- •Теоретичні питання
- •1.Пояснити класифікацію витрат і її практичне значення.
- •1.Пояснити класифікацію витрат і її практичне значення
- •1. .Пояснити класифікацію витрат і її практичне значення.
- •2.Розкрити суть поняття витрат та їх практичне значення.
- •3.В чому полягає суть формування планових і фактичних витрат?
- •4.Як впливають технічні, організаційні, економічні фактори на зміну структури витрат?
- •5.Охарактеризувати управлінський і фінансовий (фіскальний) аспекти формування витрат.
- •6.Пояснити необхідність перерахування планових витрат на фактичний обсяг продукції.
- •7.Пояснити гнучкі кошториси підрозділів.
- •8.Пояснити методику складання кошторисів підрозділів різного функціонального призначення.
- •9.Охарактеризувати методику обліку та звітності як елементів контролю витрат.
- •11.Пояснити зміст і порядок розробки плану витрат, його нормативну базу.
- •12.Пояснити методику функціонально-вартісного аналізу та його роль в системі управління витратами.
- •13.Пояснити особливості впливу на величину прибутку змінних і постійних витрат.
- •14.Визначити залежність прибутку від операційної активності та структури витрат.
- •15.Охарактеризувати параметри, форми і механізм адаптації основного устаткування.
- •16.Визначити роль і методи калькулювання.
- •18.Охарактеризувати специфіку калькулювання у одно-, багатопродуктовому виробництві, у виробництві з комплексною переробкою сировини.
- •19. Калькулювання у комплексних /сумісних/ виробництвах.
- •21. Пояснити калькуляційні одиниці (носії витрат) на підприємстві.
- •22. Розкрити суть диференціації витрат на прямі та загальні калькуляційні статті щодо кожної калькуляційної одиниці.
- •23. Описати калькулювання на основі прямих і повних витрат.
- •24. Пояснити статті прямих витрат і методика їх обчислення.
- •25. Пояснити ціни на продукцію і послуги внутрішньо-коопераційних підрозділів, їх різновиди та умови застосування.
- •26. Визначити прогнозування собівартості продукції на етапах її розробки і освоєння виробництва.
- •27. Охарактеризувати прямі та непрямі, регульовані та нерегульовані витрати підрозділів.
- •28. Пояснити особливості діяльності допоміжних і обслуговуючих підрозділів як складну систему їх зв’язків у формі надання взаємних послуг.
- •29. Охарактеризувати непов’язані, пов’язані та сумісні виробництва, їх вплив на калькулювання.
- •30. Описати оптимізацію запасів і матеріальних потоків.
- •44. Класифікація витрат за місцем виникнення їх:
18.Охарактеризувати специфіку калькулювання у одно-, багатопродуктовому виробництві, у виробництві з комплексною переробкою сировини.
Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють як прямі, так і непрямі витрати (див. таблиці 8.1 і 8.2). Такі статті витрат, як матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна, додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, є прямими. Вони безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за розглянутою в підпункті 8.2 методикою. Відмінність лише в тому, що при складанні бюджету до уваги брався весь обсяг виробництва. Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат, до яких належать загальновиробничі витрати у складі витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрат на організацію та управління виробництвом. В Україні вони традиційно розподілялися окремо як різні статті витрат. Згідно з новою системою бухгалтерського обліку ці витрати об’єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Якщо прийнятна одна база розподілу, загальновиробничі витрати розподіляються на її основі у загальній сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіляти окремо витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрати на організацію та управління виробництвом. На практиці поширений метод розподілу зазначених витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. У цьому разі Со.в = Со.з *Рв\100 де Со.в — загальновиробничі витрати на один виріб (калькуляційну одиницю), грн.; Со.з — основна заробітна плата виробничих робітників на один виріб, грн.; Рв — відношення загальновиробничих витрат до основної заробітної плати, %.
19. Калькулювання у комплексних /сумісних/ виробництвах.
Виробництво вважається комплексним, якщо в одному технологічному процесі одночасно виготовляється декілька (або один) основних продуктів та побічна продукція і відходи. Калькулюється тільки основна продукція, побічна продукція та відходи оцінюються за встановленими методами (оцінка відходів > 2 видів). Розрізняють багатопродуктове комплексне виробництво та одно продуктове. Процес калькулювання в комплексних виробництвах потребує вирішення ряду методологічних питань, пов’язаних з розрахунком собівартості, а саме: методи оцінки попутних продуктів; методи оцінки відходів; розподіл загально виробничих витрат (між основною та побічною продукцією або між основними продуктами); розподіл виробничої собівартості між основними продуктами.
20. залежність методів калькулювання від особливостей виробництва продукції.
Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення. Об'єкт калькулювання — це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання — готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення. Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця — одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання — трактори, калькуляційна одиниця — один трактор, відповідно вугілля — одна тонна, електроенергії — одна кіловат-година і т. д. У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо-фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами. За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств. В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «Direct-cost», коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі — на певний період. Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в одно-продуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат. |
