51.Значення і завдання розвитку усного мовлення. Методика розвитку діалогічного та монологічного мовлення.

Розвиток зв’язного мовлення ─ провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. Однак найважливішим завданням є розвиток уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо), на що й наголошується в програмі середньої загальноосвітньої школи. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловлюванням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку.

Основні форми роботи з розвитку усного мовлення

Аудіювання - з'ясування вчителем конкретного завдання та повторення його учнями; складання плану почутого; виписування ключових спів; виписування ключових фраз; відповіді на питання; переказування, інтерпретація почутого; складання тез, конспектування; складання таблиць, схем; прослуховування на аудіо- та відеокасетах; мовний аналіз.

Читання - відповіді на питання за прочитаним; виділення у прочитаному нової і раніше відомої інформації; висловлювання свого ставлення до прочитаного; виявлення функціональних особливостей мовних одиниць; мовний аналіз тексту.

Переказ - вид роботи, який передбачає відтворення змісту висловлювання і складання тексту за готовим матеріалом. Значення переказів:

• виробляє навички виразно слухати й відтворювати почуте або прочитане;

• вчить розуміти й адекватно передавати чужі думки в усній і писемній формі;

• закладає основи якісного викладу власних думок.

Види переказів:

• за метою проведення (контрольні, навчальні);

• за наявністю творчих елементів (творчий, переказ-переклад);

• за обсягом (докладні, стислі, вибіркові);

• за формою мовлення (усний, письмовий);

• за наявністю додаткових завдань (граматичних, стилістичних];

• за типом мовлення (розповідь, опис, міркування).

Твір - вид роботи, який передбачає самостійний виклад учнями думок, суджень, почуттів види творів:

• за метою проведення (контрольні, навчальні);

• за місцем виконання (класні, домашні);

• за формою мовлення (усні, письмові);

• за ступенем самостійності (колективні, індивідуальні);

• за типом мовлення (розповідь, опис, міркування (роздум):

• за наявністю додаткового завдання (за опорними словами, за додатковим граматичним завданням);

• за джерелами матеріалу (на лінгвістичні теми, за картиною, телепередачею, на основі почутого або прочитаного, на основі власних спостережень).

Навчання української мови можливе лише на основі мовленнєвої діяльності. Порівнюючи факти, синтезуючи, узагальнюючи, конкретизуючи й абстрагуючи їх, учні розвивають свої мовленнєві здібності. Ці операції на уроках мови не тільки забезпечують засвоєння знань, формування умінь і навичок, але й сприяючі, розвитку розумових здібностей учнів.

Говоріння - забезпечує усне спілкування в діалогічній і монологічній формі.

Виконує такі комунікативні функції:Передбачає висловлювання однієї особи (повідомлення інформації); пропозиція (прийняття або неприйняття); взаемопереконання; обмін думками.

Говоріння як вид мовленнєвої діяльності функціонує у двох формах — діалогічній і монологічній. Для правильної організації навчального процесу необхідно враховувати їх фактичну взаємозалежність.

Відомо, що обидві форми мовлення мають неоднакове поширення. Питома вага діалогічного мовлення значно переважає, адже на рівні побутового і громадського повсякденного спілкування (в сім'ї, на роботі, в магазині, на вулиці тощо) люди користу-ються діалогом.

Отже, діалог є основною, домінуючою, формою мовлення, і тому вже у практиці навчання української мови в початкових класах він повинен посідати належне місце. На нашу думку, виходячи з природного примату діалогічного мовлення, процес навчання говоріння в 1—4 класах слід будувати в напрямі від нього до монологу, а не навпаки.

Діалогічне мовлення для тих, хто навчається, є важчим, ніж монологічне. Воно формується у процесі розмови двох партнерів, його не планують заздалегідь, бо невідомо, у якому напрямі йтиме розмова.

На уроці української мови в початкових класах найпоширенішою структурною схемою діалогу є сполучення двох реплік: запитання і відповіді. Проте ця діалогічна єдність не тільки не вичерпує різноманітності будови діалогу, а й не є головною з його форм. Структура природного повсякденного мовлення різноманітна і включає широку палітру логічних зв'язків між двома репліками. Наведемо приклад й найпоширеніших їх варіантів:

повідомлення — доповнення (уточнення);

повідомлення — підтвердження (заперечення);

повідомлення — застереження;

повідомлення — прохання;

запит інформації — задоволення запиту;

запит інформації — контрзапитання;

прохання — згода (незгода);

наказ — уточнення (згода, незгода) тощо.

Навчання мови в 1—4 класах не ставить за мету засвоєння всіх логічних зв'язків, можливих у діалогічному мовленні. У центрі уваги вчителя мають бути хоча б найхарактерніші з них.

Особливістю діалогічного мовлення є також те, що воно тісніше, ніж монологічне, пов'язане з ситуацією? Саме це й зумовлює специфіку лінгвістичної будови діалогу. Тут часто зустрічаються згорнуті (редуковані) форми, скорочені речення тощо. Поза мов-леннєвою ситуацією вони не завжди зрозумілі.

Діалогічне мовлення є більш реактивним, ніж монологічне, і ґрунтується на двох системах зв'язків — на зв'язку з ситуацією і на логічному зв'язку з попередньою фразою. Воно також вирізняється порівняно високою модальністю

Монологічне мовлення - безпосередньо спрямоване до співрозмовника чи аудиторії.

Виконує такі комунікативні функції: інформативну; впливову; експресивну; розважальну; ритуально-культову.

Має односпрямованість (не розраховане на безпосередню відповідну реакцію, зв'язне (зв'язність думки, що виражається в композиційно-смисловій єдності тексту та зв'язність мовлення - володіння мовними засобами міжфразового зв'язку.

• Не перебивати співрозмовника, висловлюючи власну думку, доброзичливо його вислуховувати тощо.

• Типи монологів залежно від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних зв'язків між реченнями: опис, розповідь, оповідь, повідомлення, міркування, переконання, роздум.

Психофізіологічні прийоми говоріння:

• репродукції (використання готових ключових фраз):

• вибору (вибір слів і граматичної будови залежно від комунікативної мети);

• комбінування знайомих мовних компонентів у нових сполученнях;

• прогнозування (перші вимовлені слова прогнозують усю конструкцію фрази, що дозволяє уникати невиправданих пауз);

• дискурсивності (мовець сприймає сигнали зворотнього зв'язку і приймає відповідне рішення щодо наступних фраз).