3. Унормованість поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів».

Окреме місце займає знамените «Послання до Пісонів» («Epistola ad Pisones»), назване пізніше «Ars poëtica». Послання відноситься до типу «нормативних» поетик, які містять «догматичні приписи» з позицій певного літературного напряму.

"Останні роки життя і творчості Горація зв'язані з його посланням до Пісонів, відомим під назвою «Поетичне мистецтво», де викладено спостереження й настанови, що їх передає автор молодому поколінню шанувальників поезії.

В центрі уваги поета - слово. Треба добре подумати, перш ніж послати його в світ, бо воно, як і пущена тятивою стріла, назад не вертається. «Тільки відчиниш уста - й не повернеш летючого слова»,- застерігає Горацій ще в першій книзі послань, перебуваючи під впливом гомерівського образу «крилатого» слова. Та якщо Гомер наче справді окрилює слово, надає йому епічного розмаху, то Горацій вперше відкриває його глибинні виміри. Палкий прихильник «малих форм», він домагається смислової та емоційної насиченості твору не за рахунок розширення його рамок, а шляхом розкриття внутрішніх можливостей слова. А вони розкриваються, як це помітив поет, лише тоді, коли слово майстерно вписується в контекст. Неповторність поетичного почерку Горація - саме в цьому справді блискучому поєднанні слів. Лише тоді, коли «саме тут буде сказано те, що саме тут мусить бути сказано», художній твір, за словами автора «Поетичного мистецтва», зблисне своїм «світлим порядком»/

Горацій любить слово - джерело свого безсмертя, тому й мова для нього - не просто матеріал, з якого він ліпить свої твори, мова - це розлоге, шумливе дерево, яке час від часу оновлює своє листя. На одній із гілок того дерева «прищеплює» і він, Горацій, своє слово, радіючи його свіжій, лискучій красі.

Є в «Поетичному мистецтві» думка, на якій поет особливо наполягає:

Тільки в знанні - джерело й запорука справжнього вірша.

4. Н. Буало як теоретик класицизму. Своєрідним маніфестом французького класицизму стає дидактична поема Н. Буало "Поетичне мистецтво". Застосувавши філософський метод Декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Н.Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Для класицизму був характерний раціоналізм, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. З раціоналізмом пов'язана нормативність класицизму, яка регламентувала мистецтво та літературу, встановлювала вічні та непорушні правила й закони. Для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця).

У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів. Для класицизму характерний аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви. Героями класицистичних творів були переважно люди аристократичного походження. Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: епопея, трагедія, дидактична поема, ода, байка, сатира.

Практиками класицизму були насамперед французькі письменники: поет Ф.де Малерб, драматурги П'єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр, романістка М. де Лафайєт, письменники-афористи Ф. де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр, байкар Ж. Де Лафонтен, пізніше — просвітителі Вольтер, Ж.-Ж. Руссо та інші.