13. Сучасні розгалуження та парадигми науки про літературу.

Стається Антипозитивіський злам, пов'язаний із творчістю Ніцше «Народження трагедії з духу музики».

Фройд – відкриття підсвідомого, неусвідомленого(яке не може контролювати людина). Учень Фройда, Юнг створює аналітичну психологію.

Формалістська школа із гаслом – Форма-все, зміст –нічого!

Школа Структуралізм і семіотика.

Зявляється наратологія – вчення про на рацію.

2 половина 20 ст.(Постмодернізм): відштовхується від текстів Ніцше – заперечення попередньої Європейської цивілізації, розвитку, великих наративів.

З’являється постструктуралізм - філософський напрямок, методологія культурного аналізу. Був розповсюджений в 1970-і і 1980-і роки. Підстава постструктуралізму пов'язують з політичною нестабільністю кінця 1960-х, розчарування в науці і соціальному прогресі. Тому, незважаючи на те, що подібні ідеї раніше висловлювали американські та німецькі філософи, течія була найбільш поширене у Франції. До представників постструктуралізму відносять Е. Морена, Ж. Бодрійяра, Ж. Дельоза, Ф. Гваттарі, Ф. Лаку-Лабарта, Ж.-Л. Нансі, С. Кофман, Ж. Дерріда, Р. Барта, Ю. Крістева, Ж. Лакана, М. Фуко, П. Бурдьє, К. Касторіадіс, Е. Сікс, Р. Жирара (Франція), Ф. Джеймісона, Дж . Батлер, К. Акер (США), У. Еко, Дж. Агамбен, Дж. Ваттімо (Італія), Х. Блюменберга (Німеччина), Ш. Муфф, Л. Ірігарай (Бельгія) і ін Саме слово «постструктуралізм» пов'язане з назвою іншого філософської течії - структуралізму, з якого постструктуралізм виріс і який він долав. Крім цього терміна пропонувалися й інші - «антіструктуралізм», «неоструктуралізм», «параструктуралізм», «гіперструктуралізм», «ультраструктуралізм», «суперструктуралізм». Постструктуралісти звинувачували своїх попередників у догматичності. Вони визнавали існування структур, але були впевнені в їх децентрализованности і в тому, що «головне у структурі - те, що виводить за її межі" [1]. Основні поняття: • Ризома - структура-лабіринт. • Деконструкція - новий тип розуміння. • Текст. • Ідеологія. • Гра слів і логомахіі. • неподільність означуваного і що означає. • антигуманізм, перевагу масового над індивідуальним. Постструктуралізм послужив філософською основою постмодернізму.

Зявляються атиколоніальні, гей-лесбійські студії.

14. Філософські основи європейського модернізму та їхнє відображення в літературознавстві.

Термін модернізм (від франц. moderne - сучасний) більшість дослідників використовує для позначення як періоду культури, так і сукупності новітніх течій у культурі, що існували з кінця XIX ст. принаймні до 50-60років XX ст.

Уже на початку XX ст. модернізм почав відтісняти на периферію такі художні течії і стилі, як символізм, модерн (сецесію), неокласику, і став провідною течією в художній культурі ряду Європейських країн - Франції, Італії, Німеччині, Росії). Справжнім розквітом модернізму стали 20-30-ті роки, коли він поширився за межі Європи, насамперед у США. Форми і прийоми модернізму до сьогодні характерні для творчості багатьох митців. Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури. Відкидаючи реалізм, демократизм, гуманізм, модернізм вдавався до новітніх філософських вчень про ірраціоналістичний волюнтаризм Ф. Ніцше (1844-1900), інтуїтивізм А. Бергсона (1859-1941), психоаналіз 3. Фрейда (1856-1939), екзистенціалізм Ж.-П.Сартра (1905-1980) та А. Камю (1913-1960). Найсуттєвішими положеннями філософії модернізму є: визнання глухого кута, в якому опинилося людство внаслідок бурхливого розвитку цивілізації; криза та переоцінка традиційних цінностей і поглядів на світ; складнощі та суперечливість взаємин людини і навколишнього світу (світ або непізнаний, або пізнається лише інтуїтивно, несвідомо); визнання самотності людини, її відчуженості від світу, замкненутості в колі своїх фантазій, як у "Башті із слонової кістки"; глобалізація та інтернаціоналізація культурних процесів, що призводить до втрати національних традицій; техноцентризм, техноморфізм (одухотворення техніки) та їх перевага над антропоцентризмом. Складна і трагічна епоха, якою була Перша світова війна та повоєнний час, приводила в табір модернізму не лише філософів та митців, а й багатьох учених, серед яких можна назвати А. Ейнштейна, Н. Бора, Н. Вінера та ін.

