14 Вересня волонтерів була прийнята Загальна Декларація волонтерів.

ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ВОЛОНТЕРІВ

(витяг) прийнята на XI конгресі Міжнародної асоціації волонтерів

Зміст і мета руху

Згідно із Загальною декларацією прав людини 1948 р. та Міжнарод­ною концепцією про права дитини 1989 р. волонтери розглядають свою діяльність як інструмент соціального, культурного, економічного та еколо­гічного розвитку.

Волонтерство:

• це добровільний вибір, що виявляє особисті погляди і позиції;

• це активна участь громадянина у житті людських спільнот;

• сприяє покращанню якості життя, особистому росту та поглибленню відчуття солідарності;

• . виражається, як правило, в спільній діяльності у рамках різного ролу асоціацій;

• сприяє реалізації основних людських потреб заради справедливості та миру у суспільстві;

• . сприяє більш збалансованому економічному та соціальному розвитку, створенню нових робочих місць та професій.

Основні принципи руху

Волонтери дотримуються та використовують па практиці такі основні принципи:

. визнають право на об'єднання за всіма чоловіками, жінками та дітьми незалежно під їх расової приналежності, віросповідання, фізичних особли­востей, соціального та матеріального становища;

• поважають гідність та культуру всіх

• надають допомогу, безкоштовні послуги особисто або організовано в дусі партнерства і братерства;

• визнають рівну важливість особистих і колективних потреб, сприяють колективному забезпеченню цих потреб;

• ставлять перед собою мету перетворити волонтерство на елемент осо­бистого розвитку, набуття нових знань і павичок, удосконалення здібностей шляхом стимулювання ініціативи та творчості людей, які при цьому мають можливість бути творцями, а не користувачами;

• стимулюють почуття відповідальності, заохочують сімейну, колективну та міжнародну солідарність.

Виходячи із основних принципів, волонтери повинні:

• сприяти тому, щоб особиста участь перетворювалася в колективний рух;

• активно підтримувати свої асоціації, бути відданими їх меті, знати їх політику та діяльність;

• прагнути в міру своїх здібностей та наявності вільного часу успішного завершення, згідно із взятою на себе відповідальністю, спільно розроблених програм;

• співпрацювати зі своїми колегами по асоціації в дусі взаєморозуміння та взаємної поваги;

• не ухилятися від нових завдань;

• не розголошувати конфіденційну інформацію, якщо така передбачається характером діяльності.

Зі свого боку, поважаючи права людини та основні принципи волонтер-ства, асоціації повинні:

• забезпечувати розумну регламентацію волонтерської діяльності, виз­начати межу добровільної співпраці, якісно формулювати та з повагою ставитися до функцій волонтерів;

• доручати кожному такий вид роботи, що йому найбільш підходить, при цьому забезпечити відповідні навчання та допомогу;

• регулярно підбивати підсумки діяльності і оприлюднювати їх;

• забезпечити, у разі необхідності, компенсацію ризику, пов'язаного з діяльністю волонтерів, а також шкоди, що ненавмисно завдана третій особі в результаті діяльності волонтерів;

• забезпечити доступ до волонтерської діяльності, відшкодовуючи у разі необхідності витрати;

• передбачити методи припинення волонтерами своєї діяльності як з ініціативи асоціації, так і з їх особистої.

Париж, 14 вересня 1990 р.

Однією з особливостей волонтерства є те, що великі її органі­зації (асоціації) іноді перетворюються в складні об'єднання з сильно розвиненою бюрократією (наприклад. Армія спасіння, Корпус миру, Товариство Червоного Хреста).

При цьому поняття й сутність терміна «бюрократія» із загаль­ного значення часто набуває протилежного змісту.

Наприклад, Армія спасіння — міжнародна організація, яка займається бла­годійною та євангелістською роботою. Утворена в 1878 р. англійсь­ким священиком Уїльямом Бугом. її метою с боротьба зі злом і людськими стражданнями. У неї є своя програма, яка реалізується в більш ніж 100 країнах з використанням 127 мов. Міжнародний центр Армії спасіння знаходиться в Лондоні. Армія налічує 14 тис. корпусів (при­ходів), а також велику кількість соціальних, медичних, освітніх та інших громадських служб. Армія спасіння здійснює соціальну роботу за та­кими напрямками:

• надання житла бездомним;

• їжа для голодних;

• піклування про літніх людей (притулки для старих під патронажем АС);

• піклування про жінок ( пологові будинки і клініки);

• робота з дітьми (дитячих будинки, ясла, будинки відпочинку, табори відпочинку, клуби);

• освіта (початкові і середні школи для дітей; домашні, наукові і торгові школи для студентів);

• допомога сім'ям ;

• лікарні й клініки;

• реабілітаційні центри;

• боротьба з алкоголізмом і наркоманією (притулки і центри);

• допомога сліпим (забезпечення житлом і на­вчання)

• допомога інвалідам (спеціальні притулки);

• допомога військовослужбовцям (їдальні, пересувні підрозділи і гуртожитки);

• пошук зниклих людей;

• допомога в'язням (надання допомоги в суді, опіка в'язнів, виправні й випробні заклади для молодих правопорушників);

• запобігання суїциду;

• центри;

• піклування про членів АС (будинки відпочинку для дію­чих членів асоціації і відставників).

Таким чином, волонтерський рух у сучасному світі є части­ною будь-якої цивілізації, кожного суспільства. У загальному ро­зумінні волонтерський рух — це той внесок, який робиться фізични­ми особами на основі діяльності, що не приносить прибутків, без заробітної плати, без набуття будь-яких персональних вигід у про­цвітання соціальних груп і суспільства в цілому.

