25.Варіативність аналітичної рецепції худ.Текстів за міфокритичною методологією

1)Інший підхід до міфа був у німецьких мислителів - І. Гердера і особливо у членів ієнського гуртка романтиків, очолюваного Ф. Шлегелем. У них можна знайти аналогію тій оцінці міфів, прихильниками якої є сучасні міфокритики. Так, Шлегель вважав, що міфологія покликана упорядкувати хаос зовнішнього світу, нанизуючи його на вістря суб'єктивного сприйняття явищ, роблячи сплав із об'єктивного та суб'єктивного, синтез емоцій та інтелекту, філософії та символіки. Ці дослідники вперше заговорили про надзвичайно важливе значення міфу і для сучасної художньої творчості, і для сучасного світогляду, а також вказували на можливість створення новоі міфології. Особливого значення надавали вони мові міфу - символіці (ототожнювали поняття "міфотворчість" і "символотворчість"). Згодом ці постулати знайдуть своє продовження у роботах Е. Кассірера (символотворчість), А. Бретона, Л. Андрєєва (створення нової міфології в літературі сюрреалізму).

2) Для йєнських романтиків міф був певною вищою формою людського духу та мистецтва. Ця романтична ідеалізація міфу вплинула на все культурне життя Німеччини в ХІХ та ХХ ст. Відома робота Я. Грімма "Німецька міфологія" (1875 р.) поклала початок міфологічному методу дослідження фольклору. Прихильники цієї теорії намагалися прослідкувати, як розвивається, виростає той чи інший фольклорний образ із його міфологічного прототипу.

На розвиток міфологічної критики помітно вплинула концепція Макса Мюллера (др. пол ХІХ ст.), котрий, займаючись порівнянням санскриту та давньогрецької мови, переніс свій метод дослідження на міфологію, в результаті чого виникла інша наука, названа вченим "порівняльною міфологією". Пояснення феномену міфотворчості Мюллер знаходить не в анімізмі, не в магічних ритуальних діях, не в тотемізмі, а в самій структурі первісної мови. Він вважав, що в міфопоетичну епоху мова була позбавлена службових слів, а іменники мали тільки конкретне значення, називали тільки конкретні явища. Важливою була і синонімія та омонімія давньої мови, в якій, як правило, за кожним явищем закріплювалась велика кількість назв, що характеризували його з усіх сторін. Часто деякі з цих синонімів вживалися для позначення іншого явища чи предмету, породжуючи цим велику кількість омонімів. Ця, викликана дитячим станом мови, плутанина, а також персоніфікація явищ природи викликали міфологію. Таким чином, до створення міфів давніх людей приводив не ірраціоналізм, обумовлений відсталістю їх інтелекту, а сама стихія первісної мови. Породжуючи велику кількість синонімів, мова не могла їх утримати довго, зміст багатьох слів губився, затушовувався, був незрозумілий наступним поколінням, і це створювало грунт для міфотворчості .[46]

М. Мюллер сформулював і так звану солярну теорію, суть якої полягає в тому, що, оскільки найважливішим об'єктом уваги первісної людини було сонце, то, очевидно, воно і зв'язані з ним явища стали протопипами основних міфологічних образів. Процес тлумачення міфів став полягати у відшукуванні доказів того, що ім'я головного героя завжди походить від слова або від кореня слова, що означає "сонце".

26.Школа рос.формалістів та її вплив на структ-семант.студії + СКАН

В 1920-е годы и позднее формальный метод в литературоведении подвергался сначала жёсткой критике (включая специальную главу в книге Л. Д. Троцкого «Литература и революция» (1923)), а затем жёсткой травле со стороны коммунистических идеологов и официозного литературоведения. После «проработочных» кампаний середины 1930-х гг. само слово «формализм» превратилось в ругательство и статью политического обвинения.

