29. Охарактеризувати непов’язані, пов’язані та сумісні виробництва, їх вплив на калькулювання.

30. Описати оптимізацію запасів і матеріальних потоків.

Матеріальний потік - це сукупність товарно-матеріальних цінностей, які розглядаються на часовому інтервалі в процесі застосування до них різних логістичних операцій. Матеріальні потоки можуть протікати як усередині одного підприємства, так і між різними підприємствами. При цьому кожному матеріальному потоку відповідає деякий інформаційний потік, який у тимчасовому і просторовому аспектах може не збігатися з матеріальним. Матеріальні потоки можуть перебувати у двох протилежних станах: динамічному і статистичному. У тих випадках, коли матеріальні потоки розглядаються не в часовому інтервалі, а у визначений момент часу, вони утворюють матеріальні запаси. Форма існування матеріального потоку обумовлена самим визначенням і проявляється в матеріально-речовинних утвореннях, які можуть змінюватися залежно від етапу просування. Так, щодо підприємства матеріальний потік на етапі забезпечення виробничих процесів матеріальними ресурсами постає у вигляді потоку сировини, комплектуючих, допоміжних матеріалів. На етапі виробництва-у вигляді напівфабрикатів. На етапі розподілу і збуту-у вигляді готової продукції, запасних частин для продукції, яку використовують споживачі й т.д.

Одне з центральних місць в системі управління поточними активами кожного суб’єкта господарювання займають питання управління запасами, які полягають в оптимізації розміру і структури запасів, мінімізації пов’язаних з ними витрат та забезпеченні ефективного контролю за їх рухом. Від оптимізації запасів залежать усі кінцеві результати діяльності підприємства.

Оптимізація запасів — проблема, яка виникає практично в будь-якій організації. Ігнорування цього питання призводить до безлічі проблем: нестача оборотних коштів, неритмічність роботи складу, наявність прострочених товарів, незадоволеність клієнтів. Оптимізація дозволяє мінімізувати страхові запаси, але в той же час компанія повинна мати можливість своєчасно виконувати актуальні замовлення на продукцію.

1. Описати втрати (неотриманий прибуток) від відволікання коштів у виробничі запаси.

На початку діяльності підприємства необхідно визначити (пронормувати) всю величину оборотного капіталу - і того, що становитиме виробничий запас матеріальних ресурсів, і тієї частини, яка має залишатися на банківському рахунку з метою забезпечення можливості здійснення регулярних закупівель, поповнюючи виробничий запас протягом одного операційного циклу. Норматив оборотних коштів вказуватиме на величину необхідного оборотного капіталу, який не має відволікатися від основної діяльності підприємства. Пропорція, в якій оборотний капітал розподіляється між виробничими запасами і залишками грошей на банківському рахунку, залежить від економічної ситуації на ринку, умов постачання ресурсів на підприємстві тощо. Потреба в нормуванні залишків грошей на банківських рахунках виникає і потім, у процесі нормальної звичайної діяльності підприємства у зв'язку з необхідністю з певною періодичністю здійснювати закупівлю матеріальних ресурсів, своєчасно сплачувати заробітну плату, перераховувати податкові платежі тощо.

Величина виробничого запасу, що має створюватися на підприємстві, залежить від складності його відновлення, порівняної близькості ринків, де робляться закупки, можливостей регулярної поставки, транспортних схем зв'язку з постачальниками матеріальних ресурсів, витрат на доставку і страхування, розміру партії ресурсів, витрат на зберігання, економічної ситуації на ринку та в країні. Усі ці обставини визначають мінімум того капіталу, який повинен бути у формі виробничих запасів та інших елементів оборотних коштів. Його величину визначають на основі тривалості того часу, на який має авансуватись капітал, а також розміру маси капіталу, що авансується за один раз. Підприємство не може собі дозволити зменшення виробничих запасів нижче певної межі мінімального запасу.

Основними чинниками, які беруться до уваги при визначенні норми виробничих запасів, є насамперед допустимий строк зберігання, наприклад, сировини, виходячи з її технологічних характеристик; місткість складських приміщень на підприємстві; черговість поставок сировини на підприємство відповідно до укладених договорів та дотримання принципів мінімізації витрат на зберігання та замовлення.

2. исати методи оцінки матеріалів у запасах при їх відпустці у виробництво, на продаж та іншому вибутті.

Згідно з П(С)БО 9 оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:

1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів –передбачає ведення окремого обліку за кожним видом запасів і списання їх за фактичною собівартістю, яка склалася на момент придбання

2) середньозваженої собівартості – при різних цінах на запаси визначається середня ціна, за якою потім списується собівартість запасів.

