37. Життя і творчий шлях Данте. Лірична збірка “Нове життя”.

Творчість Данте справедливо називають синтезом середньовічної культури. Водночас з ім'ям Данте пов'язаний початок нової культури, нового типу мислення.

Народився у Флоренції у шляхетній родині. Точна дата народження Данте невідома: за різними джерелами він народився в 1265 р. між 14 травня і 13 липня.

Про освіту Данте теж мало відомостей, та, очевидно, він отримав добре виховання, бо вражав сучасників незвичайною освіченністю. Є припущення, що він навчався вдома. Також, відомо, що він навчався у Болонському університеті, але не закінчив його. Він вивчав тосканську поезію, в той час, коли в Тоскані стала відома Сицилійська Поетична Школа (Scuola poetica siciliana). Данте також цікавився поезією окситанськихтрубадурів та класичною поезією античності (особливо захоплювався творчістю Вергілія).

Сім'я його була відомою у Флоренції і підтримувала ґвельфів, політичний альянс, що виступав на боці Папства і був у складному протистоянні з ґібеллінами, які підтримували імператора Священної Римської імперії. Внаслідок внутрішніх суперечностей у кінці XIII століття Ґвельфи в свою чергу поділилися на чорних ґвельфів і білих ґвельфів і вже ворогували між собою.

Коли Данте йшов 13-й рік , в 1277 році, його заручили з Джеммою ді Манетто Донаті. Контрактні одруження в такий ранній період були типовим явищем і включали формальну церемонію проставлення підписів перед нотаріусом. Одружився Данте 1293 року, але своє перше кохання до Беатріче проніс через усе життя. Від своєї дружини Данте мав трьох дітей: Якопо, П'єро і Антонію. Про останню відомо, що вона стала черницею.

У 1274 коли Данте мав 9 років, він зустрів Беатріче Портінарі, дочку Фолко Портінарі, в яку закохався «з першого погляду», але ні разу навіть не заговорив до неї. Після досягнення повноліття він часто бачив Беатріче, обмінюючись з нею вітаннями на вулиці, але ніколи добре її не знав — він подавав приклад так званого «ввічливого кохання». Тепер важко зрозуміти всіх його обставин. Проте саме це кохання було найсвітлішою подією в житті Данте й, можливо, поштовхом до літературної творчості. В багатьох поезіях Данте зобразив Беатріче як напівбожество, що постійно спостерігає за ним. Цікаво, що Данте в жодній із своїх поем не згадував свою дружину. На велике нещастя для Данте Беатріче померла 1290 року.

З 1295 року почав займатися політикою, належачи до антипапістської партії. Після вступу в силу реґламенту 1295 року, який дозволяв людям із середніх верств займати політичні посади, якщо вони зареєстровані в якомусь мистецтві, Данте увійшов у гільдію цілителів і фармацевтів. В наступні роки його ім'я часто згадується в реєстраційних документах.

Точний хід політичної кар'єри Данте не відомий, оскільки багато історичних документів було втрачені, але завдяки іншим джерелам було відтворено велика частину його біографії: Данте був у Раді народу з листопада 1295 року до квітня 1296 року, вгрупі «Мудреців» в грудні 1296 року, з травня по вересень Данте входив до Ради Ста. Іноді його посилали з дипломатичною місією.

Після поразки Ґібеллінів, Ґвельфи поділилися на дві фракції: Білі Ґвельфи — партія Данте, і Чорні Ґвельфи. Спочатку розкол стався через сварку родин, проте скоро з'явилися й ідеологічні розбіжності стосовно ролі Папи Римського у флорентійських справах: Чорні підтримували Папу, а Білі хотіли більше свободи від Риму.

Данте мали спалити, зруйнували його дім, але він втік з флоренції і більше туди не повертався (він мав сплатити штраф у 5 тисяч флоринів, тільки тоді б він міг повернутись до міста), а через все життя проніс мрію про Італію, яка б керувалась одним монархом.

 Вигнання зробило його серйознішим і суворим. Він затіває свій «Бенкет» («Convivio»), алегорично-схоластичний коментар до чотирнадцяти канцон. Але «Convivio» так і не закінчено: написано було лише введення і тлумачення до трьох канцон. Не скінчений, обриваючись на 14-й главі 2-ї книги, і латинський трактат про народну мову, або красномовство («De vulgari eloquentia»).