У межах національних програм і програм ООН волонтерство сприяє розвитку технічного співробітництва, пропаганди прав лю­дини, демократії й миру.

Сьогодні проблема волонтерського руху в Україні зна­ходиться в «зародковому» стані.

Особливостями є таке:

1. Волонтерський рух розглядається у спадкоємності з шефсь­кою роботою, яка здійснювалася в межах колишнього СРСР (шеф­ство старших школярів над молодшими; шефство студентів і робіт­ників над школярами; шефство молоді над «педагогічно занедбаними підлітками; шефство членів профспілки над «важкими» сім'я­ми; відвідання «на дому»; допомога відсталим; наставництво; участь у роботі оперативних громадських дружин, загоні»тощо). У межах стабільної ідеологічної держави вся система зазначених видів ро­боти була достатньою мірою дієва й ефективна.

Природно, що в СРСР, як і в будь-якій добре налагодженій си­стемі, соціальна робота була упорядкована. Життя людини як гро­мадянина передбачало наявність у ньому «громадської навантаженості». При цьому найпоширенішим видом роботи була робота з надання допомоги усім, хто її потребував. Основним принципом тут був віковий: діти допомагали дошкільникам, ровесникам і ветера­нам, молодь — молодшим школярам, підліткам, інвалідам, людям, що опинились у складній життєвій ситуації; дорослі — сім'ям, які цього потребували, «важким» підліткам, хворим та інвалідам. Заз­начена допомога мала як довготривалий, так і швидкоплинний або одноразовий характер. Уся добровільна робота проводилась у ме­жах громадських організацій (профспілок, партійних органів, комсо­мольської й піонерської організацій, рад ветеранів війни і праці тощо), тобто функціонувала налагоджена система громадських організацій, що надають безплатну допомогу людям. Особливо варто відзначи­ти, що принцип організації добровільної соціальної допомоги в ко­лишньому СРСР цілком відповідав принципам соціальної роботи в країнах Заходу: волонтерство можливе лише в некомерційному сек­торі економіки, розраховувати на безгрошову форму добровільної роботи ентузіастів неможливо, коли за таку ж роботу інші працівни­ки отримують заробітну плату.

Загальний висновок може полягати в тому, що волонтерство в нашій спільній колишній країні — не комуністична пропаганда, а ко­лишня реальність, забезпечена гуманізмом і менталітетом нашого народу.

2. На зміну ідеології комунізму не прийшла ніяка інша. У ре­зультаті утворився відповідний вакуум, у тому числі й у галузі со­ціальної роботи. Сьогодні реальна соціальна робота в Україні в ос­новному сконцентрована в системі центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ), різноманітних громадських (дитячих, молодіжних, жіночих) і релігійних організаціях. Ними, звичайно, вакууму галузі соціальної роботи заповнити неможливо, але саме вони сьогодні об'єктивно виступають її (соціальної роботи) реабілітаційними цен­трами.

Досвід організації волонтерської роботи в ЦССМ різних ре­гіонів України показав таке.

По-перше, під волонтерством розуміють чотири різних види добровільної участі в соціальній і благодійній роботі:

• безкорисливу (безгрошову) допомогу конкретного волонте­ра конкретній людині, яка потребує реальної допомоги збоку інших людей;

• роботу спеціалістів у плані організації діяльності клубів за інтересами;

• залучення дітей і молоділо роботи в самокерованих групах; добропорядну діяльність.

По-друге, під волонтерством у системі ЦССМ розуміється діяльність тих людей, які є членами різних громадських (суспіль­них) організацій. До цієї групи відносяться всі ті, хто здійснює со­ціальну роботу стосовно своїх обов'язків як членів тієї чи іншої суспільної організації.

Таким чином, становлення волонтерського руху в Україні здійснюється сьогодні за кількома напрямами:

1. Традиційний для багатьох держав обмін групами молодих добровільців, які ставлять за мету трансляцію власної культури й засвоєння аналогічної культури тієї держави, до якої за домовленістю вони и відправляються на певний час як волонтери. Основи такої волонтерської діяльності розробляються Європейським ко­мітетом міждержавного співробітництва в молодіжному середо­вищі й активно використовуються Корпусом Миру США в Україні.

2. Добровільна безплатна робота волонтерів у громадських і некомерційних організаціях, метою якої с допомога будь-яким кате­горіям населення в якій-небудь діяльності, навчанні, потенційному розвитку.

3. Добровільна систематична або епізодична допомога державним закладам у здійсненні соціальної політики, допомога освітнім закладам у навчально-виховній роботі, закладам соціального забез­печення в роботі з молоддю з особливими потребами і з людьми літнього віку.

4. Волонтерська діяльність як результат творчого саморозвитку.

5. Педагогічно спрямована волонтерська діяльність як спосіб розвитку особистості, її соціалізації, духовного становлення.

Потреба в допомозі волонтерів у сфері соціального життя різних верств населення в Україні набула особливої гостроти. Тому освіта постійно діючих груп волонтерів, тимчасових груп, волон­терських шкіл потребує обгрунтування їхньої законності, доцільності й ефективності, що повинно знаходити відображення у відповідних концептуальних і нормативних документах.

Правові аспекти розвитку волонтерського руху визначаються наступними законодавчими актами:

1. Закон України ''Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21.06.2001 р.

2. Закон України "Про соціальні послуги" від 19.06.2003 р.