9. Вікова періодизація розвитку школяра

Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запро­понував давньогрецький філософ ІІлатон (428—348 до н. є.). Охоплюючи життєвий цикл розвитку людини від наро­дження до смерті, вона розкриває зміст виховання та ді­яльності особистості у кожному віковому періоді.

Вікова періодизація чеського педагога Яна-Амоса Коменського (1592—1670) передбачає дитинство, отроцтво, юність, змужнілість і відповідні ступені в системі народної освіти, кожний з яких розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична кла­сифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів. У педагогіці шкільний вік поділяють на молод­ший (6—7 — 11—12 років); середній, або підлітковий (12— 15 років); старший, або юнацький (15—18 років). Межі ві­кових періодів відносно рухомі, тому що природний потен­ціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соці­альні ознаки, які називають віковими особливостями.

Молодший шкільний вік. Важливими показниками цього періоду є готовність дитини до навчання, яка вияв­ляється у навичках до розумових зусиль, зосередженості у роботі, вмінні слухати вчителя і виконувати його зав­дання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання. Пам'ять молодшого школяра є наочно-образною, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і роз­витком організму. Нові переживання підлітка пов'язані зі статевим дозріванням, хоча воно не є визначальним. Сприй­мання перебуває у стадії становлення, тому якість його різ­на. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка ха­рактерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його жит­ті відіграє спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в органі­зації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду пе­ред учнями реально постає завдання вибору професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшо­класника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачуся науковими термінами, увиразнюється і конкретизує­мся. Вперше старшокласники переживають почуття

пння. У них формуються стійкі професійні інтереси. 1І ригнення до самовиховання стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмін­ності, що залежать від природних задатків, умов життя і ті ховання. їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

10.11.

Колектив.Ознаки колективу.Основні типи учнівського колективу.

Колектив - це група об'єднаних спільними цілями людей, яка досягла в процесі соціально-корисної спільної діяльності високого рівня розвитку.

Ознаки колективу: наявність суспільно-значущої мети, яка б задовольняла інтереси суспільства і особистості; наявність суспільної діяльності; встановлені відношення взаємовідповідності між членами колективу, встановлення певних псих. стосунків, наявність органів самоврядування, сприятливе психологічне середовище; самодисципліна, самовиховання.

Функції: організаційна (учнівський колектив сам управляє своєю суспільно-корисною діяльністю), ідейно-виховна (учнівський колектив сам стає носієм і пропагандистом ідейно-моральних переконань), стимулююча (регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини).

Дитячий колектив за А.С. Макаренко відрізняється, - мажор (постійна бадьорість і готовність до дій); - почуття власної гідності; - дружнє єднання його членів; - відчуття захищеності; активність, звичка до стриманості в словах, діях, вчинках.

Типи учнівського колективу: шкільні класи, колективи клубного типу, виробничі бригади, організація школярів.

Підструктури учнівського колективу навчальна (сукупність класів), організаторська (дитячо-юнацькі організації), клубна підструктура (дитячі об'єднання за інтересами); трудова (трудові об'єднання); спортивно-оздоровча.

Всі типи колективів пов'язані спільністю цілей, єдністю принципів, що забезпечує включення всіх учнів в активну позицію в будь-якому виді діяльності.

Макаренко А.С.. 1) система перспективних ліній як шлях руху колективу Добиватися гармонічного поєднання особистих прагнень із суспільними, 2) виховний вплив не прямий, а через колектив (паралельні дії); 3) вихователь повинен виступати як член того ж трудового колективу, а потім вже підтриманий ним -в ролі вихователя; 4) відносини в колективі повинні будуватися по принципу відповідальної залежності. Відповідальність - це обов'язок людини перед самим собою по відношенню до суспільства.Макаренко помітив що колектив не просто живе доти доки він розвивається закон руху колективу але й потребує реалізації системи перспективних ліній в які входять близька середня і далека перспективи Це означає що колектив повинен мати перед собою не лише якусь най ближчу за часом і за необхідними для її досягнення зусил лями перспективу мету а й більш віддалену і навіть дуже далеку Зрозуміло що таких цілей може бути і більше трьох Головне щоб була динаміка коли близька мета до сягнута то вже середня може стати близькою і більш від далені також наближаються Якщо ж такої системи цілей в колективі нема а поставлена лише якась одна мета то після досягнення цієї мети зникає той фактор який об'єднує всіх у колективі і є рушієм його розвитку Використання ж системи перспективних ліній формує у дітей соціальний оптимізм прагнення досягти власною працею завтрашньої радості.