3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО) - ґрунтується на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, першими і вибувають. 

4) нормативних затрат - полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних затрати і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися

5) ціни продажу – характерна для підприємств роздрібної торгівлі й ґрунтується на застосуванні середнього проценту торгової націнки товарів.

3. Описати вплив форм адаптації устаткування на експлуатаційні витрати.

Адаптація машин до виконання пе­вного обсягу роботи за умов динамічного вироб­ництва — об'єктивна необхідність. Критерієм адаптації є витрати підприємства. Треба так поєднати форми адаптації, щоб витрати були мінімальні. Коротко розглянемо, як впливають окремі фор­ми адаптації на величину виробничих витрат. До уваги візьмемо релевантні витрати, пов'язані з роботою машин. а)Інтенсивність роботи машин неоднозначно впливає на експлу­атаційні витрати

б)Час роботи машин теж впливає на собівартість продукції. Він пов'яза­ний передусім з режимом роботи і суб'єктивним чинником. Як відомо, є безперервні й дискретні виробничі процеси. На безпе­рервних процесах (металургія, хімічна промисловість та ін.) устат­кування працює цілодобово. Оперативно зупинити його не мож­на, оскільки це призведе до суттєвих втрат та додаткових витрат на запуск. Тут про адаптацію за часом не йдеться. В обробних га­лузях промисловості процеси дискретні, й ситуація тут інша. За цих умов машини можна зупинити в будь-який момент, тривалість їх використання в межах доби може бути різною. Щодо впливу кількісної адаптації на витрати, то тут треба розмежувати два її варіанти, а саме:

• кількісна адаптація не приводить до зміни наявного (уста­новленого) устаткування, тобто в процесі адаптації кількість пра­цюючих машин змінюється, але наявна їх кількість залишається незмінною;

• кількісна адаптація супроводжується зміною кількості на­явних машин.

За наявності незавантаженого устаткування і включення його у кількісну адаптацію (перший варіант) витрати на одиницю про­дукції не змінюються. За одної і тієї самої кількості наявних ма­шин постійні витрати на їх утримання стабільні, а змінні зале­жать лише від інтенсивності та певною мірою від часу роботи.

4. Пояснити розподіл загальновиробничих витрат.

 Фактичну суму загальновиробничих витрат згідно з п. 57 Рекомендації № 65, пропонують розподіляти між:

1) основним виробництвом з подальшим розподілом між видами перевезень;

2) допоміжним виробництвом у частині робіт, призначених для потреб власного капітального будівництва, непромислових господарств, а також реалізації;

3) обслуговуючими виробництвами;

4) капітальним будівництвом, що ведеться господарським способом.

При цьому по кожному каналу розподілу витрат кредитується рахунок 91 "Загальновиробничі витрати" і дебетується рахунок 23 (за субрахунками). Сальдо рахунок 91 не має.

Методи розподілу. Згідно з п. 58 Рекомендацій № 65, залежно від видів виконуваних перевезень, технічного оснащення рухомого складу та інших умов суму загальновиробничих витрат, віднесену до основного виробництва, розподіляються між окремими видами перевезень за одним з таких методів (способів):

- пропорційно до заробітної плати основних працівників;

- до частки відповідно планової суми ЗВВ у загальній сумі планової собівартості окремих видів перевезень;

- на одну гривню фактичних доходів за окремими видами перевезень;

- пропорційно до суми витрат за іншими калькуляційними статтями.

Відповідно до Рекомендацій № 461 об'єктом розподілу пропонуються ті самі об'єкти, за якими розраховується тариф - на одного пасажира, на один пасажиро-кілометр, на 1 км пробігу.

Кожне підприємство самостійно визначає метод розподілу ЗВВ, закріплюючи його в наказі про облікову політику. У прикладі, наведеному в табл. 7.4, застосовано розподіл пропорційно прямим витратам діяльності.

5. Пояснити проблеми розподілу загальних /непрямих/ витрат між різними виробами та умови їх застосування.

Непрямі витрати розподіляються на собівартість окремих видів продукції різними методами. До витрат на обслуговування виробництва й управління відносять витрати на утримання й експлуатацію машин і устаткування, загальновиробничі та загальногосподарські витрати. Витрати на утримання й експлуатацію устаткування розподіляються на собівартість окремих виробів такими методами: за допомогою кошторисних ставок, які розраховуються на основі коефіцієнто-машиногодин; прямим розрахунком відповідних витрат на одиницю продукції; пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників тощо.

