6. Взаємообумовленість процесів виховання, навчання і розвитку

Процес, який реалізує цілі навчання і виховання називається педагогічним процесом. Синонімом цього терміну є навчально-виховний процес - сукупність урочних занять, позакласної і позашкільної виховної роботи, що проводиться педагогом і учнівським колективом по єдиному плану. Існує 3 функції навчально-виховного процесу: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітня функція як основна, що передбачає застосування тих методів та прийомів керування навчальною діяльністю учнів, які сприяли б успішному опануванню знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду. Тут застосовується вся група методів. Група методів організації і навчально-пізнавальної діяльності. Сюди слід віднести: словесні, наглядні, практичні, репродуктивні, проблемно-пошукові, Індуктивні і дедуктивні методи навчання. Група методів стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Пізнавальні ігри, дискусії. Група методів контролю (усні, письмові, лабораторні)і самоконтролю. Освітня функція служить для здійснення завдань творчого характеру, художньо-естетичного ставлення до явищ природи і суспільного життя.

Виховна функція є невіддільною від освітньої і призначена для єдності навчально-виховного процесу. Основні групи методів виховання: 1. Методи формування свідомості особистості (поглядів, переконань, Ідеалів), 2. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки (педагогічні вимоги, доручення); 3. Методи стимулювання діяльності і поведінки. В ході навчання завдяки застосування вчителем цілеспрямованих методів та прийомів виховуються почуття обов'язку, відповідальності, розвивається інтерес до того чи іншого предмету, що часто впливає на майбутній вибір професії.

Розвиваюча функція має психолого-педагогічний смисл. Особливо важливою вона є для розумового розвитку учня. В процесі викладання української, російської, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру та моральність. При вивченні математики у них формується логічна мислительна культура, старанність, двоїстість мислення при розв'язуванні складних задач.

• Виховання – спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість, що розвивається з метою формування у неї конкретних рис і якостей.

• Навчання – процес двосторонній, цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння і навички.

• Розвиток – ряд послідовно пов’язаних кількісних та якісних змін, що відбувається з організмом людини від моменту її народження і до кінця життя, становлення людини як соціальної істоти.

7. Основні фактори формування особистості. Педагоги і психологи вважають, що серед факторів, які діють на розвиток і формування особистості діють три фактори: середовище (соціальне), спадковість (біологічне), виховання (цілеспрямоване). Під спадковістю ми розуміємо передачу від батьків до дітей певних якостей і особливостей, закладених в генетичну програму дітей. Спадковість проявляється в задатках і здібностях. Задатки – це лише передумови розвитку людини. Вроджені задатки – це анатомо-біологічні якості людини як біологічного виду (мовлення, ходіння, мислення, працювати, продовжувати свій рід). Під середовищем - оточуючу дійсність, природні і суспільні умови, в яких розвивається дитина (географічне, соціальне, мікро середовище). Вплив середовища може бути позитивним і негативним. Вплив на мікро середовище, з метою його корегування називають педагогізацією мікро середовища. У взаємодії особистості і середовища слід враховувати такі моменти: 1) характер впливу обставин життя, що відбуваються особистісно 2) активність особистості, що впливає на обставини з метою підкорення їх в своїх інтересах та потребах. Виховання – цілеспрямований вплив на розвиток і формування особистості. Умови виховання: 1) наявність мети В 2) знання вихователем впливів мікро середовища 3) взаємодія школи з позашкільними закладами 4) включити дитину в різні види діяльності 5) включити дитину в широке коло спілкування. Щодо нар. П, то вона велике значення надає спадковості (“Яблуко від яблуні далеко не падає”)

8. Закономірності.

Рушійні сили та фактори розвитку особистості:

-це боротьба протиріч(протилежні початки які зіткнулися у конфлікти).

Класифікація протиріч:

1.внутрішні-виникають на грунті незгоди з собою та відображуються у індивідуальних понуканнях людини.Типові пари: хочу-можу; знаю-незнаю; можна-неможна; є-немає.

2. зовнішні-стимулюються силами з-зовні,відносинами Л. з іншими Л. з природою.

3. загальні-універсальні- між виникаючими під впливом потреб людини(починається вы д простих мат-их і зак-ся дух-ми ) та можливістю їх задоволення.

Процес психічного та особистісного розвитку має певні закономірності, які слід розглядати як тенденції розвитку.

1. Наявність насамперед якісних, а не кількісних змін, виникнення психічних і особистісних новоутворень, нових психічних механізмів, процесів, структур. Найважливішими ознаками розвитку є диференціація (розчленування раніше єдиного феномена), поява нових аспектів, елементів у розвитку, зв'язків між сторонами внутрішнього світу суб'єкта.

2. Різноспрямованість і взаємопов'язаність напрямів, сфер розвитку (тіло, психіка, особистість, суб'єктність, духовність та ін.).

3. Детермінованість розвитку. Оскільки людина є біосоціальною істотою, її розвиток зумовлений багатьма чинниками. Залежно від часу та ситуації розвиток кожного індивіда має специфічні особливості.

4. Нерівномірність і гетерохронність. У певному віці різні психічні властивості мають різний рівень розвитку. В одному періоді життя дитини найсуттєвіші зміни відбуваються у пізнавальній діяльності (молодший школяр), в іншому - перебудовуються погляди і формуються переконання (рання юність). Але завжди вона є індивідуальністю.

5. Сенситивність (у певні вікові періоди). Як відомо, у певні періоди виникають найсприятливіші умови для розвитку певних психічних властивостей. Такі вікові періоди називають сенситивними для розвитку тієї чи іншої психічної функції. Наприклад, для розвитку мовлення сенситивним є вік від 1 до 5 років, пам'яті - молодший шкільний вік, мислення - підлітковий період, світогляду - ранній юнацький вік.

6. Інтегрованість. Кожна сфера особистості є системою, що виникає в процесі онтогенезу, і елементом складнішої системи - соціального оточення. Відбувається інтеграція різних сфер особистості (інтелектуальної, спонукальної, емоційної, вольової, духовної). Вона простежується і в межах окремої сфери, наприклад, в інтелектуальній сфері інтегруються перцептивний і когнітивний рівні пізнання тощо. З віком психіка стає ціліснішою, стабільнішою, що виявляється у поведінці, вчинках, діях, у інтегрованому ставленні до дійсності.

7. Пластичність розвитку. Вона забезпечує компенсацію, заміну дії однієї психічної функції іншою (наприклад, зір - слухом у сліпих). Розвиток суб'єктивного світу дітей зумовлює зміни співвідношення реактивності й активності у процесі взаємодії. Зростають довільність, ініціативність, самостійність поведінки, опір прямим зовнішнім впливам, які не відповідають внутрішнім настановам дитини.

8. Включення індивіда в систему діяльності. Для кожного віку характерна особлива провідна діяльність, що зумовлює основні зміни в психіці дитини та її особистості.

9. Наявність суперечностей між особистістю й оточенням, а також внутрішніх суперечностей між окремими складовими особистості й окремими психічними функціями.

10. Постійний прогрес особистості.

11. Саморозвиток особистості

12. Психічний та особистісний розвиток зумовлений дією механізмів захисту Я, проявів акцентуацій особистості, функціонуванням несвідомого.

13.Індивідуальний розвиток людини,

Отже, для вікового розвитку людини характерні якісні і кількісні зміни, різноспрямованість, взаємо-пов'язаність, інтегрованість, нерівномірність, гетеро-хронність, пластичність, суперечливість тощо.