15.Творчість ф.Ніцше:концепція аполлонівського та діонісійського початків у мистецтві.

Діалектично взаємопов'язана пара понять, спеціально введена в естетику Ф. Ніцше для позначення основних глибинних принципів мистецтва і культури. Відповідно з міфологічними характеристиками античних богів Діоніса (бога виноробства, земних плодів) і Аполлона (бога муз) Ніцше бачив у діонісійському стихійне ірраціональне природний початок, яке викликає в людині стан тваринного жаху і блаженного захоплення одночасно, близьке до станів алкогольного сп'яніння або наркотичної ейфорії. У мистецтві він виражається найбільш повно в музиці, танці, вакхічних оргіастичних танцях. Аполлонівське Ніцше пов'язував з пластичними мистецтвами і поезією і вбачав його суть в упорядкованості, гармонійності, мімеcтичності, ілюзорності, висхідним до особливого роду сновидінь, в яких, за давніми легендами, людям являлись образи богів, а художникам і поетам - прообрази їх творінь. В античних мистецтвах ці принципи, згідно з Ніцше, фактично протилежні і ведуть постійний діалог, а нерідко і боротьбу один з одним. Однак вони тяжіють один до одного і досягають своєї гармонізуючої єдності тільки в аттичній трагедії. Аполлонівське знаходить своє найбільш повне вираження у творі художника (словесному, в картині, в скульптурі), діонісійське найбільш повно виражається в самому художнику, який фактично в екстатичному танці чи при виконанні музики перестає бути художником, а перетворюється на свій власний твір. «Людина вже більше не художник, - писав Ніцше, - вона сама стала художнім твором; художня міць цілої природи відкривається тут, у трепеті сп'яніння, для вищого, блаженного самозадоволення Першопочаткового».

У новоєвропейській культурі з часів Відродження Ніцше бачив небезпечне переважання Аполлонівського початку і свідоме витіснення діонісійського. Тому у своїй радикальній вимозі «переоцінки всіх цінностей» він стоїть за відновлення прав діонісійського в культурі і мистецтві, як найважливішого життєвого творчого принципу. Ніцше пов'язував діонісійське також з глибинними східними впливами на грецьку культуру. Якщо в класичній античності він вбачав переважання аполлонівського або якусь гармонію аполлонівського і діонісійського, то еллінізм для нього пронизаний духом діонісійського.

У XX ст. антиномія аполлонівського і діонісійського виявилася співзвучною глобальній культурно-духовної ситуації. Що стосується мистецтва, концепцію Ніцше активно використовує О. Шпенглер, замінюючи діонісійське терміном «фаустівське». Звідси далекосяжні наслідки в культурі, філософії, естетиці, мистецтві XX ст., Особливо у новаторських («просунутих») художніх потоках - авангарді, модернізмі, постмодернізм, пост-культурі у цілому. Тут на перший план висувається ірраціональне діонісійське начало. Воно переважає в таких напрямках, як дадаїзм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм, алеаторіка, конкретна музика, театр абсурду, література потоку свідомості, у багатьох перформансах і хепенінгу і в ряді інших найсучасніших арт-проектів і практик.

Фактично глобальний новаторський напрямок в художній культурі XX ст. може бути без перебільшення охарактеризований, як той, що проходить під прапором діонісійського. Цим в якійсь мірі пояснюється і пильний інтерес сучасної художньої культури, починаючи з часів імпресіонізму і постімпресіонізму, до східних культур і культів, у багатьох з яких діонісійський початок був переважаючим.

16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літ.процесу із застосув. Концептыв Ніцше Він здійснює узагальнений погляд на історичний поступ людського суспільства, який виявляється і в мистецтві, за ознакою домінування одного чи іншого початку. Ніцше характеризує діонісійський початок як природну стихію будь-якого існування, що домінує неподільно в кожній живій істоті. Аполонівський початок філософ означує як сутнісну відмінність людини від тварини, - як розум. Так, можна говорити про домінування аполонівського початку в добу Відродження, але в явищі маньєризму очевидно проявляється діонісійський; доба Класицизму явно позначена аполонівським первнем, але доба Бароко – діонісійським. Тим більше це справедливо для українського бароко, що було сутнісно близьким для українців і через свої форми здійснювало реалізацію самоідентичності. В той час як раціоналістичний класицизм для України – чужий, оскільки накинутий імперіями – Австро-Угорською на Заході та Російською – на Сході. На поч. ХХ ст. виходить своєрідний конфлікт: на цивілізаційному рівні (за О. Шпенґлером) проявляється аполонівський початок, він максимально виявний в оптимістичних поглядах на науково-технічний прогрес та інформаційні технології; а на рівні мистецтва маємо досить одностайне заперечення логічно обґрунтованого формотворення, звернення до інстинктивного в крайніх його проявах, що свідчить про переважання діонісійського початку. Дионисийская воля (der Wille — в германских языках означает желание) всегда оказывается волей к власти — это интерпретация онтологической основы сущего. Ницше подобно Марксу испытал влияние дарвинизма. Весь ход эволюции и борьба за выживание (англ. struggle for existence) не что иное, как проявление этой воли к власти. Больные и слабые должны погибнуть, а сильнейшие — победить.2)Большинство читателей Ницше предполагают, что он полностью отвергает мораль. На самом деле, он призывает к тому, чтобы мораль шла не из каких-то внешних источников: религия, законы, правила поведения и тому подобное, а была рождена внутри человека, его собственным сознанием. Когда она идёт от души, а не вследствие какого-либо принуждения, тогда она является истинной.3) Разум и все так называемые духовные ценности — это всего только орудие для достижения господства. Поэтому сверхчеловек отличается от простых людей прежде всего несокрушимой волей. Это скорее гений или бунтарь, чем правитель или герой. Подлинный сверхчеловек — это разрушитель старых ценностей и творец новых. Он господствует не над стадом, а над целыми поколениями. Однако воля не имеет поступательного движения вперёд. Её основными врагами являются собственные проявления, то, что Маркс называл силой отчуждения духа. Единственные оковы волевого человека — это его собственные обещания.

Ніцше вибудував свою концепцію міфу, запропонував свою інтерпретацію традиційних вартостей європейської культури та християнської релігії. У своїй роботі “Народження трагедії з духу музики”(1871) він висунув концепцію аполлонівського та діонісійського начал у грецькій культурі. Аполлонізм – це передусім гармонія, пропорція, стриманість, стрункість,а діонісизм – творчість спонтанна, “блаженне захоплення”, екстатичне самозабуття, тілесність, вільна гра життєлюбних сил, оргійне безумство, свято примирення природи зі своїм блудним сином – людиною. Ніцше висунув елітарну концепцію міфу, вважаючи, що міф не може бути правильно зрозумілим ні “натовпом”, ні нікчемними “декадентами” ( в тому числі і Р. Вагнером, з яким був близьким свого часу і чийого значного впливусвого часу і чийого значного впливу зазнав сам, але згодом досить різко критикував ). Міфологічна стихія, що уособлює справжнє житття і протистоїть інтелекту, науці, моралі,характерна для душі “надлюдини”, “білявої бестії” (“Так сказав Заратустра”, “Воля до влади”, “Сутінки богів”).