Загальновиробничі (цехові) витрати за окремими видами виробів розподіляються на продукцію, яка виготовляється, пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників окремо в кожному цеху. Розподіл загальногосподарських витрат між окремими видами продукції проводиться аналогічно розподілу цехових витрат, враховуючи, що це витрати, загальні для всієї організації. Між видами виробленої або проданої продукції загальногосподарські витрати розподіляються пропорційно витратам на оплату праці працівників, пропорційно сукупним витратам на оплату праці працівників і витратам на утримання й експлуатацію устаткування, пропорційно витратам на перерозподіл, неповної виробничої собівартості продукції тощо.

Втрати від браку плануються як виняток в окремих виробництвах, перелік яких встановлюється в галузевих інструкціях. Інші виробничі витрати прямо включаються в собівартість відповідних виробів або розподіляються між окремими виробами пропорційно їхній виробничій собівартості (без інших виробничих витрат). Комерційні витрати розподіляються на собівартість одиниці виробу пропорційно виробничій собівартості окремих видів продукції. Відзначимо, що собівартість продукції включає тільки ті витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом і продажем продукції.

6. Пояснити методи розподілу адміністративних витрат і витрат на збут при калькулюванні за повними витратами.

До адміністративних відносяться витрати, пов'язані з управлінням підприємством в цілому і організацією його діяльності: зміст апарату управління, інформаційне забезпечення підприємства, амортизація і зміст основних засобів загальногосподарського призначення, поштово-телеграфні, канцелярські витрати, витрати на врегулювання господарських відносин в  судових органах і т.п. В більшості випадків при калькулюванні ці витрати розподіляють пропорційно заробітній плати виробничих робітників або трудомісткості продукції в людино-годинах. На середніх і великих підприємствах більш обґрунтованим є двохетапний розподіл адміністративних витрат. Спочатку вони розподіляються між виробничими підрозділами пропорційно вибраній базі, а вже після цього — між виробами підрозділів.

Метод повних витрат (собівартості) полягає в розрахунку ціни на базі всіх витрат, які, незалежно від походження, списуються на одиницю виробу. Таким чином, ціна включає реальну (фактичну) повну собівартість виробу і надбавку - цільовий прибуток. До витрат належать змінні та постійні (чи прямі та непрямі) витрати.

7. Описати періодичність і форми звітності.

періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Звітність - це система узагальнених і взаємопов'язаних економічних показників поточного обліку, які характеризують результати діяльності підприємства за звітний період.

Бухгалтерська звітність складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Фінансова звітність є складовою частиною бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Вона розрахована насамперед на таких користувачів інформації, як інвестори, кредитори та інших, які не можуть вимагати звітів з урахуванням їх конкретних потреб.

8. Охарактеризувати методи контролю витрат.

 Розрізняють поточний, періодичний і разовий контроль.

Поточний контроль здійснюється щоденно і являє собою безперервне відстежування руху матеріальних цінностей, незавершеного виробництва і продукції. Його основним засобом є оперативний облік. Цей вид контролю дає змогу своєчасно реагувати на небажані відхилення під час виробництва.

Періодичний контроль виконується з установленою регулярністю. Основним інструментом для нього є узагальнення даних бухгалтерського та оперативного обліку контрольованих показників у звітності.

Разовий контроль не має попередньо визначеної регулярності і мети. Його зміст визначається в кожному окремому випадку. Здебільшого він має форму інвентаризації активів (матеріальних, фінансових), ревізії діяльності чи аудиторської перевірки.

За часом здійснення виділяють такі види контролю: попередній; проміжний; підсумковий.

Попередній контроль виконується до початку дій з реалізації планів. Він включає в себе: перевірку планів на внутрішню несуперечність, реалістичність, прогресивність; контроль ресурсів (кадрових, матеріальних, фінансових).

Проміжний контроль проводять безпосередньо під час виконання планових завдань. Він спрямований на поточне регулювання роботи з виконання планів витрат. Проміжний контроль може бути різним за своєю конкретною метою і відповідно до цього — різним за частотою контрольних операцій. Він повністю охоплює поточний і періодичний види контролю, а також може мати форму разового контролю.

Підсумковий контроль здійснюється на етапі завершення реалізації плану. За його проведення оцінюється виконання запланованої роботи в цілому. Такий контроль дає змогу визначити напрями економії ресурсів. Крім того, він важливий з психологічної точки зору і може свідомо використовуватися як засіб спонукання працівників, задіяних у виконанні планових завдань, до поліпшення використання ними господарських (матеріальних, грошових, людських) ресурсів.

39. У кожному центрі відповідальності здійснюються видатки і виробляється продукція (роботи , послуги). Витрати кожного центру відповідальності обов'язково вимірюються і контролюються менеджером центру або виконавцем. Однак вироблену продукцію, виконану роботу або надану послугу не завжди можна виміряти як дохід центру відповідальності (наприклад , практично неможливо виразити в якості доходу послуги, що надаються бухгалтерією ) . Не всі центри відповідальності , порівнюйте витрати і доходи , можуть приймати рішення щодо використання отриманого прибутку.