В то же время, за рубежом формальный метод оказал влияние на появление структурализма (через посредство Пражского лингвистического кружка, в котором принял участие эмигрировавший Якобсон) и постструктурализма, развитие семиотики/семиологии за рубежом и, позднее, в СССР и постсоветской России и других новых независимых государствах (в частности, на деятельность Московско-тартуской семиотической школы).

Попытаемся спроектувати критерії, запропоновані Н.Ч. Маллинзом вивчення таких " революційних груп " у науці, як этнометодологи, психологи-бихевиористы і біологи - дослідники фагов, на етапи діяльності російських формалистов:

-норма (проголошення вихідних принципів - маніфест Шкловського " Воскрешення слова " , зближення з лінгвістами Якубинским і Поливановым, 1914-1915 рр.),

-сеть (формування дослідницького микросообщества, внутрішнього гуртка та органічного середовища, підготовка до випуску власних періодичних органів - формування Товариства з вивчення поетичного мови (Опояза), випуск збірок з теорії поетичного мови, ознайомлення з Якобсоном і москвичами, 1916-1918 рр.),

-сплоченная група (серія публікацій - ряд монографій під маркою Опояза, система взаємних посилань, різке зростання полемічних виступів, поява перших учнів - по студії " Всесвітньої літератури " , формування другого покоління школи рамках Державного інституту історії мистецтв (ГИИИ), 1919-1923 рр.),

-специальность - наукову дисципліну ( " фаза підручників " - своя система викладання, закріплення автономії в й університетської середовищі, до поступового розмивання і зникнення вихідної групи - дослідницькі семінари в ГИИИ, вихід серії " Питання поетики " , нарешті, розбіжність у межах програми розвитку й загострилося проблема відтворення школи - так званих " молодших формалістів " , 1924-1930).

Предметом передачі (навчання) за формалізм був спосіб бачення " сделанности " конкретного літературного об'єкта, його включеності в системну динаміку літературної еволюції (згідно з концепцією Тинянова другої половини 1920-х). Основою відтворення наукової школи тут виявляється " неявний знання " (М. Полани) - й не так перенесення відпрацьованих схем нового об'єкт, скільки розкриття у ньому унікального поєднання естетичних якостей, як апробованих, і у особливості нововідкритих. Від вчителя до учня транслюється саме " рецепт " виробництва наукового знання про літературі. Такий, наприклад, звичка відкриття біографічної " дрібниці " , згаданої, але з зрозумілою колишнім літературознавством, необхідною складовою " мікроісторії " літератури, або літературного побуту. Слід також сказати вказати, що у боротьби з академізмом формалісти відмежовувалися від сприйняття твори як пам'ятника епохи і/або втілення задуму художника-гения, а також виступали проти перенесення техніки історико-філологічного аналізу античних чи фольклорно-эпических текстів на твори словесності XVIII-XIX вв.

27.Основні концепти рос.формалізму +СКАН

"Формальна школа"увагу зосереджувала на творі як замкненій структурі й не виявляла значного інтересу до проблем стилю, феномена радше літературного процесу. Розглядався він нею або як "комплекс прийомів", застосованих у творах, або ж як "підсистема мови", тобто стиль мовлення. Щодо "соціально-генетичного методу", то його прихильники стиль літературного твору чи напряму розглядали крізь призму класової належності і класової "психології" автора, впадаючи при цьому в крайнє спрощення й вульгаризацію. Воднораз ця школа саме поняття стилю вважала "формалістичним" і виводила його з ужитку. У середині 30-х рр. вульгарний соціологізм був підданий осуду, але до проблем стилю в радянському літературознавстві не посилився. Навпаки, у 40 - 50-х рр. утверджується погляд на стиль як на формалістичну категорію і самий інтерес до нього та його вивчення сприймається як підозрілий "формалістичний ухил" і осуджуються критикою. Фактично ця категорія дискримінується й остаточно виводиться з ужитку.

