- •1 Ціль, завдання і функції менеджменту персоналу. Суб’єкти менеджменту персоналу
- •2 Сучасні концепції управління персоналом
- •3 Принципи і методи побудови системи менеджменту персоналу.
- •4 Методи менеджменту персоналу.
- •14 Кадрова служба підприємства.
- •15 Лінійне і функціональне управління персоналом.
- •9 Поняття та основні ознаки трудового колективу.
- •10 Структура і категорії персоналу.
- •11 Рух персоналу і його аналіз.
- •12 Кадрова політика і основні концептуальні кадрові документи.
- •13 Кадрове планування і його принципи.
- •16 Посада і посадові повноваження.
- •17. Делегування повноважень підлеглим.
- •18. Інформаційне та технічне забезпечення системи управління персоналом
- •19. Фактори і джерела потреби організації в персоналі.
- •20. Методи прогнозування потреби в персоналі.
- •21. Підбор персоналу.
- •22. Пошук і відбір персоналу.
- •23. Методи проведення ознайомлювальної співбесіди і тестування.
- •24. Правові аспекти наймання на роботу.
- •25. Зміст трудового контракту.
- •26. Філософія підприємства.
- •27. Особливості управління організаційної поведінки.
- •28. Адаптація персоналу.
- •29. Форми і методи раціонального використання персоналу.
- •30. Контролінг у системі менеджменту персоналу.
- •31. Організація праці управлінського персоналу.
- •32. Організаційні характеристики складу і руху кадрів.
- •33. Профорієнтація і трудова адаптація персоналу.
- •34. Організація системи навчання персоналу.
- •35. Управління службово-професійним просуванням персоналу.
- •36. Ділова кар’єра: планування і організація.
- •37. Матеріальні потреби як основа мотивації.
- •38. Мотивація трудової діяльності персоналу.
- •39. Концепції ефективного стимулювання.
- •40. Стимулювання персоналу за результати праці.
- •41. Цілі і системи оцінки праці персоналу.
- •42. Методи і види оцінки персоналу.
- •43. Атестація керівників і фахівців. Формування кадрового резерву.
- •44. Атестація працівників і робочого місця.
- •45. Нетрадиційні підходи до оцінки персоналу.
- •46. Розірвання трудового контракту.
- •47. Поняття соціального партнерства. Об’єктивні передумови та умови його виникнення
- •48. Суб’єкти соціального партнерства в організації, їх інтереси, цілі.
- •49. Підлеглі і їх обов’язки.
- •50. Типи керівників і стилі управління.
- •51. Конфлікти в системі управління персоналом.
- •52. Колективно-договірне регулювання як форма реалізації соціального партнерства.
- •53. Організаційна структура, функції і завдання служби персоналу.
- •54. Інформаційне забезпечення кадрової роботи.
- •55. Організаційні взаємовідносини служби персоналу.
- •56. Оцінка ефективності роботи служби персоналу.
- •57. Сучасні напрямки діяльності служби персоналу.
- •58. Сучасні технології оцінки організаційної ефективності.
- •59. Методи визначення ефективності витрат на персонал.
- •60. Раціональне використання робочого часу керівника.
45. Нетрадиційні підходи до оцінки персоналу.
У процесі підготовки до проведення атестації персоналу велика увага приділяється створенню «моделей» фахівців та керівників. Як правило, їх основу становить «харизматична теорія». Згідно з цією теорією конкретну посаду може обійняти лише та людина, яка має певний набір рис. Виділення якостей — критеріїв, необхідних для успішної професійної діяльності, було і залишається об’єктом вивчення багатьох представників сучасних зарубіжних шкіл та наукових напрямів. Атестація та оцінювання персоналу в зарубіжних країнах передбачає жорстку регламентацію та формалізацію всіх етапів і процедур, і насамперед самих оцінних форм, що забезпечені детальними інструктивними матеріалами [8]. Служби управління персоналом контролюють реалізацію загальних принципів проведення атестації та оцінювання персоналу на практиці.
46. Розірвання трудового контракту.
“Виходячи зі змісту ст. 130 КЗпПУ роботодавець має право подати зустрічний позов про відшкодування прямої дійсної шкоди за наявності таких умов:
порушення працівником своїх трудових обов’язків (не виконання або неналежне виконання);
порушення трудових обов’язків має місце за наявності вини працівника;
шкода була спричинена саме винними діями працівника (наявність причинно-наслідкового зв’язку між порушенням працівником трудових обов’язків та завданою шкодою);
наявність прямої дійсної шкоди, що була завдана працівником. Недоотриманий роботодавцем прибуток за загальним правилом ч. 4 ст. 130 КЗпПУ відшкодуванню працівником не підлягає.
47. Поняття соціального партнерства. Об’єктивні передумови та умови його виникнення
Соціальне партнерство – це такий тип і система відносин між працедавцями і найманими працівниками, при яких в рамках соціального миру відбувається узгодження їхніх найважливіших соціально-трудових інтересів. На практиці соціальне партнерство виступає в якості альтернативи всякій диктатурі класу або особи і є цивілізованим (мирним) методом розв'язання соціальних конфліктів. Метод розв'язання соціальних конфліктів у межах соціального партнерства — компроміс, узгодження інтересів працедавців і найманих працівників шляхом мирних переговорів і взаємних поступок. Основними завданнями системи соціального партнерства в Україні можна вважати: - подолання монополії у розподілі створеного продукту шляхом залучення всіх суб’єктів суспільних відносин до управління виробництвом; - підвищення мотивації до праці з метою забезпечення високих кінцевих результатів роботи, що сприятиме зростанню рівня життя в країні; - усунення чинників соціальної напруги у суспільстві і зменшення на цій основі негативних економічних наслідків.
48. Суб’єкти соціального партнерства в організації, їх інтереси, цілі.
Суб'єкт соціально-трудових відносин - це юридична або фізична особа, яка володіє первинними носіями права у соціально-трудових відносинах. Суб'єктами соціально-трудових відносин виступають наймані працівники, об'єднання найманих працівників, або їхні органи, роботодавці, об'єднання роботодавців або їхні органи, органи законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування. Перша група - первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава).
Друга група - представницькі організації та їхні органи (об'єднання роботодавців, об'єднання найманих працівників, органи влади і управління).
Третя група - органи соціального діалогу (органи в галузях, регіонах, на підприємствах).
Четверта група - органи, які усувають наслідки можливих конфліктів, попереджують загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри та інші інформаційні консультативні формування).
