Тема 1. Предмет і метод історії економічних вчень

Мета вступної теми – з’ясувати особливості предмету історії економічних вчень, зміст існуючих методологічних підходів до її вивчення, а також функції та завдання однойменного курсу.

1.1. Етапи еволюції та предмет історії економічних вчень.

В загальному сенсі історія економічних вчень – це наука про історію економічної думки. Як і будь-яка інша наука, вона має початок і не має кінця, оскільки ідеї, концепції, теорії народжуються і не вмирають, навічно залишаючись в анналах пам’яті людства. Але ж цей початок поглинули віки, і тому відкритим є питання: „Хто і коли започаткував історію економічних вчень?” Будемо вважати, що її зародки з’являються саме тоді, коли стародавні мудреці в своїх творах висловлюють ідеї про економічні ідеї, критично аналізують економічні думки попередників. Найтриваліший етап нагромадження окремих елементів, складових, „цеглинок” майбутньої науки продовжувався впритул до початку ХІХ ст.

Другий етап еволюції історії економічних вчень охоплює майже все ХІХ століття. Історичний аналіз розвивається в межах політичної економії і ще не має самостійного значення. Але в творах А. Сміта, Дж. Маккуллоха, К. Маркса, теоретиків історичної школи в Німеччині – Б. Гільдебранта, Ф. Ліста, В.Рошера та інших провідних вчених він стає необхідною передумовою, правилом розробки і обґрунтування тієї чи іншої авторської концепції або теорії, формуються такі його специфічні риси як хронологіям; компаративізм (порівняльна характеристика).

На третьому етапі еволюції (кінець ХІХ і перша половина ХХ ст.) історія економічних вчень виділяється в самостійну науку і вводиться до навчальних програм європейських університетів. Започатковуються систематичні наукові дослідження (Ш. Жид, Ш. Ріст, Й. Шумпетер), поповнюється методичний інструментарій. За філософсько-економічною термінологією саме в цей період народжується саморефлексія історії економічних вчень – вона починає вивчати саме себе.

Ми є сучасниками четвертого етапу еволюції історії економічних вчень, коли вона розвивається на власній основі, а зазначена саморефлексія досягає рівня ґрунтовних досліджень з методології науки. Автори популярних серед студентів підручників – М. Блауг , Б. Селігмен, Р. Васильєва, Є. Василевський, В. Жамін, А. Кредисов, О. Худокормов, В. Черковець – є провідними фахівцями, істориками-економістами світового рівня. Але монополії на істину не існує, і саме історія економічних вчень надає приклади студентських захоплень та ідей, розвиток яких приніс їх авторам всесвітнє визнання. Вершини ближчі в молодії літа.

Предметом історії економічних вчень є процеси виникнення, розвитку, боротьби та зміни пріоритетів економічних ідей, концепцій, теорій, напрямків і шкіл, еволюції економічної науки як системи знань на різних етапах розвитку суспільства.

1.2. Методологія історії економічних вчень.

Після з’ясування, що вивчає історія економічних вчень, постає питання: „Як це робиться?” Відповідаючи на нього, історики-економісти запропонували багато різних, навіть найбільш загальних методологічних підходів, але найрозповсюдженішими є традиційний, неоліберальний, марксистський, інституціональний та парадигмальний згідно з традиційним або кумулятивним підходом розвиток економічної думки розглядається як процес нагромадження знань, а її прогрес пов’язується, перш за все, з ускладненням відповідного інструментарію економічних досліджень. Наприклад, простий емпіричний опис процесів, явищ, ідей, характерний для етапу зародження науки, значно поступається їх критичному аналізу, узагальненню та порівнянню, тобто інструментарію, який притаманний більш зрілому стану науки.

Неоліберальний або неокласичний підхід передбачає розгляд історії економічних вчень як боротьби прихильників двох ідеальних типів господарства – вільного ринкового та центрально-керованого. Прогрес в розвитку економічної науки пов’язується зі ступенем обґрунтування переваг економіки вільної конкуренції та вільного підприємництва, яка орієнтована на потреби і здібності окремого економічного суб’єкта .