Термин "гамбургский счет" был введен еще в середине 20-х годов главным теоретиком русского формализма моим тезкой Виктором Борисовичем Шкловским. С формализмо боролись идеологи соцреализма с начала 30-х годов, и отголоски этой борьбы вполне отчетливо были слышны в пору моего студенчества. Для нас, студентов, формальный метод стал средством раскрепощения, детоталитаризации мысли.

Судить литературное произведение "по гамбургскому счету" означало руководствоваться в своих оценках исключительно профессиональными, собственно эстетическими критериями и внутренними, имманентными законами развития литературных форм и жанров, отметая любые "конъюнктурные" соображения "внелитературного ряда" - политические, национальные, психолого-биографические и тому подобные. Шкловский в свое время заимствовал термин "гамбургский счет" из практики профессиональных цирковых борцов, которые в начале века ежегодно съезжались в Гамбург, чтобы там в обстановке строжайшей секретности определить подлинную иерархию силачей, реальное соотношение сил - в отличие от того, что демонстрировалось на публичных аренах на потребу зрителям. Согласно Шкловскому, Максим Горький, которого советский официоз громогласно признавал "непревзойденным классиком пролетарского периода русской литературы", даже не доехал до Гамбурга, а мало кому известный Велимир Хлебников по "гамбургскому счету" - чемпион. Так или иначе, "Гамбург" стал для нас знаком высочайшего профессионализма, скрытого от глаз профанов или спекулянтов от искусства.

28. Основні літературознавчі ідеї бахтіна+29. Теорія кар навальності (+СКАН)

Стихия карнавализации до сих пор присуща некоторым традициональным народностям, например банту. Наиболее ярко сохранилась традиция европейской карнавальной культуры в Латинской Америке, и в частности в Бразилии.В культуре XX века карнавализация актуализируется вследствие повышения общего интереса к мифу (неомифологическое сознание).

Карнавализация — семиотическая теория карнавала, изложенная М. М. Бахтиным в его книге о Рабле (1965). Смысл концепции Бахтина (см. также полифонический роман, диалог) в том, что он применил понятие карнавала, ежегодного праздника перед великим постом, ко всем явлениям культуры Нового времени.

В центре концепции карнавализации — идея о «переворачивании смысла бинарных оппозиций», то есть инверсии двоичных противопоставлений. Когда народ выходит на карнавальную площадь, он прощается со всем мирским перед долгим постом, и все основные оппозиции христианской культуры и все бытовые представления меняются местами.

Королем карнавала становится нищий или дурак, трикстер (см. анекдот). И ему воздают королевские почести. Назначается также карнавальный епископ, и кощунственно оскверняются христианские святыни. Верх становится низом, голова — задом и половыми органами (материально-телесный низ, по терминологии Бахтина). Меняются местами мужское и женское (мужчины надевают маски женщин и наоборот). Вместо благочестивых слов слышится сквернословие, площадная брань. Меняются местами сами противопоставления жизни и смерти.

Хроното́п (от др.-греч. χρόνος, «время» и τόπος, «место») — «закономерная связь пространственно-временных координат"М.М. Бахтин также понимал под хронотопом «существенную взаимосвязь временны́х и пространственных отношений[4]».

«Хронотоп в литературе имеет существенное жанровое значение. Можно прямо сказать, что жанр и жанровые разновидности определяются именно хронотопом, причем в литературе ведущим началом в хронотопе является время. Хронотоп как формально-содержательная категория определяет (в значительной мере) и образ человека в литературе; этот образ всегда существенно хронотопичен. … Освоение реального исторического хронотопа в литературе протекало осложненно и прерывно: осваивали некоторые определенные стороны хронотопа, доступные в данных исторических условиях, вырабатывались только определенные формы художественного отражения реального хронотопа. Эти жанровые формы, продуктивные в начале, закреплялись традицией и в последующем развитии продолжали упорно существовать и тогда, когда они уже полностью утратили свое реалистически продуктивное и адекватное значение. Отсюда и существование в литературе явлений глубоко разновременных, что чрезвычайно осложняет историко-литературный процесс».