Події Першої світової війни і повоєнного часу сприяли формуванню такої літературної і художньої течії модернізму, як дадаїзм, що виникла одночасно у Швейцарії, Франції та США і проіснувала з 1915 р. по 1923 р. На думку теоретика цього руху румунського письменника Т. Тцара (справжнє ім´я - Самі Розеншток), поняття "дадаїст" означає абсурдність, слово dada, знайдене ним у словнику з французької, - дитячий коник, дитяче лопотання "так-так". Дадаїзм, що виріс із загального невдоволення буржуазним суспільством, насміхався над буржуазністю, намагався зруйнувати її основи та повністю вивільнити особистість. Ця течія відображала розгубленість інтелігенції часів війни, кризу її художнього мислення. Дадаїзм проголошував антиестетизм та ірраціоналізм, спонтанність та стихійність творчості. "Щоб написати поему в стилі дада, - проголошував у своєму "Маніфесті" Т. Тцара, - візьміть газету, ножиці, виріжте статтю, потім кожне слово і складіть усе це в мішок, потрусіть, виймайте одне за одним вирізані слова... Поема буде схожа на Вас, і ви станете незвичайно оригінальним письменником, котрого не розуміють вульгарні люди". Прибічниками дадаїзму були французькі письменники А. Бретон та Л. Арагон, фотограф і художник М. Рей, дизайнер М. Дюшан та ін. Епатуючи буржуазну публіку, М. Дюшан у 1917 р. на виставці продемонстрував звичайний пісуар, назвавши цю "скульптуру" "Фонтан". Відкритий дадаїстами вираз абсурдності видимого світу підготував грунт для виникнення сюрреалізму. Сюрреалізм (від франц. surrealisme - надреалізм), що виник у Франції та США у 20-х роках, був розвитком ідей дадаїстів. У художній творчості, за висловом А. Бретона, він проголошував "чистий фізичний автоматизм, за допомогою якого ми намагаємося виразити у слові або живописі істинну функцію думки. Ця думка продиктована відсутністю всякого контролю з боку розуму і перебуває за межами всіх естетичних і моральних норм". Великий вплив на сюрреалістів справили філософія інтуїтивізму А. Бергсона та теорія психоаналізу 3. Фрейда. Творчість прибічників цієї течії модернізму проникнута вірою в реальність довільних асоціацій (сновидінь, жахів, хворобливих галюцинацій, гіпнозу). Як і дадаїсти, вони вдавалися до скандалу, епатажу, протестували проти сучасної цивілізації, політичних інститутів, держави. У 1925 р. сюрреалісти вимагали від уряду Франції випустити всіх божевільних з лікарень як "вільних від розуму", в різних маніфестах вихваляли то анархію, то комунізм, то фашизм, а згодом не менш палко засуджували їх. У 1926-1928 pp. один із засновників сюрреалізму іспанський кінорежисер Л. Бунюель, творчість якого належить до класики світового кіно, знімає скандальні фільми "Андалузький пес" та "Золотий вік", де трапляються кадри розрізаного бритвою ока, бика, прив´язаного до роялю.