер­жа­в­них ко­ш­тів до­да­т­ко­во­го спо­жи­ван­ня (ін­ди­ві­ду­а­ль­но­го і су­с­пі­ль­но­го). Пе­р­ше су­пе­ре­чить ду­ху ка­пі­та­лі­с­ти­ч­ної си­с­те­ми, оскі­ль­ки дає на­й­ма­но­му ро­бі­т­ни­ку мі­ні­мум до­хо­дів не­за­ле­ж­но від на­яв­но­с­ті ро­бо­ти. Дру­гий же на­прям, на­ти­ка­єть­ся на об­ме­же­ні мо­ж­ли­во­с­ті дер­жа­в­но­го бю­дже­ту;

4) дер­жа­в­не ін­ве­с­ту­ван­ня у ви­ро­б­ни­чі по­ту­ж­но­с­ті, але “… дер­жа­в­ні ка­пі­та­ло­вк­ла­ден­ня не при­йн­я­т­ні для мо­но­по­лі­с­ти­ч­но­го ка­пі­та­лу … , де ін­ве­с­ти­ції стри­му­ють­ся по­лі­ти­кою ма­к­си­мі­за­ції при­бу­т­ку… Уря­ду до­зво­ля­єть­ся вкла­да­ти свої ко­ш­ти ли­ше в та­кі об­ла­с­ті, які ще да­ле­кі від ста­дії ко­ме­р­цій­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня…”⁵⁰

5) мо­ж­ли­вість кру­п­них дер­жа­в­них ви­трат на не­ви­ро­б­ни­чі ці­лі (вій­сь­ко­ві, зро­с­тан­ня не­про­ду­к­ти­в­них пра­ців­ни­ків, на­ко­пи­чен­ня не­по­трі­б­них за­па­сів).

Та­ким чи­ном, “… в умо­вах мо­но­по­лій і олі­го­по­лій як спо­жи­ван­ня, так і при­ва­т­ні ка­пі­та­ло­вк­ла­ден­ня до­сить стро­го ви­зна­ча­ють­ся по­тре­ба­ми ма­к­си­мі­за­ції при­бу­т­ків. А при­ро­да і об­сяг дер­жа­в­них ви­трат не менш жо­р­с­т­ко ви­зна­ча­ють­ся со­ці­а­ль­ною ос­но­вою і фу­н­к­ці­єю дер­жа­ви в ка­пі­та­лі­с­ти­ч­но­му су­с­пі­ль­с­т­ві. От­же при ка­пі­та­лі­с­ти­ч­ній си­с­те­мі не мо­ж­на че­ка­ти ні ма­к­си­ма­ль­но­го зро­с­тан­ня про­ду­к­ції, що ра­ці­о­на­ль­но роз­по­ді­ля­єть­ся між ка­пі­та­ло­вк­ла­ден­ня­ми і спо­жи­ван­ням, ні вста­но­в­лен­ня за­зда­ле­гідь про­ду­ма­но­го об­ся­гу ви­ро­б­ни­ц­т­ва при зни­жен­ні тя­га­ря ро­бо­ти”.⁵¹

Єди­ним ра­ці­о­на­ль­ним ва­рі­а­н­том ви­рі­шен­ня ці­єї про­бле­ми, ро­бить ви­сно­вок П.Ба­ран, пред­ста­в­ля­єть­ся со­ці­а­лі­с­ти­ч­не еко­но­мі­ч­не пла­ну­ван­ня. Мо­ж­ли­вість та­ко­го ти­пу пла­ну­ван­ня пе­ред­ба­чає на­сту­п­ні кро­ки: а) мо­бі­лі­за­цію по­те­н­цій­них еко­но­мі­ч­них над­ли­ш­ків кра­ї­ни шля­хом екс­про­п­рі­а­ції за­ру­бі­ж­них і ві­т­чи­з­ня­них ка­пі­та­лі­с­тів, за ра­ху­нок чо­го під­ви­щу­єть­ся фа­к­ти­ч­ний еко­но­мі­ч­ний над­ли­шок; б) ви­зна­чен­ня державою за допомогою планових органів долю споживання і накопичення в сукупному продукті; в) розробка напрямків використання економічного надлишку.