У відповідності з марксистським підходом історія економічних вчень постає як процес розвитку, боротьби та, перш за все, революційної зміни економічних поглядів і соціальних груп (прошарків) в контексті прогресивного, поступального руху та зміни суспільно-економічних формацій – первісного комунізму, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної. Джерелами розвитку економічних ідей вважаються зміни і протиріччя економічного життя суспільства, зіткнення інтересів - різних класів і соціальних груп (прошарків), протиріччя в самій теорії, а критерієм їх прогресивності – відповідність діалектико матеріалістичному підходу до вивчення суспільних явищ і процесів, який було започатковано К. Марксом і Ф. Енгельсом.

В межах інституціонального (соціально-інституціонального) підходу історія економічної думки характеризується з огляду на еволюцію інститутів в доіндустріальному (аграрному або традиційному), індустріальному та постіндустріальному суспільстві, значна увага приділяється так званому „неекономічному” контексту розвитку економічних вчень. Мова йде про спроби прослідкувати та визначити вплив на цей розвиток політичних, соціальних, культурно-духовних факторів, а також ментальних особливостей народів.

Парадигмальний підхід виходить з того, що історія економічних вчень є

історією змін пануючих економічних парадигм¹ – сукупностей найбільш загальних, ключових економічних ідей та методологічних настанов, - в процесі наукових революцій. Якщо ту чи іншу парадигму прийнято науковим співтовариством, тобто більшість вчених вважає її вірною, то головною метою стає упорядкування парадигмальних ідей, концепцій, синтез тих нових поглядів, які їй не суперечать. Поява принципово нових економічних проблем, які неможливо пояснювати в межах старої парадигми, каталізує розробку відповідних якісно нових ідей. Рано чи пізно їх нагромадження призводить до формування нової парадигми, яка утверджуючись, відкидає стару. В цьому і є сенс наукової революції.

В межах кожного із зазначених підходів переважає певний специфічний погляд на історію економічних вчень. Це означає, що, по-перше, жоден з них не є вичерпним і повним, оскільки виражає одну точку зору з багатьох; по-друге, кожен з них збагачує загальне бачення; конкретні характеристики предмета; по-третє, в цьому сенсі вони є самоцінними та рівноцінними. Справа кожного, хто вивчає або розвиває історію економічних вчень – обрати той чи інший підхід або розробити власний.

Ми – автори навчального посібника – зробили спробу запропонувати: реалізувати в ньому один з варіантів інтеграційного підходу, який поєднує найбільш значущі складові розглянутих вище підходів, його ключові, суттєві ознаки:

1) системно-синергетична характеристика онтології (буття) та гносеології (пізнання) як економічної теорії взагалі, так і окремих економічних вчень, течій і шкіл. Останні виникають в ту чи іншу епоху розвитку людства або на зламі епох в конкретному суспільно-природному середовищі та під цим впливом еволюціонують (онтологічний аспект), у визначеній мірі відображають багату

_______________________________

1. Від грецької paradeiqma – приклад, взірець.

людську природу – культурно-духовну, етнічну, національну, соціальну, політичну тощо, а також спираються на критичне сприйняття ідей та вчень попередників, загальну логіку розвитку економічної науки (гносеологічний аспект). Отже в загальному плані економічні ідеї і вчення є синергетичним результатом взаємодії людського буття і пізнання, тобто таким результатом, який неможливо отримати на основі звичайної суми або поєднання буття і пізнання – потрібний їх творчий, вищий синтез;

2) основними джерелами розвитку економічних ідей, концепцій, теорій, течій і шкіл є: а) протиріччя і зміни суспільно-природного середовища, економічного життя; б) взаємодія різних соціальних верств населення, їх економічних потреб та інтересів; в) протиріччя у самій економічній науці та її окремих складових (ідей, концепцій, теорій, гіпотези), а також між економічною наукою та суміжними науками (соціологія, політологія тощо);

г) особливості та протиріччя індивідуальності, особистості вченого-творця. Науку рухають вперед конкретні людини, і рухають тому, що вони були або є саме такими, а не іншими, то чи можна дозволити собі не знати, які ж ці люди і як вони жили?;