Центром витрат можуть бути окреме робоче місце (наприклад , по збірці якого об'єкта ) , окрема виробнича операція або кілька операцій, що мають однакову характеристику , окремий верстат або група верстатів , бригада, дільниця , цех або інша частина організації ; відповідна організаційна одиниця може підрозділятися на окремі центри витрат . Основою виділення центрів витрат є єдність виконання операцій і функцій і використовуваного обладнання.

Центрами прибутку можуть бути цехи , виробництва , відділи збуту (маркетингу ) та інші підрозділи організації , керівники яких є відповідальними і володіють повноваженнями як за витратами , так і за доходами . В якості центру прибутку виступає також організація в цілому.

Звітним документом за витратами центру прибутку є розглянуті раніше звіти про виконання кошторису центрів витрат вищих рівнів (зазвичай починаючи з цехового рівня).

40. За принципом здійснення виробничих функцій можна виділити наступні центри відповідальності : ва постачання, виробництво , збут продукції , центр управління .

Центр відповідальності за постачання планує , враховує і контролює закупівлі товарно -матеріальних цінностей , їх зберігання , витрати із закупівлі та зберігання матеріальних цінностей , їх відпуск у виробництво.

Центр відповідальності за виробництво планує , враховує і контролює витрати на виробництво продукції , обсяг і асортимент продукції, що випускається , її якість , обчислює її собівартість.

Центр відповідальності за збут продукції (центр продажів ) планує , враховує і контролює витрати з продажу продукції ( робіт , послуг) , обсяг і структуру проданої продукції , виручку від продажу , рентабельність проданої продукції та її окремих видів . Центр продажу іноді називають центром доходів .

Центр керування ( служба головного технолога , бухгалтерія , служба управлінського обліку і т.д. ) планує , враховує і контролює витрати на їх функціонування і визначає ефективність своєї діяльності .

41. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження. Необхідність відповідності структури і режиму роботи операційної системи певному обсягу діяльності. Мінливість ділової активності та потреба адаптації до нового рівня завантаження. Експлуатаційні витрати як критерій адаптації операційної системи до зміни завантаження. Параметри, форми і механізм адаптації основного устаткування.

Обґрунтування форми забезпечення операційної системи устаткуванням. Необхідність придбання устаткування у разі заміни його та розширення обсягу операційної діяльності. Альтернативи придбання устаткування — купівля (за рахунок власних коштів, кредиту), лізинг. Сумарні дисконтовані витрати як критерій вибору форми придбання устаткування. Обчислення поточних (дисконтованих) витрат за порівнянними альтернативними варіантами. Особливості обчислення лізингових платежів.

42.Функцій управління витратами:

-Прогнозування і планування затрат здійснюють на стадії розробки (прийняття) управлінського рішення. Розрізняють перспективне (на стадії довгострокового планування) і поточне (на стадії короткотермінового планування) прогнозування і планування затрат.

-Завданням довгострокового планування є підготовка інформації щодо очікуваних затрат під час освоєння нових ринків збуту, організації розробки і випуску нової продукції (робіт, послуг), збільшенні (нарощуванні) потужності підприємства.

-Планування витрат здійснюється з метою визначення необхідного рівня витрат для забезпечення ефективної роботи підприємства, а також обчислення прибутку, який буде отримано за певного рівня і структури витрат.

-На стадії реалізації управлінського рішення найважливіша роль відводиться таким функціям, як організація, координація і регулювання, активізація і стимулювання.

-Організація -- один із найбільш важливих елементів ефективного управління. Вона встановлює, яким чином на підприємстві здійснюють управління затратами, тобто хто це робить, у які строки, з використанням якої інформації і документів, якими способами

-Координація і регулювання затрат передбачають порівняння фактичних затрат із запланованими, вияв відхилень і прийняття оперативних заходів щодо їх ліквідації. Активізація і стимулювання (мотивація) -- це пошук таких способів взаємодії на учасників виробництва, які б спонукали дотримувати встановлені планом затрати і знаходити можливості їх зниження.

43. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат; планування витрат; облік і аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат [31].

Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділі, бюро, окремі виконавці).

Переваги ефективного управління витратами є наступними:

- виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і , відповідно, цін;

- наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку, порівняно з продуктами інших виробників;

- можливість застосування гнучкого ціноутворення;

- надання об`єктивних даних для складання бюджету підприємства;

- можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

- прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.