21. Пояснити калькуляційні одиниці (носії витрат) на підприємстві.

Калькуляційна одиниця — вимірювач об’єкта калькуляції, який застосовується під час визначення його собівартості. Її вибір залежить від особливостей виготовлення продукції, просторості номенклатури, застосовуваних одиниць виміру, діючого стандарту і технічних умов на вироблювані вироби. На практиці діють наступні групи калькуляційних одиниць: • умовні одиниці - спирт 100%-й фортеці, мінеральні добрива в перерахунку на відсоток діючої речовини (азоту, фосфору, калію) та ін; • натуральні одиниці - штуки, кілограми, тонни, літри, кубічні метри, погонні метри, кіловат-години та ін; • умовно-натуральні одиниці - 100 умовних банок консервів, 100 пар взуття певного виду та ін; • експлуатаційні одиниці - потужність, продуктивність та ін; • одиниці робіт - одна тонна перевезеного вантажу, сто метрів дорожнього покриття та інших; • одиниці часу - машінодень, машиночаса, нормогодини та ін На підприємствах для калькулювання собівартості з усього комплексу калькуляційних одиниць перевага віддається одному вимірнику, який розглядається як основний. Як правило, він збігається з одиницею виміру обсягу продукції (робіт). Якщо для певного виду продукції використовуються два вимірювача (наприклад, тонни і квадратні метри, штуки і одиниці потужності), то для калькулювання собівартості застосовують основний вимірювач.

22. Розкрити суть диференціації витрат на прямі та загальні калькуляційні статті щодо кожної калькуляційної одиниці.

Стаття витрат — це вид витрат, який виділяється з урахуванням місця витрат (завод, цех, ділянка, бригада, навіть робоче місце) і призначення (ремонт, обслуговування обладнання, управління тощо). Постатейне відображення витрат в плані, обліку, звітності і аналізі повинно здійснюватися за єдиною методологією, розкривати їх цільове призначення і зв'язок з технологічним процесом.

При аналізі собівартості за статтями витрат виявляють:

— величину економії (перевитрат) за кожною статтею;

— частку впливу кожної статті у загальному зниженні собівартості продукції;

— вплив різних факторів на величину витрат за окремими статтями.

Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення на одиницю продукції залежить від конкретних умов виробництва і передусім від широти номенклатури продукції і специфіки технологічних процесів.

У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат, а саме:

,

де С — витрати за певний період (виробничі чи повні);

N — обсяг готової продукції за той же період у натуральному вимірі.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності.

23. Описати калькулювання на основі прямих і повних витрат.

Калькулювання повних витрат передбачає включення до виробничої собівартості змінних і постійних виробничих витрат.

Основними призначенням такого калькулювання є оцінка випущеної з виробництва продукції (роботи, послуги) для її оприбуткування (Д26 "Готова продукція" та К23 "Виробництво"), визначення собівартості виробленої та реалізованої продукції, щоб забезпечити можливість зіставити одержані доходи з понесеними витратами. Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна платня;

- інші прямі затрати;

- накладні загально виробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

- згідно із замовленням (проектами);

- згідно з виробничими процесами;

- на основі виробничої діяльності.

Система обліку і калькулювання за змінними (прямими) витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається - тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загально виробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загально виробничі затрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони поділяють обліку окремо і їх списують на звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).