А Макаренко був неперевершеним майстром індивідуа льного впливу хоча й розумів що здійснити всю виховну роботу лише з допомогою педагогіки індивідуальної дії просто фізично неможливо та й недоцільно Більше того він на власному досвіді прийшов до твердого переконання що безпосереднього переходу від впливу на цілий колектив до впливу на окрему особу як коректив до розвитку колек тиву також не повинно бути а найдоцільнішим є тільки пе рехід опосередкований через спеціально організований з педагогічною метою первинний колектив Тобто він намага вся здійснювати виховання кожного педагогічно насиченим середовищем первинного колективу в якому всі його члени перебували у постійному діловому товариському і навіть побутовому спілкуванні Такий виховний вплив він назвав педагогікою паралельної дії

Вчений розробив чітку систему формування елементів демократичної культури у своїх вихованців Колектив був розбитий на загони командири в яких змінювалися двічі на рік Паралельно з цими загонами були ще й шкільні класи А для виконання того чи іншого господарського завдання утворювалися ще й зведені загони в яких командири по стійних загонів працювали як рядові його члени Більше того кожен день призначався черговий командир який міг зробити зауваження або здійснити обов'язкове для вико нання розпорядження будь якому члену колективу

Все це робилось не випадково не стихійно Така систе ма залежностей зміни статусу служила гарантом справж ньої демократії не залишала ніякої можливості для виник нення кар єризму У такому колективі навіть найсильніша особистість не мала ніякого шансу як писав Макаренко

"стати над колективом" або відчувати себе належною до "командної касти".

11.  Етапи становлення та розвитку колективу.

Кожен колектив людей, які працюють разом, незалежно від часу існування, структури, напрямку діяльності обов’язково проходить певні стадії формування (становлення) та подальшого розвитку в процесі діяльності. Становлення та розвиток колективу проходить через все його так зване життя.

Велика кількість спеціалістів з менеджменту визначають три стадії становлення та розвитку колективу.

Перша стадія розвитку колективу характеризується тим, що працівники на цьому етапі тільки вивчають один одного, включаючи і керівника, який у свою чергу теж придивляється до підлеглих.

В цей момент працівники прилаштовуються один до одного, до керівника, до методів його роботи, до умов праці. На цій стадії керівник знайомить підлеглих з основними задачами, розподіляє роботу кожному з них (обов’язки) і здійснює контроль за виконанням завдань та покращенням якості роботи.

Іншими словами на першій стадії цілі та задачі виходять від керівника, а всі інші члени колективу більш-менш з бажанням та сумлінно їх виконують.

Друга стадія розвитку колективу характерна появою в малій групі активу, від якого починають виходити цілі, завдання, вимоги. Після закінчення взаємного вивчення відбувається зближення людей з виробничих та невиробничих питань. Окрім активу з’являються також мікро групи, які формуються за характером, за землячеством, за інтересами тощо.

На другій стадії керівник радиться з колективом, вимагає виконання задач не тільки від свого імені, а і від імені активу. І якщо до цього часу авторитет активу достатньо високий, то частину своїх функцій керівник може передавати активу. Так за допомогою активу колектив стає саморегульованою системою, яка пізніше переходить самоуправляєму систему.

В тих випадках, коли актив підтримує керівника та більшість членів колективу також, з’являються передпосилки переходу на більш високий рівень розвитку.

Третя стадія характерна тим, що весь колектив пройнявся єдиними цілями, завданнями і свідомо ставить вимоги до конкретних його членів. У взаємовідносинах між членами колективу панує співробітництво, взаємодопомога, загальні інтереси, тощо.

На третій стадії керівництво групою, з одного боку, полегшується, а з другого боку — ускладнюється. Це пов’язано з тим, що, з одного боку, працівники активно підтримують всі намагання керівника, а з іншого боку, працівники вимагають більш гнучкого керівництва.

