18.Охарактеризувати специфіку калькулювання у одно-, багатопродуктовому виробництві, у виробництві з комплексною переробкою сировини.

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють як прямі, так і непрямі витрати (див. таблиці 8.1 і 8.2). Такі статті витрат, як матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна, додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, є прямими. Вони безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за розглянутою в підпункті 8.2 методикою. Відмінність лише в тому, що при складанні бюджету до уваги брався весь обсяг виробництва. Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат, до яких належать загальновиробничі витрати у складі витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрат на організацію та управління виробництвом. В Україні вони традиційно розподілялися окремо як різні статті витрат. Згідно з новою системою бухгалтерського обліку ці витрати об’єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Якщо прийнятна одна база розподілу, загальновиробничі витрати розподіляються на її основі у загальній сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіляти окремо витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрати на організацію та управління виробництвом. На практиці поширений метод розподілу зазначених витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. У цьому разі Со.в = Со.з *Рв\100 де Со.в — загальновиробничі витрати на один виріб (калькуляційну одиницю), грн.; Со.з — основна заробітна плата виробничих робітників на один виріб, грн.; Рв — відношення загальновиробничих витрат до основної заробітної плати, %.

19. Калькулювання у комплексних /сумісних/ виробництвах.

Виробництво вважається комплексним, якщо в одному технологічному процесі одночасно виготовляється декілька (або один) основних продуктів та побічна продукція і відходи. Калькулюється тільки основна продукція, побічна продукція та відходи оцінюються за встановленими методами (оцінка відходів > 2 видів). Розрізняють багатопродуктове комплексне виробництво та одно продуктове. Процес калькулювання в комплексних виробництвах потребує вирішення ряду методологічних питань, пов’язаних з розрахунком собівартості, а саме:  методи оцінки попутних продуктів;  методи оцінки відходів;  розподіл загально виробничих витрат (між основною та побічною продукцією або між основними продуктами);  розподіл виробничої собівартості між основними продуктами.

20. залежність методів калькулювання від особливостей виробництва продукції.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і про­дукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляцій­них одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методи­ки їхнього обчислення. Об'єкт калькулювання — це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспор­тування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання — готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулюван­ня іншої продукції має допоміжне значення. Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляцій­на одиниця — одиниця його кількісного виміру (кількість у шту­ках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання — трактори, калькуляційна одиниця — один трактор, відповідно вугі­лля — одна тонна, електроенергії — одна кіловат-година і т. д. У світовій практиці господарювання застосовуються різні ме­тоди калькулювання, що зумовлено різним призначенням кальку­ляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо-фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повни­ми й неповними витратами. За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчиз­няних виробничих підприємств. В інших країнах порівняно широко застосовується метод каль­кулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включа­ють не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину не­прямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за не­повними витратами є так званий метод «Direct-cost», коли на со­бівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а не­прямі — на певний період. Істотно впливають на методи калькулювання широта номенк­латури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в одно-продуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут об­числюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.