Данте 19 років вів мандрівне життя, і на цей період припав пік його літературної творчості. Спершу він потрапив до Верони, згодом — до Лукки та Падуї. Мав дружні стосунки з імператором Генрихом VII, з яким зустрівся у 1313 році, коли той приїздив до Риму. Данте сподівався на його підтримку, але смерть імператора перекреслила усі його сподівання на повернення до Флоренції. Від 1320 року і до кінця життя він знайшов притулок у Равенні.

Помер Данте у Равенні в ніч з 13 вересня на 14 вересня 1321 року. Його могила в наш час є місцем паломництва мільйонів відвідувачів.

Щодо творчості то за своє життя Данте написав “Божественну комедію”, що принесла йому світову славу, збірку “Нове життя”, “Трактат про народне красномовство”, писав канцони, вірші, сонети,балади, вірші до кам’яної пані.

Нове життя ( італ. La Vita Nuova ) - Збірник творів, написаних Данте Аліг'єрі в 1283-1293 рр.. Написана у формі прозіметрума - чергуються фрагменти вірша і прози. Належить до числа найбільш ранніх літературних творів, написаних в Італії на італійській мові (а не на латині), - "Нове життя" сприяла кодифікації тосканського діалекту.

Містить 42 короткі глави з коментарями на 25 сонетів, 1 баладу, 4 канцони і ще 1 незакінчену канцону, написання якої було перервано смертю Беатріче Портінарі, любов'ю всього його життя.

Беатріче є головною героїнею. Він побачив її 8-и літньою дівчинкою і “ закохався ”. Вона здавалася йому «дочкою не смертної людини, а бога». Від того часу Кохання заполонило його душу. Через дев'ять років поет знову зустрів Беатріче, вона була вбрана в одяг білого-пребілого кольору і привітала його добротливо. Поет «осягнув межі блаженства», усамітнився і думав тільки про кохану. Виникло бажання вилити свої настрої і почуття у віршах. Але поет не хоче розкрити свою таємницю і вдає, що оспівує іншу дівчину, яка повинна служити «ослоною правди». Після цього Беатріче при зустрічі не привіталася з поетом, що завдало йому великих страждань. Він спочатку виливає у віршах свої муки і нарікає на жорстокість Беатріче, а потім ще з більшою силою славить її красу і доброчинність. Невдовзі Беатріче померла. її смерть поет сприймає як всесвітню катастрофу. Душа його охоплена стражданням і болем, і він оплакує кохану в поезіях. Але з часом біль минає, і в душі зароджується кохання до іншої жінки. Однак почуття вірності бореться з новою любовною пристрастю, і зрештою поет подолав її зваби. Ним знову оволодів образ Беатріче та бажання «лити сльози і виказувати страждання». В кінці збірки Данте висловлює сподівання сказати про Беатріче «те, чого ніколи ще не говорилося ні про кого».

В дусі традицій «солодкого нового стилю» Данте замислюється у своїх віршах над природою любовного переживання, його складністю, відзначає його ірраціональність.

Характер живого образу, в якому уособлюється Кохання, завжди відповідає внутрішньому стану поета і, таким чином, є засобом вираження цього стану. Наприклад, сумний образ Кохання передає болісні переживанняКохання Данте до Беатріче - поклоніння їй як божеству. Образ цей безмірно ідеалізований, створений за допомогою прийомів гіперболізації її краси та її чеснот. Однак поет детально не описує зовнішності коханої, лиш деколи намічає окремі штрихи: Беатріче посміхнулася, заговорила тощо. Уявлення про Беатріче створюється передачею благотворного впливу її краси на людей. Зміст віршів Данте не обмежується прославленням Беатріче. Головною дійовою особою збірки є сам автор, закоханий поет, його твір має характер сповіді, в якій передані любовні переживання, зміни душевного стану, боротьба почуттів. Водночас автор роздумує над мистецтвом поезії, коментує і з'ясовує свої вірші. У такому пильному інтересі до власної творчості, поетичної індивідуальності виявляються нові риси, які наближають Данте до Відродження. Подих цієї доби відчувається і в силі почуттів ліричного героя, в багатстві його поетичної уяви.