3) „наскрізний” розгляд еволюції (від зародження до теперішнього часу) головних сучасних напрямків, течій та шкіл економічної думки в парадигмальному контексті. В другій темі розглядаються ранні економічні погляди: а) прапарадигма економічної науки – так званий „ембріональний” період її розвитку, в якому містяться зародки її подальших досягнень і невдач; б) меркантилістська парадигма – безпосередньо передує народженню економічної науки, оскільки започатковує перехід від опису економічних явищ і процесів до їх дослідження та пояснення. В третій і четвертій темах класика і марксизм рзглядаються в якості складових вартісної парадигми надіжним каменем якої є теорія трудової вартості. Щоправда, як ми побачимо пізня класика вже багато в чому протирічить останнім. П’ята і шоста теми присвячені характеристиці корисної парадигми з її неокласичною та кейнсіанською складовими. Незважаючи на їх відчутні відмінності, їх загальним фундаментом є теорії граничної корисності; витрат виробництва; трьох факторів виробництва. Соціально-інституціональний напрямок сучасної економічної думки, який відповідає змісту соціальної парадигми, розглядається в сьомій темі. Увага тут концентрується на соціальній складовій багатства на відміну від вартісної та кориснісної складових, які є характерними відповідно для вартісної та кориснісної парадигми. Таким чином, різні напрямки, течії та школи економічної думки вивчають різні складові багатства: вартісну – вартість і гроші; кориснісну – економічні блага та послуги; соціальну – саму людину, людський капітал. В післямові звертається увага на вчення, в яких робиться спроба інтегрованого погляду на складну проблематику багатства та економічного життя.

Зрозуміло, запропонований підхід не претендує на „остаточну” істину. Але він дозволяє; по-перше, прослідкувати внутрішню логіку еволюції кожного з головних напрямків сучасної економічної думки в контексті загального розвитку людського суспільства; по-друге, позначити точки їх „дотику” відмінності та протиріччя; по-третє, представити українську економічну думку як особливу, специфічну, але невід’ємну складову світової економічної думки.

Як відомо, методологія науки включає і ті методи, які вона використовує для пізнання свого предмету. Для історії економічних вчень найбільш значущі:

а) діалектичний, який передбачає розгляд економічних ідей, концепцій, теорій в їх загальному взаємозв’язку з іншими ідеями, концепціями, теоріями, суспільним, перш за все, економічним життям, в невпинному русі та суперечливій взаємодії. Важливо також бачити в кожному вченні його унікальні риси, які породжуються конкретно-історичними умовами тієї чи іншої країни; особливі – притаманні певному напрямку, течії, школі економічної думки, а також всезагальні – характерні для будь-яких ідей, теорій, концепцій, для економічної думки в цілому. Метод діалектики, всезагального, особливого та унікального саме і передбачає вивчення складної взаємодії зазначених складових;

б) метафізичний метод, у відповідності з яким ідеї, концепції, теорії досліджуються в стаціонарному стані, поза взаємозв’язками з іншими ідеями, концепціями, теоріями. Це дозволяє „вхопити” сутність того чи іншого вчення, його родові ознаки, що є необхідною передумовою для подальшого використання діалектичного методу;

в) метод єдності історичного та логічного, за яким будь-які концепції, теорії або вчення повинні розглядатися з точки зору і реальної історії їх еволюції, і внутрішньої логіки еволюції. Якщо логічний аспект в своїх головних рисах є адекватним аспекту історичному, то дослідження рухається у вірному напрямку, і навпаки;

г) компаративний який передбачає порівняльну характеристику різних ідей, концепцій, теорій, вчень за тими чи іншими ознаками (ознакою), що дає змогу поглибити знання як їх самих, так і досліджуваних в їх межах економічних категорій, зробити висновки щодо можливості їх практичного використання;

д) метод узагальнень. Він дозволяє групувати окремі ідеї, поняття – в концепції та теорії; окремі концепції та теорії – в економічні вчення, школи, а останні – в течії та напрямки. Узагальнюючи реальні історичні факти, можна обґрунтовано пояснити деякі причини і наслідки появи і розвитку ідей, концепцій, теорій, вчень.

Наведений перелік методів не є вичерпним. Використання будь-якого їх набору повинно відповідати предмету, завданням дослідження, а також тому загальному методологічному підходу, який вирішено при цьому використати.