На третій стадії складаються умови для проявлення творчої ініціативи та професійної майстерності кожного. Рівень культури в роботі високий, виховний процес зводиться до самовиховання, до намагання максимально підвищувати вимоги до себе.

Керівник дуже тактично спрямовує діяльність само організованої системи.

Такий колектив вважається сформованим.

12. колективні творчі справи.

Реалізації сучасної технології особистісно орієнтованого виховання сприяє методика колективних творчих справ (КТС) - суспільно важливих справ, спрямованих на поліпшення життя колективу і навколишнього життя. її планують, готують, здійснюють і обговорюють разом вихованці і вихователі як молодші та старші товариші, завжди шукаючи кращих шляхів розв'язання практичних завдань.

Колективна творча справа, як правило, складається з таких етапів:

1. Колективне-планування справи

2. Колективна підготовка. Усі групи і кожен учасник отримують конкретні завдання.

3. Колективне здійснення справи. На цьому етапі учням дають змогу імпровізувати, виявляти видумку у виконанні своєї ролі, не руйнуючи, безперечно, сценарію вечора.

4. Колективний аналіз проведеної справи.

10. 11.

Колектив – найвища стадія добровільно організованої спільності людей, спрямованих на досягнення суспільно-значущих цілей і об’єднаних як самим процесом спільної діяльності, так і організацією і системою стимулювання.

Організаційна будова сучасного колективу.

І підхід: шлях творчого розвитку гуманістичного і демократичного принципів. Традиційні системи виховання, де основним структурним елементом є клас, на основі якого функціонують гуртки, секції. Недолік. внутріколективні відносини одноманітні, обмежені інтереси школярів.

II підхід: організація різноманітних об'єднань школярів, діяльність яких здійснюється за принципом різновіковості в процесі її організації.

Основна функція - організаторська - належить дітям з досвідом.

Структурні одиниці і функції шкільного колективу: навчальна підструктурна сукупність класів, основна функція - навчальна, дитячо-юнацькі організації та органи керування, організаторська підструктура., функція - здійснення різних форм суспільно-корисної діяльності, дитячі об'єднання за Інтересами (клубна підструктура) - розвиток Індивідуальних здібностей, талантів; трудові об'єднання школярів (трудова підструктура) -формуються трудові уміння і навички з урахуванням професійної спрямованості, об'єднання спортивно-оздоровчого характеру.

Регулюючим і координаційним центром дитячого колективу є рада школи.

Стадії розвитку (відповідно до поставлених вимог): А.С.Макаренко

1. Вихователь - колектив

2. Вихователь – актив - колектив.

3. Колектив сам до себе – до особистості.

4. Колектив – колектив (особистість до себе на формі вимог колективу)

Найвища стадія розвитку - стадія самовиховання, коли кожен член колективу сам бере на себе певні обов’язки, виконує їх, і сам себе контролює.

А.М.Лутошкін (на основі асоціативних зв’язків)

1. “Піщаний розсип” – кожен сам за себе.

2. “М’яка глина” – виник внутр зв’язки.

3. “Блимаючий маяк” – виділяється актив, мета – спільна, але не вистачає волі і стійкості.

4. “Червоний парус” – спрямованість вперед: один за всіх і всі за одного, але не приходять на допомогу іншим колективам.

5. “Палаючий факел” – допомога іншим колективам

Сухомлинський: шк.. колектив э осн. соц. середовищем, де виховуються погляди, розкрив. задатки. форми і здібновїсті особ-ті. Це школа громадянства (не тільки учні школи, але й пед колектив). Велике значення дослідження та удосконалення досвіду з питань методики вих.-ня шк.. кол-ву для керівників шкіл, вчителів.

Принципи виховання шк.. кол-ву: єдність дит і пед кол-ву, керівна роль педагога, спільність інтересів вчителів і учнів, багатогранність їх відносин, творча ініціатива, гармонія високих інтересів, потреб і бажань, постійне множення дух. багатств, створ. і збереження дух. надбань, ідейне естетичне багатство взаємовідносин між даним кол-вом та іншими колективами сус-ва, сувора дисципліна і відповідальність, емоційне багатство колективного життя.

Турбота людини за людини, відповідальність за людину – це основа організаційної моральної єдності колективу.