Категорії діалектики як відображення універсальних зв'язків

Філософські поняття, в яких відображуються й осмислюються діючі в світі універсальні зв'язки, називаються категоріями. Серед них особливо вирізняються парні категорії: одиничне й загальне, сутність і явище, зміст і форма, причина й наслідок необхідність і випадковість можливість і дійсність. В діалектиці цих категорій, які втілюють загальні риси відношення, що притаманні всьому матеріальному світові, знаходять своє відбиття взаємозв'язок протилежних сторін явищ і процесів, їх складна, суперечлива динаміка. Через свою все загальність категорії діалектики застосовуються в будь-якій галузі досліджень і практичної діяльності. Будучи об’єктивними за змістом, вони змінюються і розвиваються, як змінюється і розвивається об'єктивний світ, що ними відображується. Роль вузлових, опорних пунктів пізнання і практики діалектичні категорії виконують лише тоді, коли застосовуються системно, у взаємному зв'язку, з урахуванням збагачення їх змісту, їх взаємо переходів.

Філософський зміст поняття “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”. Індивід, індивідуальність, особистість

Поняття "людина" використовується, як правило, у двох зовсім різних смислах, чітке розрізнення яких вкрай необхідне для уникнення не тільки термінологічної плутанини, а й для здійснення несуперечливого теоретичного аналізу. Пояснимо це на прикладі: на питання "як народжується людина?" можна відповісти по-різному, залежно від того, який зміст вкладається в поняття "людина". Якщо йдеться про окремого представника людства, роду "людина", то відповідь буде будуватися на знаниях у галузі біології, медицини, фізіології, і мова йтиме про народження маляти, дитини, "одного з" людей. Якщо йдеться про народження виду "гомо сапиєнс" /"людини розумної"/ - вирізнення її з тваринного царства, вихід з природного стану і перетворення тваринного предка у щось нове, якісно відмінну істоту, яка володіє принципово новими характеристиками, які ніде раніше не зустрічалися, то в такому випадку мова йтиме про людину як про рід "людина", і відповіді на це питання містяться в галузях філософії, суспільствознавства, історії.

Термін "індивід" вживається для позначення будь-якого окремого представника людського роду, одиничного представника соціального цілого, якщо можна так сказати, - "людської особі", Індивід завади "екземплярний", він завжди - "один з...", клітина великого організму, ім’я якому - людство. Поняття "індивід" передбачає найзагальнішу і тому абстрактну характеристику, позбавлену подробиць, конкретизації, і тому потребує доповнення з допомогою понять "особистість" і "індивідуальність".

Поняття "особистість" фіксує соціальні /суспільні/ характеристики людини, особистість - це ті соціальні якості людини, які роблять її суб’єктом діяльності. Живучи в певних конкретно-історичних умовах, будучи представником певної групи, сповідуючи певну релігію, індивід є ніби живим носієм цих характеристик, їх уособленням, персоніфікацією. Поняття "особистість" дає можливість згрупувати конкретних індивідів у якісь спільності, в основу яких покладені значущі характеристики - виконання певної соціальної функції чи соціальної ролі. Вивчаючи індивідів, що належать до якоїсь групи /робітники, бюрократія, молодь тощо/, створюють їх груповий портрет; добре знаючи груповий портрет, можна глибше пізнати людей, які належать до цієї соціальної групи. Соціолога й психологи, вивчаючи людей, створюють типології особи, без яких не можна аналізувати процеси, що відбуваються в суспільстві. Отже, особистість характеризує людей як продукт суспільних відносин, як носіїв привласнених їх у суспільстві соціальних ролей чи навіть нав’язаних їм через особливі історичні умови. Але особистість не тільки продукт, носій суспільних відносин, а й їх творець. Інакше кажучи, як суспільство творить особистість, так і особистість виступає творцем суспільства.

Коли говорять про той чи інший тип особистості /особистість первісного суспільства, особистість конформіста, особистість суспільного діяча тощо/, розуміють всю сукупність загальних для цієї соціальної групи характеристик; коли ж говорять про конкретного живого індивіда, характеризуючи його як особистість певного типу, то головним чином бачать у ньому представника цієї групи, носія загальних для всієї групи рис, часто індивід може бути віднесений до різних типів особистості, якщо для аналізу застосовуються різні топології.

Особистість має бути індивідуальністю. Як відомо, "індивідуальність" невіддільна від неповторності, своєрідності, унікаль­ності. Але чи складають ці риси сутність людської індивідуальності? Очевидним є те, що неповторність індивіда можна розглядати на різних рівнях: з точки зору складу крові, малюнка шкіри на пальцях, низки здібностей і нахилів, характеру, особливостей внутрішнього світу, життєвого досвіду. На кожному рівні - біохімічному, фізіологічному, психологічному, "соціокультурному, ціннісному - виявляється багато неповторних рис, які до того ж в сукупності дають унікальну картину, що робить особистість єдиною у Всесвіті.

Як не існує в світі нічого абсолютно однакового /тотожного/, так немає і не може бути цілком однакових людей. Всі люди неповтор­ні. Чи виходить з цього те, що всі ми є індивідуальностями? Ще Гегель помітив: "Окремі душі відрізняються одна від одної безмежною кількістю випадкових модифікацій. Але ця безконечність являє собою рід дурної безконечності". Не варто подібній, зазначеній вище своєрідності надавати дуже великого значення. Формальні визнання неповторності не можуть бути основою визначення сутності людської індивідуальності, для цього погрібні інтегральні, узагальнені характеристики. До них слід віднести: самостійність існування, самовизначення індивіда в полі сучасної йому культури, в результаті чого виникає його суверенність /незалежність/, самодіяльність як спосіб життєдіяльності. Індивід, який перестав бути пасивним об’єктом зовнішніх обставин, впливів і дій, але який не став суб’єктом /творцем, організатором, ініціатором/ власної життєдіяльності, творчо перетворюючи себе і обставини, є особистість, яка набуває самобутності, індивідуального буття. В основі її життєдіяльності -активність, творчість, справжнє "авторство" власного життя.

Отже, шлях від індивіда до особистості й індивідуальності можна проілюструвати у такий спосіб: народжена дитина - людський індивід /хоч, суворо кажучи, він лише кандидат у індивіди, адже якщо він опиниться поза суспільством, поза людьми то залишиться твариною із зовнішніми ознаками людини/, але ще не особистість; опановуючи людським досвідом, культурою, вступаючи у відносини з іншими людьми, привласнюючи соціальні ролі, він стає особистістю /певного типу/, індивідуальність же стає лише в тому випадку, коли його життя буде продуктом його власної творчості, самодіяльністю.